8.3.1. Формальний спадкоємець

Вс, 05/17/2009 - 21:08 — Консультант

 

8.3.1. Формальний спадкоємець

Пропонується статус спадкоємця, зазначеного в заповіті, до смерті спадкодавця визначати як «формальний». При цьому у випадку визнання заповідача на момент посвідчення заповіту недієздатним як при його житті, так і після смерті відповідний правовий статус «формального спад­коємця» має зумовлювати особисту заінтересованість такого спадкоємця щодо його участі у відповідній цивільній справі. Тобто спадкоємці, зазна­чені у заповіті, при розгляді цивільної справи про визнання громадянина недієздатним мають певний інтерес в об'єктивності рішення суду та осо­бисту зацікавленість у невизнанні заповідача недієздатним.

На цій підставі, на наш погляд, ці особи можуть ставити питання перед судом про їх вступ у цивільну справу про визнання заповідача недієздат­ним як заінтересованих осіб, хоча це положення не має законодавчого за­кріплення, але, безумовно, має позитивно вплинути на об'єктивність по­дальших судових рішень. Перешкодою для участі таких осіб у цивільній справі може бути таємниця вчинення нотаріальних дій. Так, нотаріусом за ч. 5 ст. 8 Закону України «Про нотаріат» не може розкриватись таємниця заповіту при житті заповідача навіть за зверненням суду. Але в тих випад­ках, коли заповіт на руках у формальних спадкоємців, він може з дозволу заінтересованої особи розцінюватися судом як доказ заінтересованості та­ких осіб, які можуть і не належати до родичів заповідача. Крім того, коли справа розглядається при житті заповідача він сам може подати суду за­повіт для залучення формальних спадкоємців до участі у справі.

Перехід формальних спадкоємців до статусу потенційних відбувається із настанням передбаченої законом юридичної обставини - у зв'язку зі смертю спадкодавця. Крім того, зі смертю спадкодавця виникає потенцій­не право у осіб за правом на обов'язкову частку або на отримання спадщи­ни у спадкоємців за законом, якщо відсутній заповіт, а також у відказоодержувачів.

8.3.2. Правовий статус потенційних спадкоємців

Вс, 05/17/2009 - 21:10 — Консультант

 

8.3.2. Правовий статус потенційних спадкоємців

Правовий статус потенційних спадкоємців базується на відповідних доказах їх належності до визначених законом або заповітом спадкоєм­ців, що закликатимуться до спадкування, виникає з моменту відкриття спадщини і триває до подання відповідної заяви про згоду на її прийнят­тя або фактичного прийняття спадщини і характеризується такими їх правами:

1)    бути повідомленими про відкриття спадщини (ст. 63 Закону України < Про нотаріат»);

2)    на отримання відповідних роз'яснень нотаріуса щодо правового ста­тусу потенційного спадкоємця і, зокрема, щодо передбачених для них за­коном дій щодо переходу від статусу потенційного спадкоємця до спад­коємця, таке право законодавчого закріплення не має, але випливає зі

ст.5Закону України «Про нотаріат»;

3)    бути присутнім при оголошенні змісту заповіту;

4)    на ознайомлення зі змістом заповіту та із спадковою справою. Тут мається на увазі право на отримання інформації щодо належної у майбут­ньому частки спадщини перед виявленням волі до прийняття спадщини, а в деяких випадках і щодо її розшуку;

5)    на ознайомлення зі складом спадщини;

6)    звернутись до нотаріуса із заявою про необхідність вжиття заходів до охорони спадкового майна (ст. 60 Закону України «Про нотаріат»);

7)    на вжиття нотаріусом заходів щодо охорони спадкового майна, а та­кож бути присутнім при вчиненні цих нотаріальних дій (глава 6 Закону України «Про нотаріат»);

8)    на відмову від спадщини з вказівкою (або без такої) на чию користь (статті 1273,1274 ЦК України);

9)    на прийняття спадщини (ст. 1268 ЦК України);

10)використати судову процедуру для доведення власного права на отримання спадщини (статті 4, 5 ЦПК України).

У наведеному переліку позиції 3 та 4 пропонуються автором для пра­вильної і свідомої реалізації спадкоємцями власних прав. Слід за сучас­ним законодавством характеризувати цей правовий статус таким, якому не властиві обов'язки.

Право спадкоємців на порушення провадження щодо охорони спадкового май­на може заходити за межі моральних принципів українського суспільства. Нап­риклад, з опитування ста осіб приблизно 95 відсотків вважали неможливим вжиття заходів до охорони спадкового майна раніше, ніж тіло спадкодавця буде поховане. Але спадщина відкривається з дня смерті спадкодавця, а тому спад­коємці вправі ставити питання про вжиття заходів до охорони спадкового майна навіть на наступний день і при цьому навіть свідоцтво про смерть не потребуєть­ся. З морально-етичних принципів слід вважати, що заходи до охорони спадщи­ни не можуть вживатись до поховання, якщо у спадкодавця є родичі і вони проти нього заперечують.

Отже, перехід від статусу потенційного спадкоємця до фактичного може реалізуватись при суттєвій правовій «допомозі» нотаріуса. На жаль, в багатьох випадках нотаріуси фактично перетворюють права потенційних спадкоємців у обов'язки інших спадкоємців.

Перехід від одного статусу до іншого законом пов'язується з вчиненням потенційним спадкоємцем юридично вагомих дій. Фактичність такого пе­реходу підкреслюється новим правовим статусом особи, про що йтиметься далі, але неможливо погодитись із законодавчим положенням, що прий­нята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Під благою метою - ліквідувати невизначене правове станови­ще спадщини до моменту прийняття її спадкоємцями (а також за потре­бою у визначенні, наприклад, обов'язку щодо сплати можливих витрат по охороні спадкового майна), законодавцем, по суті, застосовується зворот­на дія в часі юридичного статусу спадкоємця. Не може спадкоємець, який прийняв спадщину лише через шість місяців, вважатись таким, що прий­няв її в день відкриття спадщини, - це нонсенс. Розглянемо наслідки, які, безумовно, виникають при цьому. Так, за ч. 4 ст. 39 ЦПК України у спра­ві, в якій повинен брати участь спадкоємець особи, померлої або оголоше­ної в установленому порядку померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, як представник спадкоємця виступає виконавець заповіту чи інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна. Тобто правовий стан та юридична обставина, що спадщина ніким не прийнята, зафіксовані не тільки в цивільному праві, а й цивільному процесі. Зворот­на дія правового статусу в цивільному праві викличе нестабільність судо­вого рішення, оскільки учасником процесу стає особа, яка для цього не уповноважена волевиявленням спадкоємця.

Отже, автори пропонують не надавати зворотної дії в часі правовому статусу особи, яка прийняла спадщину до моменту відкриття спадщини. Можливі витрати на утримання та, наприклад, квартирна плата за цей період будуть вважатись боргами, що обтяжуватимуть спадщину.

     Перехідний період від одного статусу до іншого в цивільному законо­давстві регламентується за статтями 1268, 1269 ЦК України, а саме для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, тобто були наявні такі обставини:

• постійно проживав разом зі спадкодавцем або подав державній нота­ріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини;

•   довів нотаріусу або суду належність до спадкоємців, що закликаються до спадкування. Останнє положення запропоноване автором і воно вип­ливає з нотаріальної процедури.

Проте сучасна правова концепція не враховує основного принципу цивільного права, що кожний юридично вагомий крок особа має здійсню­вати свідомо та виявляти свою волю при цьому. Тобто в цій ситуації про­понується спадкоємцю визначитись «універсально», принцип свідомого волевиявлення опускається, а залишається тільки принцип свободи вибо­ру. Тому пропонується розібратись більш докладно у ситуації - як особа фактично виявляє свою волю в перехідний період від потенційного спад­кування до реального.

Якщо спадкоємці постійно проживали разом зі спадкодавцем (части­ни 2-5 ст. 1268 ЦК), то це положення може сприйматися як «звичка», оскільки спадкоємець у такому варіанті фактично не виявляє своєї волі, а в багатьох випадках лише продовжує управляти та володіти майном, яким управляв і володів у деяких випадках спільно із спадкодавцем. Нап­риклад, проживав з ним в одному домі, відпочивав на дачі.

Але подання заяви про прийняття спадщини (ст. 1269 ЦК) - це справж­нє юридично вагоме волевиявлення спадкоємця. Хоча з позиції визначе­ності правовідносин доцільною є не тільки вимога закону про подання та­кої заяви, а й виконання нотаріусом вимоги ст. 63 Закону України «Про нотаріат», за якою з моменту відкриття спадщини нотаріус зобов'язаний повідомити спадкоємців про відкриття спадщини.