13.3. Характеристика процедури об'єднання і роз'єднання нотаріальних проваджень, які стосуються різних правовідносин

Втр, 05/19/2009 - 14:21 — Консультант

 

13.3. Характеристика процедури об'єднання і роз'єднання нота­ріальних проваджень, які стосуються різних правовідносин

Проілюструємо застосування теоретичної моделі та процесу об'єднан­ня і роз'єднання нотаріальних проваджень і на іншому прикладі. Так. і Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами Ук­раїни (розділ 24) передбачається, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя  видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Отже, у такому разі мається на увазі: по-перше, що другий із под­ружжя має переважне право, оскільки йому видається свідоцтво бея врахування прав та можливих заперечень спадкоємців; по-друге, визна­чається, що існують спадкоємці, які прийняли спадщину, але не зазна­чається, яку частку або навіть всю спадщину, не передбачається існу­вання випадку, коли спадкоємців ще не визначено або вони не прийняли спадщину.

Отже, з цього положення неможливо зробити висновок, у який час ви­дається свідоцтво про право на спадщину другому з подружжя і чи є можливість таке звернення пов'язувати з відкриттям спадщини взагалі. Але головним тут є положення про те, що існування заповіту взагалі не береться  до уваги, тобто з останнім волевиявленням спадкодавця, що був співвласником майна, передбачається не рахуватись. Так само не береться до уваги можливе існування шлюбного договору (контракту), отже, в цьому випадку вбачається можливість другого з подружжя вказувати у заяві те майно, яке він вважає своїм на підставі права, що виникає через більшу тривалість його життя.

« Право» спадкоємців за законом і заповітом у майбутньому звертатись до суду, як це передбачено в Інструкції, слід розцінювати як можливість усунення правопорушення, яке виникло внаслідок чинного порядку видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, а не  як рівне право.

Так, на момент звернення особи за розподілом спільного майна подружжя  треба говорити не тільки про право другого з подружжя на майно, йо­го виділ в окрему частку, але одночасно постає питання про ту частку, яка залишається як спадкове майно. З цим правовим моментом є можливість пов'язувати як відкриття спадщини, так і момент, з якого слід вживати заходів до її охорони. Якщо ми говоримо лише про виділ частки після смерті спадкодавця, то це є правовою обставиною, яку неможливо розглядати окремо і яка тягне за собою визначення спадкового майна в натурі і, як не важко передбачити, виникнення можливих у майбутньому спірних правовідносин. Отже, спадкові відносини виникають одночасно із виділом частки в спільному майні подружжя, якщо розподіл спільного майна под­ружжя проходить після смерті одного із його співвласників.

Розглянемо правову природу видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям за заповітом. Спадкодавець на випадок своєї смерті залишає заповіт, який при певних умовах є можливість вважати договором дару­вання. Якщо такий договір здійснюється при житті обох співвласників, то потребується згода другого з подружжя, але це не визначає якісь переваги одного з подружжя щодо майна. Такий порядок передбачає визначення повноважень на відчуження спільного майна, коли у кожного співвласни­ка є лише половина необхідних для цього повноважень.

Коли спадкодавець передає власні права щодо майна і зазначає, кому він їх передає, то правонаступником його прав є спадкоємець, а не дру­гий з подружжя. На думку автора, у такому разі не повинен застосовува­тись строк6місяців для виникнення прав щодо правонаступництва, оскільки в цьому випадку має визнаватись остання воля спадкодавця. Тому єдиною умовою для набуття статусу правонаступника має бути відповідна заява про згоду на прийняття спадщини. Отож правонаступ­ник спадкодавця отримує такі самі права як і другий з подружжя, що пе­режив спадкодавця, з моменту подання відповідної заяви про згоду на прийняття спадщини. Обидва ці суб'єкти фактично мають однакові права на невизначені в натурі частки. В нашому ж випадку чинний порядок передбачає спадкоємцю отримувати все, що залишиться від розподілу майна, а не брати участь у його розподілі, що, безперечно, важче. Це по­яснюється тим, що немає норм права, які передбачали б строк, з якого спадкоємець може звернутись до суду за оспорюванням неправомірно розподіленого майна.

Офіційний статус спадкоємця пов'язаний з видачею свідоцтва про пра­во на спадщину, тобто після визначення часток у спадковому майні з ура­хуванням вимог ст. 1269 ЦК України. Цивільний процес передбачає умо­ву щодо участі в подібній справі всіх спадкоємців, тобто таке право в біль­шості справ буде можливість здійснити лише через шість місяців. Отже, є можливість говорити про те, що для забезпечення прав спадкоємців у та­кому разі доцільно позбавляти другого з подружжя права відчужувати майно протягом шести місяців, оскільки в цей період воно є потенційно спірним.

Складність цієї правової ситуації і прийняте рішення про певні перева­ги того із подружжя, хто пережив спадкодавця, зумовлюються строком у 6 місяців, протягом якого вирішується питання про кількісний склад та конкретизацію суб'єктів спадкових правовідносин. Ці питання виклика­ють необхідність у деяких випадках вирішувати правові ситуації, коли треба визначати конкретні частки спадщини, врегульовувати спірні пи­тання щодо зняття заборони відчуження нерухомого майна, обтяженого боргом, тощо.

Отже, змушувати чекати протягом шести місяців для отримання сві­доцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя того з подружжя, хто пережив іншого, недоцільно. Але в багатьох спадкових справах така особа має подвійний статус співвласника та спадкоємця і. на погляд автора, отримувати два свідоцтва недоцільно, отже, пропо­нується в таких випадках співвласнику майна пропонувати отримати все майно, тобто як за правом співвласника, так і за правом спадкоємця од­ночасно.

Можливий випадок, коли другий із подружжя, що залишився живи::, претендує на частину майна, яке може бути зазначене в заповіті. Отже, к: -ли існує заповіт, то в цьому випадку визначена воля спадкодавця і видава­ти свідоцтво на частку у спільному майні подружжя на майно, зазначене у заповіті, неправомірно, оскільки спірні правовідносини вже в наявності-правонаступника спадкодавця визначено.

Тому, на думку автора, в разі існування заповіту, в якому зазначене майно, на яке претендує другий з подружжя в порядку розподілу спіільного майна, нотаріусу слід відмовляти у видачі свідоцтва про право на част­ку в спільному майні без згоди спадкоємця або декількох спадкоємців за заповітом. При спадкуванні за законом пропонується здійснювати видачу такого свідоцтва на половину спільного майна, оскільки в такому раз: у другого з подружжя є переважне право співвласника майна на розподіл майна, а волю спадкодавця не визначено і спадкування здійснюється за за­коном. Це положення автором аргументується тим, що таке право співвласника виникає з трансформації права привілеєвої купівлі майна.

 Також в разі відкриття спадщини і вжиття заходів до охорони спадкового майна, тобто коли той із подружжя, хто залишився живим, звернув­сь після відкриття спадщини, правомірність виділення частки в спільно­му  майні подружжя без згоди на це спадкоємців викликає серйозні пра­вові  заперечення.

При видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, на думку автора, нотаріус має перевіряти існування шлюбного договору (контракту), оскільки в ньому може бути визначено статус як спільного майна, так і зазначено, яке майно є особистою власністю спадкодавця. Те, що шлюбний договір (контракт) не має широкого застосування сьогодні, не є підставою для його ігнорування взагалі. Держава визначила таку можливість посвідчення матеріальних правовідносин у шлюбних стосунках, тому існування шлюбного договору (контракту) має передбача­тись доти, доки хоча б одне подружжя в Україні на підставі чинного законодавства його уклало. Тому у Інструкції повинна існувати відповідна норма, яка передбачала б необхідність перевірки існування шлюбного договору (контракту), а також його змісту.

Безумовно, інститут об'єднання та роз'єднання нотаріальних проваджень потребує теоретичного та практичного дослідження, оскільки авто­ром цю проблему лише поставлено і вона не зможе знайти свого самостійного дослідження у даній роботі.

Як бачимо, можливість об'єднання окремих проваджень в один нотаріальний процес потребує значного теоретичного аналізу, обґрунтування та уточнення послідовності і строків вчинення нотаріальних проваджень, оскільки ці питання на сьогодні фактично залишаються недослідженими.