9.13. Спадковий процес щодо спадкування речей звичайної домашньої обстановки та вжитку

Пнд, 05/18/2009 - 19:05 — Консультант

 

9.13. Спадковий процес щодо спадкування речей звичайної домашньої обстановки та вжитку

 

Порівняно з ЦК 1963 p. чинний ЦК регламентує спадкування речей звичайної домашньої обстановки та вжитку тільки у ч. 2 ст. 1241 ЦК, де йдеться про те, що до обов'язкової частки зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку. З 2004 р. ці речі не можуть впливати на розмір обов'язкової частки, оскільки такі предмети спадкуються на загальних підставах, а окремі особи мають лише переваги у їх от­риманні в натурі (ст. 1279 ЦК).

Виходячи із спільного аналізу статей 533 та 534 ЦК 1963 p. можна бу­ло зробити висновок про особливість спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку, оскільки вони успадковувались за таких обставин:

1)    при спадкуванні за законом в усіх випадках закон відокремлював предмети домашньої обстановки та вжитку як такі, що успадковувалися лише спадкоємцями за законом, які проживали спільно зі спадкодавцем, незалежно від їх черги і спадкової частки. При цьому такі спадкоємці для отримання права на спадкування мали прожити із спадкодавцем до його смерті не менше одного року;

2)    щодо спадкування за заповітом, то спадкування за правом на предме­ти домашньої обстановки та вжитку виникало лише в разі, якщо:

•   спадкодавець не заповів усе належне майно чітко визначеним спадкоєм­цям;

•   у заповіті не зазначалися спадкоємці на предмети домашньої обстанов­ки та вжитку або ці предмети не входили складовою частиною до спад­кових часток спадкоємців;

•   спадкоємці, яким заповідано предмети домашньої обстановки та вжит­ку, відмовлялися від прийняття спадщини без зазначення на чию ко­ристь;

•   всі спадкоємці за заповітом не приймуть спадщину, то спадкування здійс­нюватиметься за законом, тобто з урахуванням права на предмети до­машньої обстановки та вжитку.

Отже, при відсутності заповіту спадщина поділялася на дві відмінні од­на від іншої частини. Одразу треба зауважити, що таке відокремлення ма­ло здійснюватись на диспозитивній основі. Так, предмети домашньої обс­тановки і вжитку мали складати окрему частину спадкового майна, що у порядку спадкування переходила до тих спадкоємців, які спільно прожи­вали зі спадкодавцем і заявили про бажання розподілити спадщину з вра­хуванням особливого статусу предметів домашньої обстановки і вжитку. Тобто вони мали певну перевагу на отримання більшої частини за рахуноквищезазначених предметів, але вони були не зобов'язані відокремлювати таке майно і могли успадковувати за рівними правами разом з іншими спадкоємцями за законом.

За чинним ЦК до суб'єктного складу осіб, які при відкритті спадщини отримують право спадкування речей звичайної домашньої обстановки та вжитку слід віднести спадкоємців за правом на обов'язкову частку. Остан­ні хоч і не закликаються до спадкування в загальному порядку, але одер­жують у спадщину речі звичайної домашньої обстановки і вжитку. Частка такого спадкоємця фактично є більшою частки інших спадкоємців, що ус­падковували разом з ним, але так звана «ідеальна частка» має рахуватись без урахування предметів домашньої обстановки та вжитку.

Отже, це положення зумовлює можливість відокремити у спеціальний вид (або підвид) спадкування предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку. Це випливає з таких правових особливостей цього виду спадко­вого процесу, що при наявності вищевказаних умов, встановлюється особ­ливий порядок поділу спадкового майна при спадкуванні за законом і за­повітом, відмінний за колом спадкоємців і за складом майна.

Крім того, законодавець не вирішує докорінно проблеми, пов'язаної з існуванням сім'ї після смерті спадкодавця, оскільки один з таких спад­коємців подальшим виділенням права власності на частку в спільному майні може вилучити із загального користування належну йому річ або декілька речей домашньої обстановки, що не перейдуть до спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку. Або навпаки особи, які мають пра­во на обов'язкову частку, вимагатимуть виділення в натурі у того з под­ружжя, який пережив, речі(ей) звичайного домашнього побуту та вжитку.

У зв'язку з цим на практиці виникає запитання, а чи може особа, яка має право на обов'язкову частку, вимагати виділення речі звичайної до­машньої обстановки в натурі. Виходячи із буквального аналізу ч. 2 ст. 1241 ЦК, де йдеться про те, що до обов'язкової частки у спадщині зара­ховується вартість речей, можна дійти висновку, що така особа може мати право тільки на грошову компенсацію своєї частки. Але у цій нормі нічого не сказано про те, що обов'язкова частка не може компенсуватися в натурі саме речами звичайної домашньої обстановки та вжитку. Якщо таку забо­рону не встановлено, то, мабуть, і немає до цього перешкод. Якщо спад­коємці добровільно домовляться про виділ речей домашньої обстановки та вжитку в натурі, то це вони можуть зробити виходячи з аналогії ст. 1267 ЦК, де йдеться про розподіл рухомого майна між спадкоємцями за зако­ном та про зміну розміру частки у спадщині когось із них, тобто збільшив­ши навіть при цьому розмір такої обов'язкової часток шляхом виділення неподільної речі в натурі (наприклад, ліжка з ортопедичним матрацом для сина-інваліда). Якщо ж виникне спір з приводу виділення речей звичайної домашньої обстановки та вжитку між особами, які мають право на обо­в'язкову частку, то це питання, на нашу думку, має бути вирішено у судо­вому порядку. Наприклад, два спадкоємці за правом на обов'язкову част­ку (вони обоє проживали зі спадкодавцем однією сім'єю) не можуть поділити речі домашньої обстановки та вжитку у натурі. Тому це питання повинно бути вирішено судом з урахуванням можливості користування цим майном одним із спадкоємців, тривалості такого користування та інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, порядок спадкування предметів домашньої обстановки і вжитку особами за правом на обов'язкову частку повинен насамперед передбачати гуманну ціль - зменшення морального удару, який припадає на близьких до спадкодавця осіб, які спільно проживали з ним до його смерті, користу­вались цим майном та мають право на обов'язкову частку порівняно із іншими особами, які хоча й мають також право на обов'язкову частку, але можуть отримати свою частку грошовою компенсацією. Тобто смерть спадкодавця може супроводжуватись також таким негативним явищем, як позбавлення близьких осіб ще й звичної для них домашньої обстанов­ки, наприклад, картин спадкодавця, які дорогі непрацездатній дружині, з якою спадкодавець перебував у другому шлюбі, як пам'ять про її померло­го чоловіка та передача таких картин сину-інваліду спадкодавця від пер­шого шлюбу, який зловживає спиртними напоями та який продасть ці картини, намальовані його батьком, та витратить усі ці кошти на придбан­ня алкогольних напоїв.

Крім того, додатковим аргументом на користь особливої регламентації спадкування предметів домашньої обстановки є те, що рідко в наш час ви­падкові особи живуть під одним дахом. Але кількість розлучень, яка ос­таннім часом в Україні зростає, може стати перешкодою для застосування цього аргументу.

На цьому дослідження питання про спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку можна було б закінчити, якби в теорії спадкового права не було накопичено ще досить багато проблемних питань, які не втратять своєї актуальності й у майбутньому. Перехід від одних законо­давчих вимог до інших має супроводжуватись не лише повідомленням у пресі про це, а й має обґрунтовувати доцільність того, що спонукає до аналізу позицій науковців, нотаріальної та судової практики. Крім того, сучасні теоретичні питання спадкового права мають цікавити і в суто нау­кових цілях. Отже, подальший теоретичний аналіз позицій вчених щодо спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку має цікавити в основному лише науковців.

Так, В.К. Дроніков свого часу поставив питання про те, кого ж можна виз­нати особою, що спільно проживала із спадкодавцем. Його відповідь на це питання складається з трьох юридичних обставин, з якими він пов'язує мож­ливість визнати особу такою, що спільно проживала із спадкодавцем, а саме:

•   проживання в одній спільній квартирі щонайменше один рік до смерті спадкодавця;

•   ведення з ним спільного господарства протягом цього періоду;

•   сімейні зв'язки із спадкодавцем.

Ці положення в наш час потребують адаптації до сучасних правовідносин, оскільки проживання в одній спільній квартирі потребує одно­часно тлумачення терміна «спільна квартира». На наш погляд, цього не с:сребується, оскільки у чинному ЦК має місце положення, яке порів­няно з ЦК 1963 p. конкретизовано: спадкоємці протягом не менше одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю. Тому коли виникне питання про виділення предметів зви­чайної домашньої обстановки та вжитку, нотаріусу має бути надано безспірні докази на підтвердження обставин проживання однією сім'єю не менше одного року. При визначенні поняття «сім'я» доцільно виходити

ст. З СК, а саме: особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Але які саме безспірні докази ведення спадкоємцями спільного господарства зі спадкодавцем, спільного бюджету, наявність взаємних прав та обов'язків, проживання не менше одного року, тобто проживання однією сім'єю у Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня . 2004 р. не зазначено. Тому, на нашу думку, нотаріусу повинно подаватися рішення суду.

Якщо ж виходити із реалій життя, то можна ставити питання про с: чільність додаткової регламентації питання про спільне проживання в законі. Так, можливі випадки, коли подружжя фактично спільно прожи­нає, але не веде спільного господарства, а сімейні зв'язки між ними втрачено. Виходячи ж з формального боку, то за чинним законодавством другий з подружжя у такому разі має право на отримання предметів домаш­ньої обстановки та вжитку. Поширюючи це положення на загальний порядок спадкування за законом, можна констатувати право того з подружжя, хто пережив спадкодавця, у цьому разі стати спадкоємцем на загальних підставах. Тому пропонується додатково регламентувати в законі поло­нення про те, що відповідне право на спадкування предметів звичайної до­машньої обстановки та вжитку виникає при веденні спільного господар­ча разом із спадкодавцем. Наприклад, сусідські відносини, коли спад­коємці визначили із спадкодавцем порядок користування квартирою, ок­ремим майном, - породжують право на спадкування лише спільного майна. Фактично такі правовідносини можна порівняти із спільним проживанням у комунальній квартирі. З цього приводу слід навести й інший критерій, зміст якого полягає у необхідності розподілу спільного майна при розлученні або в тому разі, коли подружні зв'язки фактично переста­ти такими бути.

Можливими є й випадки, коли члени однієї сім'ї не могли проживати разом із спадкодавцем через поважні причини: служба у Збройних Силах, хвороба, мала житлова площа тощо.

На практиці виникають запитання: чи підпадає під положення про про­живання однією сім'єю, визначене ч. 1 ст. 1279 ЦК, передбачений ст. 119 СК тимчасово встановлений режим роздільного проживання подружжя. При цьому слід звернути увагу на те, що у ст. 119 СК йдеться про два випад­ки встановлення режиму окремого проживання: за спільною заявою под­ружжя у порядку окремого провадження або за позовом одного із них у по­рядку позовного провадження. Адже при встановленні такого режиму сі­м'я фактично існує, але тимчасово за їх спільним волевиявленням (перший випадок) припинено спільне проживання подружжя за об'єктивних обста­вин. На нашу думку, якщо таке волевиявлення було спільним, то у випад­ку смерті одного із подружжя, другий, спадкуючи за правом на обов'язко­ву частку, має переваги на виділення в натурі предметів звичайної до­машньої обстановки та вжитку порівняно із іншими особами, оскільки ви­ходячи із аналізу ст. 120 СК, де йдеться про правові наслідки встановлення режиму окремого проживання, у ч. 1 зазначено, що встановлення такого режиму не припиняє права та обов'язки подружжя, які передбачені СК, і які дружина і чоловік мали до встановлення цього режиму, наприклад бу­ли співвласниками майна, що передбачено у ч. 2 ст. 1279 ЦК або їхні права щодо такого майна визначено шлюбним договором. Тому у шлюбному дого­ворі може передбачатися умова щодо розпорядження майном, режим яко­го встановлено шлюбним договором на випадок смерті одного із подружжя, якщо він спадкуватиме за правом на обов'язкову частку.

Якщо режим встановлювався судом на вимогу одного із подружжя, а другий заперечував проти його встановлення, то питання про переваги спадкування предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку слід вирішити у судовому порядку. При цьому суд повинен враховувати такі обставини:

1)    підстави неможливості проживання подружжя разом;

2)    небажання дружини або чоловіка проживати разом.

А також суду слід враховувати, що у разі встановлення режиму окремо­го проживання за п. 1 ч. 2 ст. 120 СК майно, набуте у майбутньому дружи­ною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі. А тому, якщо майно й було придбане у шлюбі, але одним із подружжя за власний кошт у період режиму окремого проживання, не може спадкуватися другим за правила­ми ч. 1 ст. 1279 ЦК, тобто як переважне право одного із подружжя. Коли нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину, він усі ці питання пови­нен уточнити. У випадку виникнення спору між спадкоємцями щодо пере­важного права на спадкування предметів домашньої обстановки та вжит­ку він підлягає розгляду судом.

Крім того, автори вважають, якщо є спільне волевиявлення на встанов­лення режиму окремого проживання, то це питання повинно вирішувати­ся не судом, а особи можуть посвідчити такий правочин у нотаріуса, у ви­падку поновлення сімейних відносин подати спільну заяву нотаріусу про припинення режиму роздільного проживання. У зв'язку з цим автори ще у 1999 та 2003 роках говорили про те, що необхідно створити Єдиний реєстр шлюбних договорів (контрактів) та правочинів про встановлення режиму окремого проживання подружжя. Крім того, один із авторів вва­жає, що слід створити Міжнародний реєстр шлюбних договорів (та інших сімейних - аліментних), оскільки питання регулювання майнових відно­син між подружжям, один із яких є іноземцем, викликає багато проблем­них питань на практиці та має вплив не тільки на сімейні відносини, а й на цивільні, зокрема спадкові. Нині в Україні діє Тимчасовий Порядок дер­жавної реєстрації правочинів від 26 травня 2004 р. № 671.

Іншим спірним питанням є встановлення критеріїв відмежування ре­чей звичайної домашньої обстановки і вжитку від іншого майна спадко­давця. За чинним законодавством це питання є не тільки актуальним, а й досить складним, оскільки воно в значному обсязі може впливати на ті ре­альні частки, що будуть отримані спадкоємцями. Основним критерієм відмежування є поділ майна на предмети розкоші та предмети домашньої обстановки і вжитку, тому в юридичній літературі з'явилося визначення «звичайні» предмети, що мало б відокремити ці терміни. Але при всій важливості даного проблемного питання ні законодавство, ні вчені-цивілісти не змогли встановити чіткого переліку предметів домашньої обстановки і вжитку або хоча б критеріїв, за якими ту або іншу річ варто було б віднести до предметів розкоші або речей звичайної домашньої обс­тановки і вжитку.

Із самої назви останньої категорії речей зрозуміло, що вони повинні слугувати одночасно задоволенню потреб як спадкодавця, так і осіб-спадкоємців, що мають право на обов'язкову частку. Тому апріорі першим критерієм поділу речей звичайної домашньої обстановки та вжитку між особами, які мають право на обов'язкову частку, є спільне користування речами. Так, меблі в загальному порядку можуть вважатись такими, що перебувають у спільному користуванні, а прикраси, наприклад, із золота, особистими.

В.К. Дроніков відносив до предметів звичайної обстановки і вжитку ли­ше речі, призначені для повсякденного задоволення звичайних потреб громадян. Отже, з цього положення мав би випливати висновок про інший критерій при поділі таких речей та розмежування їх від інших, а саме: повсякденність користування майном та звичайність потреб громадян. Тобто якщо особа, яка має право на обов'язкову частку, повсяк­денно разом із спадкодавцем користувалася цим майном та має потребу у подальшому його використанні, наприклад, спеціальний фільтр для очистки води для приготування нею лікарських настоїв. Тому ця особа має пріоритетне право на виділ їй такої речі у натурі.

Так будуть відокремлені предмети, які, по суті, і є предметами домаш­нього користування. Отже, предмети, які знаходяться на дачі, в гаражі, інших квартирах, належних спадкодавцю, мають визнаватись особистими його речами. Це положення буде корисним для нотаріуса, який має прова­дити опис спадкового майна спадкодавця, і має зафіксувати місце розта­шування цих предметів. Дачний будинок, за чинним законодавством, не може розцінюватись як місце проживання спадкодавця, оскільки він пе­редбачений лише як місце відпочинку громадян. Гараж також має своє функціональне призначення, а тому речі, які в ньому знаходитимуться, не слід ототожнювати з речами звичайної домашньої обстановки та вжитку.

Крім того, в разі знаходження речей спадкодавця у інших осіб, слід встановити факт, що вони знаходились у інших осіб, не були у спільному користуванні та були надані особисто спадкодавцем у користування ін­шим особам, а тому не можуть належати до предметів звичайної домаш­ньої обстановки та вжитку.

Неможливо однозначно погодитися з позицією тих вчених, які вважа­ють найважливішим критерієм вартість речі. У літературі зі спадкового права зустрічаються міркування щодо предметів домашньої обстановки і вжитку, до яких не відносять меблі з дорогих сортів деревини, килими то­що.

З цього приводу цікавою є концепція Барщевського М.Ю. Основним йо­го аргументом є те, що велика кількість квартир прикрашена різного роду творами мистецтва: карбування, гравюри тощо, отже, це звичайна тра­диція. Тому виходить, що ці речі не можна однозначно віднести до пред­метів розкоші. Але з цією позицією важко погодитись, оскільки у законо­давстві передбачається одночасне застосування двох критеріїв «обстанов­ки» і «вжитку», а тому потребується обґрунтування «процесу вжитку заз­начених прикрас». Хоча посуд фірми «Богемія» є коштовним, належить до антикваріату, але у деяких сім'ях ним користуються у повсякденному житті, при прийомі гостей. Тому цей критерій повинен враховуватися за­лежно від достатку сім'ї.

Інша річ - це коштовні меблі. Керуючись критерієм споживчого приз­начення предметів домашньої обстановки, варто визнати, що якщо в даній родині меблі з дорогих сортів деревини використовуються як звичайні, а не як прикраса квартири, то спадкування повинно відбуватися за правила­ми ст.1241 ЦК України. Тобто меблі мають певне завдання у квартирі - у них зберігаються речі, а з цього випливає одночасне їх використання та віднесення до предметів обстановки.

Не менш складним і важливим є питання про порядок спадкування до­машніх бібліотек. Якщо бібліотека має велику наукову або художню цінність, містить антикварні видання, відрізняється повнотою зібрання з окремих напрямів науки або культури, то не тільки вартість такої біб­ліотеки значна, а й розподіл її не буде корисним жодному спадкоємцю,оскільки вплине на її повноту та водночас на її цінність. Такий статус має впливати на її спадкування. Але якщо спадкуванню підлягає звичайна до­машня бібліотека, що стало в Україні звичайним явищем, коли така бібліотека створювалась для задоволення повсякденних культурних пот­реб усіх членів сім'ї, вона має спадкуватись як предмет домашньої обста­новки та вжитку і навіть шляхом її розподілу між спадкоємцями.

Заслуговує на увагу і ще один аспект спадкування предметів домашньої постановки та вжитку, що висловлювався в юридичній літературі, але який автори вважають доцільним проаналізувати у контексті чинного ЦК.

За загальним правилом (ст. 1266 ЦК), внуки і правнуки спадкодавця спадкують за правом представлення ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім померлому батьку, матері, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

У зв'язку з цим виникає запитання: чи має право на одержання пред­метів звичайної домашньої обстановки і вжитку неповнолітній онук спад­кодавця, який постійно проживав з останнім з моменту свого народження, понад 10 років, але його батько, що помер до відкриття спадщини, не про­живав разом зі спадкодавцем? Чи може спадкуватися обов'язкова частка за правом представлення?

Це питання, безумовно, є суперечливим. З одного боку, відповідно до точного змісту ст. 1266 ЦК, внуки, правнуки успадковують ту частку (од­накову за розміром. -С.Ф.), яка належала б за законом їхнім матері, бать­кові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. То­му, якщо батько не мав права на предмети звичайної домашньої обстанов­ки, то і його спадкоємці (внуки спадкодавця) так само не будуть мати на них права.

Але з іншого боку, ст. 1266 ЦК вказує, що внук (неповнолітній) з момен­ту смерті свого батька стає спадкоємцем свого діда за законом, причому спадкоємцем першої черги, і тому, як такий, що проживав разом зі спадко­давцем (дідом), має право на обов'язкову частку при наявності інших осіб, що спільно проживали з дідом, набуває право на одержання своєї частки предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку у натурі.

Перша із наведених тез здається помилковою вже тому, що називає онуків спадкоємцями раніше свого батька, що помер. У даних правовідно­синах сторонами є дід (спадкодавець) і онук (спадкоємець). Останній вис­тупає самостійним суб'єктом даних юридичних відносин (про це йшлося вище), а не як спадкоємець раніше померлого батька. Тому становище йо­го батька ролі не повинно відігравати.

У ситуації ж, коли спадкодавець заповів усе своє майно, що складаєть­ся з предметів домашньої обстановки, спадкоємцю, що разом з ним прожи­вав, спадкоємець, що має право на обов'язкову частку, повинен одержати 1/2 тієї частки, яка належала б йому при спадкуванні за законом. При ньому не береться до уваги правило ст. 1241 ЦК. Це можливе в силу пря­мої вказівки ст. 1241 ЦК, що при визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів зви­чайної домашньої обстановки і вжитку. Відповідні роз'яснення містяться і в постанові Пленуму Верховного Суду України. Так, обов'язкова частка у спадщині визначається з урахуванням усіх спадкоємців за законом тієї черги, що при відсутності заповіту закликалася б до спадкування. При цьому береться до уваги вартість спадкового майна, незалежно від того, чи проживав хто-небудь зі спадкоємців разом зі спадкодавцем.

Не підлягає сумніву й те положення, що спадкове право повинно охоро­няти інтереси осіб, про яких спадкодавець піклувався або повинен був піклуватися при житті, не тільки у випадку спадкування за заповітом, але однаковою мірою і при спадкуванні за законом. У більшості випадків, за винятком одного, так і відбувається в дійсності. Однак названий виняток має місце в найбільш поширеному випадку спадкування - при спадку­ванні за законом, коли спадкова маса складається лише або в основному із предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

У контексті розкриття питання щодо спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку та виходячи з ч. 2 ст. 1279 ЦК доцільно роз'яснити права тих осіб, які спільно проживали із спадкодавцем. До таких осіб можуть належати другий із подружжя, що пережив спадкодавця, а також дорослі діти або особа, яка перебувала з ним у фактичних шлюбних відносинах.

Другий із подружжя, що пережив спадкодавця, може звертатись до но­таріуса із заявою щодо видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, в якій зазначатиме про належність спільного і особистого майна кожного із подружжя. Нотаріус на підставі цієї заявиабо суд за наявності відповідних доказів можуть визнавати належність ре­чей до категорії спільно чи особисто набутих.

Дорослі діти спадкодавця або особа, яка перебувала з ним у фактичних шлюбних відносинах, можуть вважати окремі речі, які були описані но­таріусом під час вжиття заходів до охорони спадкового майна, набутими ними особисто або спільно із спадкодавцем. У такому разі вони мають пра­во звертатись:

•   до нотаріуса із безспірними доказами належності їм речей на праві влас­ності;

•   з позовною заявою до суду про виключення майна з опису та визнання за ними права власності на певні речі або їх частину, оскільки вони бу­ли набуті за їх участю. В останньому випадку буде відбуватись розподіл спільної часткової власності.

Щодо прав спадкоємців, які одночасно можуть бути і співвласниками майна, то вони також повинні мати певні пільги на виділення майна в на­турі, але за законом встановлено умову щодо неможливості порушення прав інших спадкоємців. Це положення вважається також актуальним і для ч. 1 ст. 1279 ЦК.

Під порушенням інтересів інших спадкоємців, що мають істотне зна­чення, авторами мається на увазі насамперед право на житло при спадку­ванні будинків і квартир. Так, при спадкуванні одному або декільком спадкоємцям може належати частка, більша від інших, а тому в них вини­катиме право на спадкування речей більшої вартості, до яких, як правило, належать будинки, квартири. Але при необґрунтованому виділенні майна в натурі частина спадкоємців може залишитися без житла. Цей аспект слід брати до уваги, але він не може вважатися перепоною для виділення майна в натурі, якщо розподілити спадщину іншим чином неможливо. На практиці остаточний варіант вирішення питання про виділення майна в натурі має вирішуватися судом на підставі пропозицій сторін-спадкоємців, якими мають конкретизуватися найбільш раціональні і реальні ва­ріанти виділення майна в натурі, з урахуванням інтересів кожного із спад­коємців, що мають істотне значення.

Тому, визначаючи пільги на отримання майна в натурі, в кожному конкретному випадку слід виділяти поняття «інтереси спадкоємців, що мають істотне значення». Наприклад, коли спадкуватиметься автомобіль та гараж, то, при можливості, вони мають передаватися у власність одно­му спадкоємцю-співвласнику майна, оскільки автомобіль довше збері­гається в гаражі. Але при неможливості компенсувати частки їх вартості, які належать іншим спадкоємцям, за рахунок іншого майна або грошима, інтереси інших спадкоємців можуть порушуватися в тому випадку, коли така компенсація буде виплачуватися у розстрочку або з відстрочкою. Звідси виникатиме право інших спадкоємців не погоджуватися на такий варіант розподілу і пропонувати інший.

Оскільки в цій статті не визначено для яких видів спадкування встанов­лено певні пільги, то переваги на отримання майна в натурі стосуються всіх видів спадкування, а також вони можуть застосовуватися навіть при суперечності інтересів спадкоємців за заповітом та правом на обов'язкову частку, коли заповідано конкретне майно, наприклад, будинок.

Взагалі, неважко передбачити, що стосовно виділення майна в натурі на практиці існуватимуть значні труднощі, пов'язані з особистістю спад­коємців, а також можуть зумовлюватися пам'яттю про спадкодавця.