14.3. Час та місце відкриття спадщини

Втр, 05/19/2009 - 14:27 — Консультант

 

14.3.Час та місце відкриття спадщини

Під відкриттям спадщини слід розуміти не тільки офіційне заведення спадкової справи на ім'я померлої особи, а цілий комплекс нотаріальних дій, що з цим процесом пов'язані. У нотаріальному процесі відкриття спадщини має асоціюватися з конкретними заходами, стати відправних пунктом, з якого мають рахуватись різні процесуальні строки, а не лише строк видачі свідоцтва про право на спадщину. Інакше нотаріуси можуть робити суттєву помилку, вважаючи, що всі юридично значимі дії мають здійснювати лише заінтересовані особи.

Для порушення цього нотаріального провадження важливим є питання місця відкриття спадщини.

Так, за ч. 1 ст. 1221 ЦК місцем відкриття спадщини є останнє місце про­живання спадкодавця. Якщо ж місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або ос­новної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходжен­ня основної частини рухомого майна (ч. 2 ст. 1221 ЦК).

Слід зазначити, що правове значення поняття «місце відкриття спадщини» досі не конкретизовано ні в ЦК, ні у Законі «Про нотаріат». За су­часною юридичною практикою за місцем відкриття спадщини державним нотаріусом видається свідоцтво про право на спадщину. Положення цієї статті разом зі Спадковим реєстром дозволяє встановити, в якій державній нотаріальній конторі має бути відкрито спадщину, а тому встановлення місця відкриття спадщини спрямоване на перешкоджання видачі подвій­них свідоцтв про право на одну й ту саму спадщину різним особам. Пси чіткій регламентації цієї юридичної обставини така можливість практич­но виключається.

Щодо вжиття заходів до охорони спадкового майна, то ця нотаріальні дія має вчинятися при наявності достатніх відомостей про належність майна спадкодавцю і незалежно від місця відкриття спадщини. Отже, нотаріуси та інші особи зобов'язані вживати заходів до охорони спадкового майна за місцем його фактичного знаходження.

Конкретизуючи поняття «останнє місце проживання спадкодавця» слід брати до уваги положення ст. 29 ЦК, оскільки спадкодавець є фізичною особою. У статті 29 ЦК визначено критерії місця проживання: постійне, переважне або тимчасове, які мають, на наш погляд, конкретизуватися в інших нормах, у яких застосовується цей термін. Якщо брати до уваги та­ке місце проживання, як готель, то доцільність відкриття спадщини за йо­го місце розташуванням незначна, оскільки зазвичай у готелі проживають тимчасово, і в ньому, як правило, не знаходяться коштовні речі спадко­давця тощо. Тому, відкриваючи спадщину за місцем розташування готелю, нотаріус, як правило, не зможе знайти коштовних речей, крім авто­мобіля та особистих предметів спадкодавця.

     Отже, доцільно доповнити дану норму терміном «постійне» проживан­ня, як це мало місце у ст. 526 ЦК 1963 p. Лише тоді може застосовуватися положення п. 187 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 283/8882, оскільки у цьому пункті йдеться саме про останнє постійне місце проживання спадкодавця. Так, після смерті військовослужбовців строкової служби, а також осіб, які навчалися в нав­чальних закладах, що знаходяться поза постійним місцем їх проживання, місцем відкриття спадщини визнається те місце, де вони постійно прожи­вали до призову на строкову військову службу або до вступу до відповідно­го навчального закладу. У випадках, якщо останнім місцем проживання спадкодавця є територія іншої держави, нотаріусом встановлюється на­явність між Україною та такою державою відповідного договору про правову допомогу. При наявності такого договору застосовується загальне правило спадкування майна відповідно до законодавства держави, на те­риторії якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Згідно з Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993р., ратифікованою Верховною Радою України листопада 1994 p., винятком із цього правила є спадкування нерухомого майна, за наявності якого право на спадщину на таке майно оформлюється відповідно до законодавства тієї держави, на території якої воно знаходиться.

Положення про те, що місце проживання спадкодавця невідоме, слід сприймати як неможливість встановити однозначно, в якому місці остан­нім часом постійно мешкав спадкодавець. Статтею 1221 ЦК враховується положення, що спадкодавець міг загинути не за основним місцем прожи­вання, а тому свідоцтво про смерть може не чітко встановлювати район, в якому мешкав спадкодавець. Відповідно до того, що паспорт з реєстрацією місця проживання спадкодавця залишається в органах РАЦСу при видачі свідоцтва про смерть, зацікавлені особи мають вказувати місце останньо­го проживання в заяві про відкриття спадщини.

Але місце відкриття спадщини не завжди може бути чітко встановле­ним, тому нотаріус при прийнятті заяви має визначити, за якими юридич­ними обставинами спадкоємці вказали конкретне місце відкриття спад­щини. Наприклад, при існуванні у спадкодавця прав власності на декіль­ка квартир, у яких він по черзі перебував, ч. 2 ст. 1221 ЦК застосовувати­ся не може. У даному випадку можна її застосовувати лише за аналогією, тобто відкривати спадщину доцільно за місцем розташування квартири більшої вартості. Треба враховувати також, що дачні будинки при наяв­ності у спадкодавця квартири не можуть вважатися постійним місцем проживання, оскільки основне їх призначення - відпочинок.

З вищенаведеного можна зробити висновок, що в основі визначення міс­ця відкриття спадщини лежить поняття «місце проживання спадкодав­ця», а тому навіть в разі належності спадкодавцю підприємства значно більшої вартості ніж житло, спадщина має відкриватися саме за крите­рієм проживання спадкодавця.

Місцезнаходження нерухомого майна, належного на праві власності спадкодавцю, може бути встановлене нотаріусом через органи БТІ, а тому цей критерій вважається більш точним ніж місце проживання. Крім того, вартість нерухомого майна, як правило, вища від вартості рухомого май­на, а тому цей аргумент визначає доцільність вжиття заходів до охорони такого майна. Наведені вище аргументи у сукупності доводять доцільність внесення змін у коментовану норму щодо визначення місцезнаходження нерухомого майна як основного критерію для встановлення місця відкрит­тя спадщини, а не місця проживання спадкодавця.

Поняття «основна частина нерухомого майна» без відповідного роз'яс­нення може тлумачитися за декількома критеріями. На погляд авторів, вартісна оцінка - це основний критерій, оскільки розмір нерухомості не завжди визначає її економічний потенціал, наприклад, великий будинок, розташований далеко від міста, може коштувати значно менше, ніж квар­тира у центрі міста, а тому виходячи з інтересів спадкоємців та креди­торів, більше значення матиме саме квартира. Тому цей критерій автора­ми визначено основним, але можна зробити й інший висновок, що в разі  спірності в оціночній вартості декількох об'єктів нерухомості, спадкоємці вправі відкривати спадщину за одним із них. При виникненні спору між спадкоємцями, спір може розглядатися судом.

Щодо відкриття спадщини за місцезнаходженням основної частини ру­хомого майна, то це положення на практиці, як правило, не застосовуєть­ся. При відсутності об'єктів нерухомості, банківських вкладів на ім'я спадкодавця та у інших випадках, коли спадкоємцям необхідне докумен­тальне підтвердження власних прав на спадщину, відкривати спадщину яка складається лише з рухомого майна, недоцільно. Як зазначалося ви­ще, відкриття спадщини - це офіційна дія нотаріуса, яка передує подаль­шим процесуальним заходам.

При існуванні заповіту подружжя слід враховувати також, що спільне майно не спадкується та переходить до того з подружжя, що пережив спадкодавця , а може спадкуватися лише особисте майно спадкодавця. Такпри існуванні лише спільного майна подружжя спадщина в розглядуваному випадку не відкривається.

Здається також, що відповідно до сучасної доктрини свободи договор; не буде суперечити законодавству право заповідача визначити у заповіті місце відкриття спадщини і навіть конкретного нотаріуса, у якого має бу­ти відкрито спадщину у випадку, коли буде мати місце єдиний нотаріат. У такому разі пропонується враховувати останню волю заповідача і надава­ло ні певні переваги, а положення ст. 1221 ЦК застосовувати тоді, коли та­ит золя не висловлена і при спадкуванні за законом.

Процесуальні особливості відкриття спадщини полягають у тому, що порядок відкриття спадщини як самостійної нотаріальної дії не передбачено. Тому вважаємо, що:

• заява про відкриття спадщини має подаватися заінтересованими особа­ми у письмовій і довільній формі;

• обов'язковим додатком до заяви про відкриття спадщини для спадкоєм­ців та відказоодержувачів є оригінал свідоцтва про смерть спадкодавця або рішення суду про оголошення спадкодавця померлим чи про вста­новлення факту його смерті, які набрали законної сили. Можливість відкривати спадщину за заявою державних установ або кредиторів не досліджувалась, але вона здається реальною для охорони і захисту інте­ресів спадкодавця та кредиторів;

• нотаріус може не приймати заяву, яка подається не за місцем відкрит­тя спадщини або в разі існування відомостей про відкриття спадщини в іншому районі.

Місце відкриття спадщини також підтверджується:

- свідоцтвом органів реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, якщо останнє місце проживання і місце смерті збігають­ся:

- довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу про його постійне місце проживання;

- записом у будинковій книзі про постійне проживання спадкодавця;

- якщо місце проживання померлого невідоме - документом (витягом із Реєстру прав власності та ін.) про місцезнаходження нерухомого спадкового майна або його частин. Якщо об'єктів нерухомого майна декілька й їх місцезнаходження різне, то нотаріус повинен пам'ятати, що місцем відкриття спадщини є місцезнаходження одного із об'єктів цього майна за вибором спадкоємців. За відсутності нерухомого майна місцем відкриття спадщини є місцезнаходження основної частини рухомого майна, що мо­же бути підтверджено відповідним свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу, витягом з реєстру прав власності на цінні папери тощо. (п. 212 Інструкції);

- рішенням суду, що набрало законної сили, про встановлення факту місця відкриття спадщини.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, таким днем може бути, наприклад, набрання рішенням суду про оголошення особи померлою законної сили або строк, який зазначено у судовому рішенні, з якого особа вважається оголошена померлою.

Слід зауважити, що реально відкриття спадщини пов'язується із звер­ненням громадян із заявою про відкриття спадщини та вжиттям заходів до охорони спадкового майна. Оскільки строк фактичного відкриття спадщини суттєво впливає на зміст та порядок вчинення нотаріальних дій, то­му доцільно визначити, до якого моменту можливе звернення громадян до нотаріуса і порушення провадження у спадковій справі без зміни строку видачі свідоцтва про право на спадщину, а в якому випадку цей строк має продовжуватись за об'єктивними обставинами.

Часом відкриття спадщини після смерті реабілітованих у встановлено­му порядку громадян є день прийняття рішення відповідною Комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення спадкоємцях першої черги майна (відшкодування його вартості) реабілітованого. Коле спадкоємців першої черги визначається на день винесення цього рішен­ня. Факт смерті спадкодавця-громадянина, реабілітованого у встановле­ному порядку, а також належність до кола спадкоємців першої черги що­до майна реабілітованого (відшкодування його вартості) визначається на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабі­літованих, яке повинно містити перелік документів, що стверджують від­повідні факти.

Однак слід мати на увазі, що визнання особи безвісно відсутньою не дає права на відкриття спадщини.

Час і місце відкриття спадщини можуть встановлюватись у судовому порядку в окремому провадженні на підставі ч. 2 ст. 256 ЦПК, коли ці пи­тання не можуть бути доведені заінтересованими особами нотаріусу у безспірному порядку.