8.3.4. Підпризначений спадкоємець

Вс, 05/17/2009 - 21:13 — Консультант

 

8.3.4. Підпризначений спадкоємець

Термін «підпризначений спадкоємець», який застосовується в Цивільному кодексі України в контексті права заповідача чітко визначити суб'єктів, яким він вважає за доцільне передати спадщину на випадок його смерті (ст. 1235 ЦК). Але ст. 1244 ЦК України визначає, що підпризначен­ня допускається лише на такі випадки:

- смерті зазначеного у заповіті спадкоємця до відкриття спадщини;

- її неприйняття;

- відмова від прийняття;

- усунення від права на спадкування;

- у разі відсутності умов, визначених у заповіті за ст. 1242 ЦК.

Підпризначений спадкоємець, на нашу думку, має особливе право на те, щоб нотаріус повідомив йому, що спадкоємець або декілька спадкоєм­ців за заповітом не прийняли спадщину і він закликається до спадкуван­ня. Це положення зумовлене логікою та тим правовим статусом, у якому знаходиться підпризначений спадкоємець: він має очікувати, як діяти­муть спадкоємці, що спадкуватимуть за заповітом.

8.3.5.Правове положення спадкоємців, які мають право на спадкування предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку та переважне право на виділ їм у натурі цього майна (ст. 1279 цк)

Вс, 05/17/2009 - 21:15 — Консультант

 

8.3.5. Правове положення спадкоємців, які мають право на спадку­вання предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку та пере­важне право на виділ їм у натурі цього майна (ст. 1279 цк)

Правовими ознаками спадкоємців звичайної домашньої обстановки та вжитку є:

- вони належать до осіб, які мають право на обов'язкову частку у спад­щині (ч. 2 ст. 1241 ЦК), і ними можуть бути спадкоємці за законом і за за­повітом, а також заповідач може окремо в заповіті передбачити «долю предметів домашньої обстановки і вжитку;

- спадкоємці, які протягом не менш одного року до часу відкриття спад­щини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичай­ної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки спадщини, яка їм належить;

- спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натур: цього майна, у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інте­ресів інших спадкоємців, що мають істотне значення.

Таке спадкування передбачає, що предмети домашньої обстановки та вжитку мають умовно відокремлюватись від іншого майна і успадковува­тися вищезазначеними спадкоємцями, але їх вартість рахуватиметься при визначенні розміру частки спадщини такого спадкоємця.

Як свідчить сучасна нотаріальна практика, спадкоємцям звичайної до­машньої обстановки та вжитку слід самим заявляти про свої права на спадкування цих предметів

8.3.6. Представництво інтересів спадкоємців у спадкових справах

Нерозуміння змісту довіреності та неуважність деяких посадових осі: щодо довірчих правовідносин можна проілюструвати прикладом із судов:: і нотаріальної практики, коли нотаріусом, а потім суддею було допущен: такі помилки:

- нотаріусом на підставі довіреності, наданої лише одним спадкоємне: було видано свідоцтво про право на спадщину на ім'я двох спадкоємців (не зумовило наступну помилку, але вже суду, оскільки потім у цивільній справі про розподіл спадкового майна права другого спадкоємця у справі не були представлені;

- довіреність надана без права передоручення, а довірена особа доручи­ла власні повноваження іншій особі, тобто фактично навіть не передоручила повноваження щодо представництва спадкоємців, а надала право щодо представлення власних повноважень і судом ці повноваження були прий­няті за передоручення;

- було прийнято нелегалізовану довіреність від нотаріуса з Австралії (з якою не існувало договору про правову допомогу та взаємне визнання юри­дичних документів).

З аналізу наведених помилок можна зробити висновок, як має оформлюватись представництво. Але суттєвою особливістю представництва інтересів спадкоємців має бути те, що загальні (генеральні) довіреності не повинні прийматись нотаріусами на підтвердження передачі повноважень щодо подання заяви про прийняття спадщини. У частині 2 ст. 1269 ЦК пе­редбачається, що заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Але це не означає, що заява про прийняття спадщини не може подаватися нотаріусу через представника. Такий висновок зумовлено положен­ням ч. 2 ст. 238 ЦК, у якому йдеться, що представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчиненим лише осо­бисто тією особою, яку він представляє. Однак частина 2 ст. 1269 ЦК виз­начає, що заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особис­то, тобто відсутнє слово «лише». Крім того, слід зазначити, що така заява подається нотаріусу, тому на нотаріальний процес за аналогією можуть п о ш и р ю в а т и ся норми цивільного процесу, зокрема ст. 38 ЦПК, за якою сторона чи третя особа можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника. Враховуючи складність нотаріальної процедури та з метою захисту прав та інтересів суб'єктів спадкових відносин, особис­та участь у нотаріальному процесі особи, яка подаватиме заяву нотаріусу про прийняття спадщини, не позбавляє її права мати у цій справі предс­тавника (аналогія із ч. 2 ст. 38 ЦПК).

У таких випадках громадянам слід посвідчувати довіреність, у якій обумовлювати право представника на його участь у нотаріальному процесі разом із заявником та наділення його комплексом спеціальних прав, нап­риклад, щодо процесуального оформлення заяви про прийняття спадщи­ни та її подання, відкликання такої заяви тощо. Якщо аналізувати дану норму далі (ч. 4), то можна дійти висновку, що подання такої заяви здійс­нюється і через представника. Зокрема, у ч. 4 йдеться про такий вид предс­тавництва як законний, щодо подання заяви від імені малолітньої, недієздатної особи її батьками (усиновлювачами), опікуном.

Щодо прийняття спадщини (ст. 1268 ЦК), то у ч. 1 йдеться про те, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину, але не зазначається, що така процесуальна дія здійснюється лише особис­то. Тому, на нашу думку, прийняття спадщини може здійснюватися через представника виходячи із загальних норм, які регулюють представницт­во, а саме: статей 237, 238, 242, 244 ЦК, але волевиявлення довірителя має бути чітко висловлене при переданні повноважень представнику.

Щодо права на відмову від прийняття спадщини, то у ст. 1273 ЦК вза­галі нічого не сказано чи може бути вчинено таку відмову через представ­ника на підставі належно оформленої довіреності. Але, аналізуючи цю норму далі, де йдеться про відмову обмежено дієздатної особи (ч. 2), непов­нолітньої віком від 14 до 18 років (ч. 3), батьків (усиновлювачів), опікунів від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі (ч. 4), така відмова здійснюється за ч. 2 - за згодою піклувальника і органу опіки та піклування, за ч. З - за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування, за ч. 4 - лише з дозволу органу опіки та пік­лування, тобто таку згоду в усіх зазначених випадках дають представники (законне представництво). У разі необхідності у такій довіреності можуть зазначатися інші дії, на вчинення яких уповноважується представник, які стосуються процесу прийняття спадщини, наприклад, вжиття заходів до охорони спадкового майна, відкликання заяви про прийняття спадщи­ни.

На нашу думку, ст. 1269 ЦК має визначати, що сама заява про прийнят­тя спадщини пишеться особисто спадкоємцем. Тобто в цьому випадку власне волевиявлення спадкоємця не може замінюватись волевиявленням його представника. Спадкоємець має особисто висловити свою волю щодо прийняття або відмови від прийняття спадщини і нотаріусу треба подава­ти належно оформлений відповідний документ про це - заяву, яку й може передати нотаріусу представник, уповноважений на передання такої зая­ви довіреністю, виданою спадкоємцем. Необхідність видачі такої довіре­ності може бути обумовлена об'єктивними обставинами, наприклад, спад­коємець проживає за кордоном та не може особисто брати участь у спадко­вому процесі (див. проект № 90).

8.4. Відказоодержувач