8.3.3. Правовий статус спадкоємців (фактичних)

Вс, 05/17/2009 - 21:12 — Консультант

 

8.3.3.Правовий статус спадкоємців (фактичних)

Спадкоємці (фактичні) мають такі права:

•   можуть давати згоду на прийняття спадщини особами, які пропустили строк для прийняття спадщини (ч. 2 ст. 1272 ЦК);

•   прийняття спадщини або відмови від неї та подання заяв про це (статті 1268, 1269, 1273, 1274 ЦК);

•   відкликати відмову від прийняття спадщини (ч. 6 ст. 1273 ЦК);

•   звертатися до суду з позовом, якщо строк для прийняття спадщини пропу­щено з поважних причин, про визначення їм додаткового строку, достат­нього для подання ними заяви про прийняття спадщини (ч. З ст. 1272 ЦК) (див. проект№ 88);

•   на одержання свідоцтва про право на спадщину та внесення до нього змін (статті 1296, 1300 ЦК)(див. проект№ 88);

можуть давати письмову згоду на включення до свідоцтва про право на спадщину спадкоємців за законом, які позбавлені можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання їх до спадкування (ст. 68 Закону України «Про нотаріат», п. 212 Інструкції);

•   на виділ їх частки в натурі (статті 1278, 1279 ЦК);

•   на перерозподіл спадщини (ст. 1280 ЦК);

•   спадкування права на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки (ст. 1230 ЦК), права на вклад у банку (ст. 1228 ЦК), права на одержання страхових виплат (страхового відшкодування) (ст. 1229 ЦК), право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипен­дії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві;

•   робити витрати, передбачені в статтях 1232, 1283 ЦК, за рахунок спад­кового майна;

•   давати згоду на зміну розміру частки у спадщині когось із спадкоємців (ст. 1267 ЦК);

•   на прирощення в передбачених законом випадках належних їм часток (в тому числі й за рахунок відмови інших спадкоємців на їх користь) та в деяких випадках на спадкування частини майна, що не охоплена за­повітом (статті 1275,1245 ЦК);

•   на ознайомлення із змістом заповіту та із спадковою справою;

•   призначати виконавця заповіту та контролювати його дії (статті 1287, 1292 ЦК);

•   якщо спадкоємець призначений виконавцем заповіту, то він має право вимагати від інших спадкоємців відшкодування тих витрат, які ним бу­ло зроблено для оформлення спадщини, управління нею та виконання заповіту (ч. З ст. 1291 ЦК);

•   пред'являти позов до суду про усунення виконавця заповіту та його призначення судом у випадку спору між спадкоємцями (частини 1, З ст. 1287 ЦК);

•   право на оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК);

•   право на ознайомлення зі складом спадщини;

•   участі у визначенні конкретної частки спадщини, а за окремим бажан­ням й у відокремленні і виділенні в натурі належної спадкоємцю част­ки (статті 1267, 1278 ЦК);

•   можуть захищати безпосередньо або через представника свої права на спадщину та конкретну її частку в суді, що випливає із ст. 4 (та аналогія із ст. 111) ЦПК України;

•   відповідати за боргами спадкодавця в межах вартості успадкованого ними майна (ст. 1282 ЦК);

•   вимагати від виконавця заповіту відповідний звіт (ст. 1292 ЦК Украї­ни).

Аналогічний звіт, на наш погляд, може вимагатись спадкоємцями та­кож від спадкоємців, які прийняли спадщину до явки інших спадкоєм­ців, а також від нотаріуса, який вживав заходів до охорони спадкового майна;

•   при наявності підстав звертатись до суду із заявою про визнання іншо­го або інших спадкоємців недостойними;

•   за ст. 106 ЦПК стають правонаступниками спадкодавця в цивільному судочинстві.

Порівняно зі старим ЦК у новому передбачено право спадкоємців змінювати розмір частки у спадщині спадкоємців за законом (ст.1267 ЦК). Таке право спадкоємців не викликає суттєвих зауважень, але неможливо погодитись із оформленням такої угоди. Так, пропонується надати спадко­ємцям право змінювати розміри часток у спадщині, якщо вона складається з рухомого майна, за усною домовленістю, але це положення буде пря­мо суперечити іншим вимогам ЦК, за якими передбачається письмова форма правочину фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двад­цять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів грома­дян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 ЦК (ст. 208 ЦК). Вважати, що умови такої угоди будуть повністю виконані сторонами у момент її вчи­нення, як це передбачено у ст. 206 ЦК, в багатьох випадках неможливо. Тому доцільно запропонувати посвідчення такої угоди здійснювати відпо­відно до законодавства.

Теоретично складним буде детальний розгляд можливості спадкоємця, який подав заяву про прийняття спадщини, у подальшому відкликати її протягом строку, передбаченого для прийняття спадщини, тобто відмовитися від прийняття спадщини. Тут мається на увазі прийнята в юридичній теорії і практиці концепція щодо того, що юридично вагомі документи, подані спадкоємцем нотаріусу, не повертаються. При цьому справжність волевиявлення особи, яка подала заяву про прийняття спадщини, важко доставити під сумнів як у тому випадку, коли нею не були отримані відо­мості про склад спадщини і зміст заповіту, так і в тому випадку, коли їй гули відомі всі відомості, але вона не в змозі виконати умов заповіту. Од­нак примусити користуватись власними правами будь-який закон не може. Безумовно, подання заяви про прийняття спадщини або відмови від неї має бути самостійним волевиявленням, а тому інакше як односторон­ньою угодою цей акт не може визнаватись. Отож з принципу диспозитивності та концепції, що процес спадкування до отримання свідоцтва про право на спадщину - це право, випливає висновок, що до останнього мо­менту посвідчення відповідного свідоцтва про право власності на спадкове майно спадкоємець може відмовитись від можливості стати власником майна спадкодавця. Положення ч. 5 ст. 1269 ЦК дає можливість однознач­но тлумачити характер наслідків подання такої заяви - особа, яка вчини­ла односторонній правочин, має право відмовитися від нього. Якщо відмо­вою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають за­хисту. Після видачі свідоцтва про право на спадщину такий крок немож­ливий, оскільки із загальновідомого конституційного принципу «влас­ність зобов'язує» (ч. З ст. 12 Конституції України) випливає необхідність відчужувати власність передбаченими законом засобами, якщо особа її на­була передбаченим законом способом, а також відповідати за неї.

Автори вважають доцільним зупинитися на тій новелі, яка нині має місце у ст. 1300 ЦК. Хоча особа, яка отримала свідоцтво про право на спад­щину вже не може від неї відмовитися, але за згодою усіх спадкоємців но­таріус може внести зміни до такого свідоцтва про право на спадщину. Як­що ж цього вимагає один із спадкоємців, таке питання може вирішувати­ся судом (див. проект № 88).

Як у першому, так і в другому випадку нотаріус повинен видати спад­коємцям нові свідоцтва про право на спадщину. У першому випадку на підставі письмової згоди кожного із спадкоємців, підпис на яких належ­ним чином має бути засвідчено, або така згода подається спадкоємцем осо­бисто. У другому випадку - рішення суду, яке набрало законної сили буде підставою для нотаріуса видати спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину з урахуванням внесених змін.

Але крім прав, спадкоємці наділяються законодавцем комплексом обо­в'язків, серед яких слід виділити такі:

•   виконання умов заповіту (ст. 1291 ЦК) та відшкодування витрат, зазна­них виконавцем заповіту щодо охорони спадкового майна і управління цим майном, виконання заповіту (ст. 1283 ЦК);

•   спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на це майно (ст. 1297 ЦК);

•   якщо спадкоємця призначено виконавцем заповіту у порядку ч. 2

ст. 1287, ст. 1288 ЦК, то він зобов'язаний виконувати повноваження, передбачені ст. 1290 ЦК;

•   спадкоємець, якого призначено виконавцем заповіту на вимогу заінте­ресованих осіб, повинен звітувати про дії, вчинені щодо виконання за­повіту (ч. З ст. 1292 ЦК);

•   не розпоряджатися спадковим майном (не продавати, не заставляти то­що), поки не мине шість місяців з дня відкриття спадщини або поки не буде одержано свідоцтво про право на спадщину (статті 1270, 1283, ч. 2 ст. 1285, 1298 ЦК України);

•   спадкоємець, на якого покладено заповідачем виконання заповідального відказу, зобов'язаний виконати його, але лише в межах реальної вартості спадкового майна, що перейшло до нього (статті 1238,1271 ЦК України):

•   надати іншій особі довічне користування будинком або певною його частиною, а також виконати певні дії для загальнокорисної мети, якщо це передбачено заповітом (ст. 1246, ч. 2 ст. 1238 ЦК України);

•   відшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем (ст. 1231 ЦК);

•   відшкодувати у межах реальної вартості спадкового майна необхідні витрати, зроблені третіми особами у зв'язку з доглядом за спадкодав­цем під час його хвороби, на похорони спадкодавця (ст. 1232 ЦК), а та­кож на охорону спадкового майна і управління ним (ст. 1291 ЦК), а та­кож відповідає за боргами спадкодавця (ст. 1282 ЦК);

•   враховувати інтереси зачатого, але ще не народженого спадкоємця, при поділі майна (ст. 1267,1298 ЦК України);

•   надавати нотаріусу правдиві відомості про інших спадкоємців за зако­ном та заповітом, хоча це положення не закріплено у законодавстві, але, на наш погляд, його доцільність зумовлена змістом спадкових пра­вовідносин.

Існує точка зору, що право на спадщину може бути предметом застави, оскільки ст. 1219 ЦК передбачає права та обов'язки, які не входять де

складу спадщини, зокрема:

•   особисті немайнові права;

•   право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях грома­дян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документа­ми;

•   право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкод­женням здоров'я;

•   право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені за­коном;

•   права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК.

Тобто, якщо особисті немайнові права не входять до складу спадщини, то право на спадщину не можна вважати «вимогою, яка має особистий ха­рактер», та воно не підпадає під дію ч. 5 ст. 576 ЦК. Слід зазначити, що право на спадщину складається із майнових прав - майна (речей), грошей, майбутнього урожаю, приплоду худоби, які можуть бути предметом заста­ви ч. 2 ст. 576 ЦК та ч. 1 ст. 576 ЦК.

Вважається, що спадкоємці не вправі після відкриття спадщини та до­ведення власного права на отримання спадщини відчужувати його, оскільки воно персоніфіковане, тобто має особистісний характер, а за ст. 576 ЦК застава вимоги, яка має особистий характер, заборонена зако­ном. Відповідно до Закону України «Про заставу» право на спадщину ви­користовувати як предмет застави не можна. До відкриття спадщини пра­во формального спадкоємця на спадщину також не може заставлятися, оскільки воно не тільки не існує в реальності, а може лише передбачатись і тому не може бути предметом цивільно-правових правочинів. Останнє положення випливає з того, що до смерті людина сама розпоряджається своїм майном або в її інтересах це можуть здійснювати інші особи, а також може змінити зміст заповіту або скасувати його. Хоча остаточне вирішен­ня питання щодо можливості вважати право спадкоємця таким, що може бути предметом застави, слід вважати спірним, оскільки прямої заборони щодо цього не існує. Тому за чинним законодавством можна пояснити кре­дитору можливі негативні наслідки такого предмета застави і в разі його згоди на це, посвідчувати договір застави, але зазначити у ньому, що кре­дитору відповідні роз'яснення було надано (див. проект № 89).