Глава 13. Оособливості об'єднання декількох нотаріальних проваджень у єдиний процес або їх роз'єднання

13.1. Загальна характеристика умов об'єднання нотаріальних проваджень

Втр, 05/19/2009 - 12:09 — Консультант

 

13.1. Загальна характеристика умов об'єднання нотаріальних проваджень

 

Питання об'єднання і роз'єднання нотаріальних проваджень ніким із теоретиків не досліджувалось, але воно, на погляд автора, заслуговує ува­ги процесуалістів. Коли і які нотаріальні провадження треба об'єднувати пересічні громадяни в основному не знають, як не знають і потенційна; можливості нотаріальної процедури. Із спілкування зі студентами, як реальними клієнтами нотаріусів, автором зроблено висновок, що біль­шість із них можуть назвати лише одну або дві нотаріальні дії. Восновному це посвідчення довіреностей, «оформлення» договорів і заповітів. Пав можливість об'єднання нотаріальних проваджень більшість із них навіть не задумувалась. А тому ініціатива з приводу вчинення не тільки тих дій за якими звернулись клієнти, а й пропозиція тих, які корисні у певній си­туації, загалом має виходити від нотаріуса. Зрозуміло, що не виключаєть­ся можливість звернення до нотаріуса й особи, яка в достатній мірі володає знаннями нотаріальної науки і потреби якої вже будуть сформульована конкретно.

З моделі нотаріального процесу¹ випливає лише висновок про можли­вість об'єднання проваджень, що входять до нотаріального процесу, але на практиці будуть виникати й випадки, коли нотаріусом має ставити за­питання перед заінтересованими особами про доцільність роз'єднання но­таріального процесу на окремі провадження саме в їх інтересах. Отже, на думку автора, особи також вправі клопотати перед нотаріусом про об'єд­нання та роз'єднання нотаріальних проваджень. Порівнюючи це положення зі ст. 126 ЦПК, можна дійти висновку, що лише судді належало право постановити ухвалу про об'єднання чи роз'єднання позовів. Це по­ложення є зрозумілим, оскільки в цивільному процесі вся повнота влада і відповідальність за вчинені дії належить судді. Але виходячи зі ст. 27 ЦПК можна зробити висновок про право осіб, які беруть участь у справи, звертатись до суду із клопотаннями. Тому ініціатива щодо об'єднання вів роз'єднання позовів може виходити від заінтересованих осіб, а в разі відмови суддя має постановляти ухвалу про відмову в задоволенні клопотання. Зокрема, такої самої позиції додержується В.І. Тертишніков, який вважає: «Суддя в цьому випадку не повинен перешкоджати такому об'єднанню...».

Отже, автором пропонується надати право заінтересованим особам і но­таріусу ініціювати процес об'єднання нотаріальних проваджень, але остаточне рішення про можливість об'єднання нотаріальних проваджень покластина осіб, які в цій ситуації мають оплачувати нотаріальні проваджен­ня. Цеположення не стосується провадження щодо вжиття заходів по охороні спадкового майна в разі потреби негайного вжиття таких заходів. В останньому випадку нотаріус має вчиняти нотаріальне провадження при надходженні відомостей від спадкоємців, кредиторів, відказоодержувачів  державних установ.

Оскільки нотаріальний процес є більш демократичним і нотаріальна процедура за ступенем чіткості не може йти в порівняння з цивільною процедурою, то загальною умовою для об'єднання окремих проваджень у єдинийпроцес має бути можливість вчинення кожного з них щодо прав тих осіб, які звернулися до нотаріуса. Якщо умови вчинення нотаріального провадження будуть дотримані, то формально нотаріус не вправі відмов­лятив об'єднанні декількох проваджень у єдиний процес і навпаки. Якщо одне з проваджень не може бути вчинене, то має вчинятись лише те, щодо якого немає ускладнень і яке може бути вчиненим.

Отже, питання про об'єднання та роз'єднання нотаріальних проваджень слід вважати досить складним, нерозвиненим та значним за обсягом, тому воно потребує детального аналізу та теоретичного обґрунтування. Автор не ставить собі за мету повного розкриття цього напряму досліджен­ня,а тільки визначає можливість його теоретичного та практичного застосування. Сподіваюсь, дослідники теорії нотаріального процесу у подальшому звернуть увагу на цей аспект нотаріальної діяльності, визначать, які нотаріальні провадження і в якій послідовності корисно об'єднувати для охорони і захисту прав громадян, встановлять зв'язки між цими провадженнями на кожній стадії їх вчинення тощо. Зокрема, це питання до цьо­го часу є актуальним і для цивільного процесу, оскільки більшість вчених -процесуалістів взагалі на нього не звертають уваги або проходять повз нього,визначаючи лише загальні його риси.

Алеоб'єднання проваджень в один нотаріальний процес за аналогією із цивільним процесом «...сприяє економії процесуальних засобів... Цим до­сягається швидкість у провадженні справи і зменшуються судові витра­ти». Для автора, який неодноразово звертався до нотаріусів, а також, мабуть,для інших заінтересованих осіб - це насамперед досить значне збереження часу, відсутність зайвого клопоту, сприяння у здійсненні юридич­ні вагомих прав найбезпечнішим способом тощо.

      Автором же в цьому розділі буде зосереджено увагу лише на загаль­них рисах цього інституту. Так, на думку автора, доцільно об'єднувати в один нотаріальний процес провадження щодо посвідчення договорів міни про об'єкти нерухомості з провадженням щодо накладення заборо­ни відчуження об'єктів нерухомого майна, щодо видачі свідоцтва про право на спадщину та вжиття заходів щодо охорони спадкового майно та ін.

Отже, умовами об'єднання нотаріальних проваджень в один процес мо­жуть бути:

• якщо вони випливають з одних правовідносин;

• стосуються однієї групи осіб;

• пов'язані за змістом;

• їх сумісне вчинення є доцільним та зумовлене економією процесуаль­них засобів.

При цьому перша умова має бути розширеною, оскільки в нотаріально­му процесі не тільки характер правовідносин відіграє важливу роль, а й у деяких випадках об'єкт нотаріального провадження впливає на необхід­ність об'єднання нотаріальних проваджень. Наприклад, коли спадщина і об'єктом інтересу як спадкоємців, так і кредиторів, то можливість укла­дення між ними договору про погашення заборгованості за рахунок спад­кового майна може відбуватись у нотаріальному порядку.

Але ці умови в основному запозичені з цивільного процесу, а тому мо­жуть вважатися загальними. Проте для об'єднання проваджень слід виді­ляти багатоетапні та одноетапні провадження і визначати можливість їх об'єднання. У подальшому це буде зроблено на прикладі багатоетапного провадження щодо видачі свідоцтва про право на спадщину та одноетапного провадження щодо видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, які пов'язані за змістом, саме майном, яке од­ночасно вважається спадковим та спільною сумісною власністю под­ружжя.

Однак для одноетапних проваджень, наприклад, в разі потреби у особи посвідчити час пред'явлення документа (п. 14 ст. 34 Закону «Про нотаріат») та одночасно засвідчити справжність підпису на документі (п.9 ст. 34 Закону «Про нотаріат»), труднощі в об'єднанні важко встановити Аналогічно й для інших одноетапних проваджень, тому зазначені вини: умови об'єднання мають свідчити також про особливу увагу до об'єднанні проваджень.

Підставами для роз'єднання проваджень слід вважати умови, які утруднюють або затримують вчинення нотаріального процесу, але при цьо­му треба враховувати   процесуальні   аспекти   можливості такого  роз'єднання.

Розглянемо випадок, коли роз'єднання проваджень, на погляд автора є доцільним. Так, за заявою спадкоємців провадження щодо укладенні договору про розподіл спадкового майна може бути роз'єднано і здійсне­но видачу свідоцтва про право на спадщину щодо одного із спадкоємців. Тобто це доцільно, коли до спадкового майна належатиме майно: жилий будинок, автомобіль, дачний будинок, яке має бути розподіленим між трьома спадкоємцями, і коли один з яких претендує на автомобіль, а інші не заперечують проти виділення йому цього майна в натурі. При цьому інші спадкоємці не можуть дійти згоди щодо розподілу жилого та дачного будинків. Отже, в цьому випадку спірні правовідносини треба вирішувати в судовому порядку, але вони стосуються тільки прав двох спадкоємців, що ж до третього спадкоємця, то його право на конкретну частину спадщини --автомобіль, ніким не оспорюється і на цій підставі нотаріус може видати су свідоцтво про право на спадщину. Отож у цій правовій ситуації доцільно ставити питання про роз'єднання проваджень, а саме: нотаріус повинен винести постанову про роз'єднання нотаріального провадження щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за об'єктами. Одному із спадкоємців - видати свідоцтво про право на спадщину на автомобіль, а іншим - роз'яснити ст. 42 Закону «Про нотаріат», тобто їх право на звернення до суду, а на момент поки їх справа буде вирішуватися в суді  нотаріальне провадження у частині розподілу між ними жилого та дачного будинку зупинити до вирішення справи в суді. Якщо судом буде постановлено рішення про розподіл спадкового майна, то після набрання ним законної сили воно буде підставою для закриття нотаріального провад­ження. Виникає запитання щодо необхідності зупинення нотаріального провадження про видачу свідоцтва про право на спадщину до постановлення судового рішення про розподіл спадкового майна. Така необхідність  зумовлена спеціальними правами однієї із сторін - позивача, які передбачені ст. 31 ЦПК, де позивач до кінця розгляду справи може відмовитись від позову. А така відмова може мати місце коли сторони - два спадкоємці дійдуть висновку, що їм все ж таки доцільно розподілити спадщину  у нотаріуса, можливо, вони підуть на якісь поступки, грошову компенсацію, можливо, тривалий строк розгляду справи судом чи значна вар­тість адвокатської допомоги спонукатиме їх до повернення до нотаріуса. Тому нотаріус, коли нотаріальне провадження було зупинене, повинен винести постанову про поновлення нотаріального провадження щодо ви­дачі свідоцтва про право на спадщину, якщо спадкоємці це майно розділять  добровільно.

Із запропонованої моделі нотаріального провадження можна зробити й інший висновок, який стосується чіткої послідовності його елементів. Так, без вчинення першого етапу нотаріального провадження не можна говорити про можливість вчинення третього тощо. Як випливає із змісту і логіки вчинення нотаріальних проваджень, а також із запропонованої мо­делі нотаріального процесу, нотаріальні провадження можуть вчинятись як незалежно, так і сумісно або у певній послідовності. Визначення поряд­ку вчинення окремих проваджень не знайшло місця ні в Законі, ні у Інструкції, але ці питання досить важливі і тому потребують теоретичного вирішення та в деяких випадках нормативного закріплення.

Спроба визначити, які нотаріальні провадження стосуються спадкових правовідносин, призведе до однозначної відповіді, що такими проваджен­нями є лише два: видача свідоцтва про право на спадщину і вжиття за­ходів до охорони спадкового майна. Але з подальшого матеріалу можна буде встановити, що при проведенні опису спадкового майна та виявленні цінних паперів або інших цінностей, потребуватиметься покласти ці ма­теріальні цінності на депозит нотаріуса. Отже, від нотаріуса потребувати­меться прийняти на депозит грошові суми та цінні папери, хоча передба­чена Законом України «Про нотаріат» процедура вчинення нотаріусом де­позитних операцій розрахована зовсім на інший випадок.

Крім того, для оповіщення спадкоємців про відкриття спадщини або закликання їх до спадкування може потребуватись передача заяви фізич­них і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам.

Отож автор вважає доцільним встановити, що основними проваджен­нями для спадкових правовідносин за чинним законодавством є два, нм зазначені вище, але цей перелік не слід вважати вичерпним. До цього пе­реліку слід додати таке провадження, як розкриття та оголошення сек­ретного заповіту чи видача свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у випадку смерті одного із них, видача сві­доцтва виконавцеві заповіту, укладення договору про управління спадщиною, договору про зміну черговості одержання права на спадкуванню тощо.

Процедура об'єднання та роз'єднання нотаріальних проваджень має і суттєвий вплив на визначення вартості нотаріального процесу. Оскільки  кожне самостійне нотаріальне провадження має оплачуватись окремо, то  лише їх сукупна ціна має встановлюватись нотаріусом при визначенні вартості вчинення нотаріального процесу.

Розглянемо питання об'єднання та роз'єднання нотаріальних проваджень на прикладі вчинення нотаріального процесу, пов'язаного із спадковими правовідносинами.