15.9.5. Перехід права на прийняття спадщини (спадкова трансмісія - ст. 1276 цк)

Втр, 05/19/2009 - 15:06 — Консультант

 

15.9.5. Перехід права на прийняття спадщини (спадкова трансмі­сія- ст.1276 цк)

 

        Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому част­ки спадщини, крім права

на прийняття обов'язкової частки у спадщин: переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Право на прийняття спадщини у такому разі здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Положення цієї статті стосується лише випадку прийняття спадщини шляхом подання заяви про це, оскільки за ст. 1268 ЦК встановлено випадки, коли спадкоємці вважаються такими, що прийняли спадщину. Якщо за законом особа вважається такою, що прийняла спадщину, положення про спадкову трансмісію не застосовується. У такому разі спадщина вва­жається прийнятою спадкоємцем і внаслідок смерті такої особи, спадщина відкривається після такого спадкоємця.

Коли ж особа не встигла подати заяву про прийняття спадщини і помер­ла, то спадкування має здійснюватися окремо щодо двох спадщин: щодо спадщини (майна), належної безпосередньо померлому спадкоємцю, та частини або її частини, право на яку не було спадкоємцем реалізовано. Аж тут треба враховувати також положення ст. 1220 ЦК.

Слід також звернути увагу, що в даній нормі не передбачено правонаступництво в правах на спадкування обов'язкової частки, оскільки таке право є персоніфікованим.

Правонаступникам померлого спадкоємця надається строк для реалізації своїх прав шляхом подання відповідної заяви, який не може бути меншим ніж три місяці.

           Перехід права на прийняття спадщини або спадкова трансмісія - законодавчо визначений випадок переходу права від спадкоємця, що був зак­ликаний до спадкування, але помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти, до його спадкоємців. У юридичній літературі запропоновано спеціальні поняття для суб'єктів цих правовідносин. Так, трансміттентом прийнято називати спадкоємця, який помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти, а трансмісарами - його спадкоєм­ців. Правовий зміст цього інституту полягає у регламентуванні на законодавчому рівні окремого випадку і відмежуванні його від інших досить подібних правових ситуацій, а саме:

• коли спадкоємець помирає до відкриття спадщини або в один день із спадкодавцем;

• коли спадкоємець помирає після смерті спадкодавця, але встигає прий­няти спадщину або відмовляється від неї;

• коли спадкоємець помирає після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти, і у нього є свої спадкоємці;

• коли спадкодавець на випадок смерті спадкоємця або неприйняття ним спадщини підпризначає іншого спадкоємця, але трансміттент помирає після відкриття спадщини і у нього є спадкоємці (трансмісари). Зупинимось на розглядуваних випадках і визначимо основні їх риси,

що відмежовують їх від спадкової трансмісії, оскільки ці аспекти мати­муть важливе значення для правильного визначення можливих варіантів прирощення спадкових частин.

Коли спадкоємець помирає до відкриття спадщини або в один день із спадкодавцем, то спадкова трансмісія не настає, оскільки за ст. 1276 ЦК України запрошуються до спадкування живі спадкоємці. Отже, в разі смерті спадкоємця до відкриття спадщини він не може вважатись спадкоємцем, що набув право спадкувати. У цьому випадку при спадкуванні за законом можливе спадкування онуками і правнуками, але за правом пред­ставлення (ст. 1266 ЦК України).

Коли спадкоємець помирає після смерті спадкодавця, але встигає прий­няти спадщину або відмовляється від неї, то ці випадки також не можуть стати підставою для спадкової трансмісії. Це зумовлюється тим, що в обох випадках спадкоємець виявив своє бажання про прийняття або відмову від спадщини і ці юридичні дії трансформують правовідносини - потенційне право на спадкування реалізується або від нього відмовляються,але  в обох випадках вони не мають зворотної дії. У першому випадку після смерті спадкоємця відкривається спадщина, до складу якої входить майно самого спадкоємця та реальна частка майна від отриманої або належної йому частки у спадщині первісного спадкодавця. Отже, в другому варіанті його спадкоємці отримають саме його спадщину.

Третя правова ситуація належить до спадкової трансмісії і передбачай можливість для спадкоємців набути права трансмісарів, тобто до них пере­ходить право стати спадкоємцями (правонаступниками) після смерті первісного спадкодавця, а також і право спадкування спадщини трансміттента.

Але четверта правова ситуація відрізняється від попередньої усклад­ненням - наявністю підпризначення і внаслідок цього ця ситуація не має чіткого правового регулювання, а може бути вирішена шляхом правового  аналізу. В.К. Дроніков свого часу запропонував цю ситуацію вирішувати шляхом аналізу ст. 536 ЦК України 1963 p., що регламентувала підпризначення спадкоємця лише на випадки його смерті або неприйняття спадщини, тобто в разі смерті спадкоємця після відкриття спадщини має наставати спадкова трансмісія.

Автор не погоджується з концепцією В.К. Дронікова, що з відкриттях спадщини спадкоємець в силу одного лише факту смерті спадкодавця на­буває право спадкування^[1], оскільки вона стосується лише потенційній: права спадкування. Дійсно, у ст. 536 ЦК 1963 р. не передбачалась мож­ливість дії підпризначення при смерті спадкоємця після відкриття спадщини і з цього випливало положення про спадкову трансмісію.

Але можливі життєві ситуації, коли спадкодавець персоніфікує в за­повіті спадкоємця і може вважати перехід належної йому спадщини а; спадкоємців, зазначеної в заповіті особи, для себе негативним явищем. Тут мається на увазі позбавлення права спадкування того із спад­коємців, якого він зазначає в заповіті, і саме на випадок його смерті зумовлює перехід права спадкування до підпризначеного спадкоємця. Чи вправі це робити заповідач? На наш погляд, заборон з цього приводу неіснує.

Зроблений висновок стосується лише того юридичного моменту, коли розглядуване право стосується спадщини заповідача. Але в разі прийнят­тя спадщини спадкоємцем і дальшої його смерті, то тут ні підпризначення, ні заборони спадкування з боку спадкодавця діяти не можуть, оскіль­ки це буде суперечити його правоздатності, яку не може обмежувати заповідач. Тому виходячи із змісту ст. 1235 ЦК України є можливість запропо­нувати поширити дію підпризначення на випадок смерті спадкоємця до прийняття спадщини або надати право спадкодавцю про це положение зазначати в заповіті. Наприклад, якщо спадкоємець К. помре не встигнувши прийняти спадщину, то спадщина переходить не до його спадкоємця а до підпризначеного спадкоємця.

За своїм характером право на прийняття спадщини може бути віднесе­не до майнових прав, хоча до нього можуть входити й немайнові права спадкодавця, наприклад, право на ім'я, яким може бути названо установу. пароплав тощо, яке може бути використано за згодою спадкоємців, опублікування твору, організації персональної виставки та ін.

Законом встановлено, що право на прийняття спадщини може бути реалізоване трансмісарами на загальних підставах протягом терміну, що залишився з установленого законом строку для прийняття спадщини. Якщо ж термін, що залишився, менше трьох місяців, то він подовжується до трьох місяців (ст. 1270 ЦК). Наприклад, при смерті спадкодавця 7 квітня, коли час для прийняття спадщини закінчується 7 жовтня, і при смерті трансміттента ЗО липня, строк для прийняття спадщини трансмісарами може в загальному порядку бути здійснений до 7 жовтня, а за ст. 1270 ЦК України має визначатись ЗО жовтня. Отже, на нашу думку, в цьому випадкуспадкоємці мають залежно від життєвих обставин самі визначати, який час для прийняття спадщини вони використають. Але доцільно написати нотаріусу письмову заяву про це, оскільки в разі відсутності відомостей  про наявність спадкоємців їх може бути не враховано при розподілі спадщини.

Приклад із практики. Гр. М. усе своє майно, де б воно не знаходилось та і чого б воно не складалось, заповів своєму синові С. Через чотири місяці після смерті батька помер син, який не встиг подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини та не вступив фактично у володіння спадковим май­ном. Після смерті сина С. залишилось троє дітей, які подали нотаріусу за­яву про прийняття спадщини після смерті свого батька. Крім того, заяву мала право подати дочка померлого гр. М. (батька), яка за віком має право на обов'язкову частку. Але дочка подала заяву у строк, який стосується спадкової трансмісії, однак на неї цей строк не поширюється і вона вважатиметься такою, що пропустила строк для прийняття спадщини.