14.2. Факт смерті спадкодавця

Втр, 05/19/2009 - 14:31 — Консультант

 

14.2. Факт смерті спадкодавця

При відкритті провадження щодо видачі свідоцтва про право на спад­щину нотаріус насамперед повинен пам'ятати, що спадщина відкриваєть­ся внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1 ст. 1220 ЦК. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона ого­лошується померлою (ч. З ст. 46, ч. 2 ст. 1220 ЦК). Але слід зазначити, що загальний зміст ч. 1 ст. 1220 ЦК виявляється в тому, що законодавцем встановлено причинний зв'язок між смертю особи і наслідком, що настає за цією подією, - відкриттям спадщини. Але зміст цієї норми слід сприй­мати у контексті конкретного спадкового майна, тобто спадщина має від­криватися тоді, коли наявне спадкове майно або є підстави вважати, що спадкоємцю належать певні права на майно або авторські права тощо. То­му, коли спадщина відкривається, то в цьому зв'язку можна говорити провчинення певних дій щодо:

• розшуку спадкового майна і визначення реального розміру спадщини, оскільки це питання до останнього часу не регламентоване ні ЦК, ні За­коном України «Про нотаріат». Тобто відкриття спадщини в нотаріальному процесі асоціюється лише з відкриттям (заведенням) спадкової справи, до якої включаються: свідоцтво про смерть та всі відомості що»: належне спадкодавцю майно, але не говориться про те, звідки надхо­дять відомості про належне спадкодавцю майно. Тому автори вважа­ють, що нотаріусу та виконавцю заповіту мають бути надані повноваження розшуку спадкового майна, оскільки спадкоємці отримають  право витребовувати відповідні відомості про належне спадкодавцю майно лише після того, як отримають відповідний статус;

• вжиття заходів до її охорони (ст. 1283 ЦК), розшуку спадкоємців та інших заходів, передбачених ст. 1290 ЦК.

Формальний бік відкриття спадщини зумовлений тим, що з дати від­криття спадщини починає рахуватися шестимісячний строк для її прий­няття та подання претензій кредиторами (ст.1281 ЦК). Тому має існувати чітко встановлена дата відкриття спадщини, яка нотаріусами визначається за оригіналом свідоцтва про смерть спадкодавця або за рішенням суду про оголошення спадкодавця померлим чи встановлення факту смерті  з порядку окремого провадження. Але у ч. І ст.1220 ЦК перелік підстав для констатації смерті громадянина не можна вважати вичерпним, оскільки факт смерті особи в певний час при відмові органів РАЦСу зареєструвати факт смерті може бути встановлено судом у порядку окремого проваджен­ня на підставі п. 8 ст. 256 ЦПК. Рішення суду про встановлення такого факту також є підставою для відкриття спадщини із встановленої у рішенні суду дати. Якщо після набрання рішенням суду законної сили строк дня прийняття спадщини залишився менше трьох місяців, автори вважають можливим його продовжити до трьох місяців.

При цьому нотаріуси також повинні враховувати, якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них (ч. З ст. 1220 ЦК). Як­що  кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина закривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб (ч. 4 ст. 1220 ЦК).

Ці новітні положення, які закріплені у частинах 3, 4 ст. 1220 ЦК, заслуговують на увагу, оскільки з цього приводу в юридичній літературі висловлювалися різні теоретичні концепції: щодо врахування реального часу смерті кожної з осіб протягом доби або недоцільності застосування такого положення. Тому вважається, що положення чинного ЦК порівняно із ЦК 1963 р. є більш гуманними і розумними, оскільки для констатації  смерті необхідні відповідні спостереження за хворим, але неможливо до­пускати, щоб цей фактор відігравав якусь правову роль, оскільки насам­перед мають вживатися заходи для збереження життя хворого.

Аналіз же положення про те, що спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них, дає можливість говорити, що такі особи не спадкують одна після смерті іншої. Однак, якщо в ч. З ст. 1220 ЦК йдеться про осіб, які померли протягом однієї доби, то ч. 4 слід сприймати як та­ку, що регламентує загибель від нещасного випадку, коли точну дату смерті спадкодавців встановити неможливо. Саме тому припускається, що вони померли одночасно. Але дане положення має значення не для нота­ріусів, а для діяльності суду, рішенням якого визначатиметься конкретна дата смерті кожного із спадкодавців. Зокрема, такі випадки загибелі людей встановлюються судом у порядку окремого провадження на підставі п.8ст. 256 ЦПК, про що йшлося вище.

У цьому контексті не можна погодитися з тими авторами, які вважають: «...для виникнення спадкових правовідносин не має значення, що було причиною смерті (спадкодавця. - С.Ф.)», - оскільки насильницька смерть спадкодавця може бути підставою для усунення від права на спад­кування за ст. 1224 ЦК одного або навіть всіх спадкоємців, що, безумовно, впливатиме на спадкові правовідносини.

На підтвердження факту смерті спадкодавця нотаріус може прийняти свідоцтво органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодав­ця, повідомлення чи інші документи про загибель його на фронті, видані командуванням військової частини, адміністрацією госпіталю, військо­вим комісаріатом чи іншими органами Міністерства оборони України. Рішення суду про встановлення факту смерті або оголошення спадкодавця померлим потребує відповідної реєстрації в органах РАЦС.