Глава 14. Матеріальні та процесуальні основи нотаріального провадження щодо видачі свідоцтва про право на спадщину

14.1. Загальні положення нотаріального процесу щодо видачі свідоцтва про право на спадщину

Втр, 05/19/2009 - 14:25 — Консультант

 

14.1. Загальні положення нотаріального процесу щодо видачі сві­доцтва про право на спадщину

Законодавством передбачено, що оформлення спадкових прав здійс­нюється в нотаріальному порядку. При цьому видачу свідоцтва про право за спадщину покладено виключно на державні нотаріальні контори та консульські установи України за місцем відкриття спадщини.

Правовий зміст свідоцтва про право на спадщину визначає підстави для з чинення провадження щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, а саме коли:

- спадкове майно підлягає обов'язковій реєстрації у відповідних органax держави (нерухомість, транспортні засоби тощо);

- майно знаходиться у третіх осіб (ощадкаси, банки, ЖБК, до спадкових грав включено наслідки підприємницької діяльності тощо);

- у порядку спадкування переходять авторські права на літературні, на­укові та інші твори.

Свідоцтво про право на спадщину недоцільно видавати на предмети до­машньої обстановки і вжитку. Хоча останнім часом при досить значній вартості меблів, інших предметів домашнього вжитку та державному облі­ку доходів громадян (через декларацію про доходи, необхідність держав­ним службовцям надавати відомості про свої доходи) це питання набуває певної вагомості, адже державою взято напрям на боротьбу з кримінально набутими грошима. Отже, при значній вартості предметів домашнього вжитку в деяких випадках може виникнути питання про законність та підстави набуття майна. З отриманням свідоцтва про право на спадщину питання щодо походження коштовних речей домашнього вжитку втрачає свою невизначеність.

Крім того, до предметів домашньої обстановки та вжитку можуть нале­жати картини видатних авторів, антикварні речі тощо. Тому не віднесення в деяких випадках предметів домашнього вжитку або не зазначення вартості майна, що було отримане спадкоємцями за правом на спадщину, у подальшому може призвести до порушення їхніх прав, неможливості до­вести походження значних коштів тощо. Так, при розподілі спільного майна подружжя отримане при спадкуванні майно вважається особистою власністю спадкоємця - одного із подружжя (п. 2 ч. 1 ст. 57 СК), тому сві­доцтво про право на спадщину може слугувати доказом набуття майна, ко­ли у судовому порядку вирішуватиметься справа про розподіл спільно на­бутого майна між подружжям тощо.

Юридичне значення свідоцтва про право на спадщину та процесуального порядку його видачі полягає у тому, що:

1) воно є свідченням законності переходу права власності на майно від спадкодавця до спадкоємців і є підставою для закріплення цього права за останніми за допомогою нотаріальної процедури, встановленої державою;

2) процесуальний порядок видачі свідоцтва про право на спадщину дає можливість встановити інших спадкоємців за законом, кредиторів, а та­кож з урахуванням інтересів усіх зацікавлених осіб правильно провести поділ спадкового майна;

3) передбачений законом шестимісячний строк для прийняття спадщи­ни не дає права відчуження спадкового майна раніше строку.

Отже, свідоцтво про право на спадщину є правоустановлювальнимдокументом, оскільки не тільки визначає право власності громадянина не майно, а й визначає, що особа не відмовилась від прийняття спадщини і за­конно його набула. Оскільки це право не завжди безумовне, то в деякий випадках воно потребує відповідного доведення.

Нотаріальне провадження щодо видачі свідоцтва про право на спадщи­ну слід визнати багатоетапним.

Першим етапом є відкриття спадщини та заведення спадкової справи Другим- визначення кола спадкоємців, кредиторів спадкодавця, розшук спадкового майна та виділ частки спадкового майна, яка належить спад­коємцям при спадкуванні з урахуванням наявного заповіту, спадкового договору, заяви другого з подружжя про виділ частки у спільному майні подружжя, осіб, що мають право на обов'язкову частку у спадщині, та інших обставин, які передбачені законом та мають істотне значення для остаточного вирішення питання про можливість видачі свідоцтва про пра­во на спадщину. Третім - сплата державного мита та видача свідоцтва про право на спадщину.

При вчиненні такого нотаріального провадження нотаріус повинен на­самперед враховувати норми матеріального права, закріплені у книзі VI « Спадкове право» ЦК,та інші нормативні акти, залежно від об'єктів спад­кового майна та прав, які спад куються. Наприклад, коли йдеться про спадкування землі, слід враховувати норми ЗК,а щодо спадкування корпо­ративних прав - нормативні акти, які регламентують ці питання, тощо. При цьому нотаріус також повинен діяти відповідно до нотаріальної про­цедури, передбаченої Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Законом України «Про нотаріат».

При відкритті провадження щодо видачі свідоцтва про право на спад­щину та заведенні спадкової справи нотаріус повинен перевірити та вста­новити коло юридичних фактів, до яких слід віднести:

1)   факт смерті спадкодавця або оголошення його померлим (ч. 1ст. 1220 ПК);

2) час і місце відкриття спадщини (ч. 2ст. 1220,ст. 1221 ЦК);

3) наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб,  які подали заяву про видачу свідоцтва;

4)   склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину (ст. 1218 ЦК).

Слід зазначити, що обов'язок доведення тих чи інших юридичних фак­тів лежить на заінтересованих у видачі свідоцтва про право на спадщину особах,, але це положення не звільняє нотаріуса від покладених на нього обов'язків. Тому на цьому етапі нотаріусу слід встановити вищевказані юридичні факти з поданих спадкоємцями доказів, які визначатимуть їх майбутнє право на видачу свідоцтва про право на спадщину.

Авторами відокремлено ці юридично значимі факти на тій підставі, що процес видачі свідоцтва про право на спадщину має бути в достатній мірі обгрунтованим. Процесуальний строк в шість місяців дозволяє, на відміну  від вжиття заходів до охорони спадкового майна, в достатній мірі перевіри­ти ці обставини і лише потім видавати свідоцтво про право на спадщину.  Доцільність тривалого та необхідність створення чіткого провадження щодо видачіцього свідоцтва зумовлені досить значною кількістю справ у судах, у яких права громадян порушуються саме при здійсненні спадкових правовідносин. Отже, можна констатувати, що правоохоронний механізм,  яким  автори сприймають нотаріальний процес, має певні недосконалості,

Зрозуміло, що при відсутності відомостей щодо одного із зазначених фактів призводить до невизначеності всього провадження. Так, при відсутності

безспірних доказів про смерть особи відкриття спадкової справи неможливе. При відсутності відомостей про час відкриття спадщини неможливо рахувати строк видачі свідоцтва про право на спадщину. Без встанов­лення місця відкриття спадщини не буде можливості встановити місце, ку­ди мають направлятись відомості про вжиті заходи до охорони спадкового майна. Якщо окремі частки спадкового майна знаходяться в різних місцях, то слід визначити до компетенції якого нотаріуса входить обов'язок щодо повідомлення спадкоємців тощо. Відсутність же відомостей про існування майна спадкодавця або його прав, що мають успадковуватись, позбавляє провадження його кінцевої мети - видачі свідоцтва про право на спадщину, Отже, ці факти мають загальне правове та процесуальне значення як при спадкуванні за законом, так і за заповітом, тому автори вважають до­цільним розкрити їх суть.