17.2. Нотаріальне провадження щодо вжиття заходів до охорони садкового майна

Втр, 05/19/2009 - 16:23 — Консультант

 

17.2. Нотаріальне провадження щодо вжиття заходів до охорони садкового майна

 

Вищезазначені положення ЦК знайшли своє відображення в Законі Про нотаріат» та деталізовані з точки зору нотаріальної процедури у роз­питі 20 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Державою передбачено «захід», який повинен забезпечити зберігання спадкового майна від псування, розкрадання, загибелі, - це нотаріальне провадження щодо вжиття заходів до охорони спадкового майна спадко­давця. Як зазначалося вище, це провадження є складовою частиною но­таріального процесу, змістом якого є процесуальне оформлення переходу права власності від спадкодавця до спадкоємців, якому в розглядуваному провадженні відводиться значна допоміжна роль. Правовий зміст цього провадження полягає в тому, що на час перехідного періоду, коли фактично право власності на майно знаходиться у невизначеному та невстановленому за допомогою відповідних документів стані, потребуються відповідні входи, спрямовані на визначення конкретних осіб, які відповідатимуть о його збереження. При цьому потребується встановлення місцезнаход­ження майна, що належить спадкодавцю на праві приватної власності. Це питання має досить значну актуальність у нотаріальній практиці, оскіль­ки з багатьох заповітах не зазначається конкретне майно, що передається спадкодавцем.

Перед вжиттям заходів до охорони спадкового майна потребуєте: є оцінка кількості цього майна в натурі, визначення окремих видів майне яким необхідні спеціальні заходи щодо зберігання, та попередня оцінні окремих речей спадкового майна та вартості всього спадку. Також немає визначеності у обсязі спадкового майна, коли правовідносини щодо спіл­кування визначаються законом. Тобто реальним є випадок, коли спадкоємець буде повідомлений нотаріусом про відкриття спадщини за запое: том, але не знатиме де знаходиться спадкове майно, з чого воно складаєте ся тощо.

На підставі вищенаведеного слід зробити висновок, що при складанні заповіту нотаріусу доцільно в делікатній формі запропонувати громадяни­ну визначити хоча б яке конкретно майно він заповідає спадкоємцям і де воно знаходиться на момент складання заповіту та лише те майно і ті пле­ва, яких заповідач ще не набув, можуть не визначатись.

Державний нотаріус за місцем відкриття спадщини або за місцезнаходженням спадкового майна або його основної частини, якщо останнє місце проживання спадкодавця невідоме, а в населених пунктах де немає дер­жавної нотаріальної контори, - відповідні органи (уповноважена посадова особа) місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, вживають  заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спад­коємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави (ч. 2 ст. 1283 ЦК і

Після смерті військовослужбовців строкової служби, а також осіб, які  навчались у навчальних закладах, що знаходяться поза постійним місцем їх проживання, заходи до охорони спадкового майна вчиняються за місцем, де вони постійно проживали до призову на строкову військову служ­бу або до вступу до відповідного навчального закладу.

Якщо останнім місцем проживання спадкодавця є територія іншої держави, нотаріус зобов'язаний перевірити наявність між Україною та такоюдержавою договору про правову допомогу. При цьому застосовується ле­гальне правило спадкування майна відповідно до законодавства держави на території якої законодавець мав останнє постійне місце проживання (ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Винятокізцього правила регламентується Конвенцією про правову допомогу та пра­вові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січ­ня 1993 p., ратифікованою Верховною Радою України 10 листопада 1994 р., та нормами Закону України «Про міжнародне приватне право(ст. 71), де передбачається спадкування нерухомого майна, за наявності якого право на спадщину на таке майно оформляється відповідно до законодавства тієї держави, на території якого воно знаходиться. Тобто, якщо вживаються заходи щодо охорони спадкового майна - нерухомого, то такі  заходи вчиняються відповідно до законодавства тієї держави, де це неру­хоме майно знаходиться.

Ці дії проводяться нотаріусом при надходженні відомостей про необхідність вжиття таких заходів, а також за заявою заінтересованих осіб. У зв'язку з цим доцільно закріпити в Законі «Про нотаріат» відповідний обов'язок нотаріуса - за умови отримання відповідних відомостей вжива­ти заходів до охорони спадкового майна. До таких відомостей слід відноси­ти повідомлення органів внутрішніх справ та інших державних органів про смерть одинокої особи, в разі оголошення судом громадянина помер­лим або встановлення факту смерті особи.

Слід зазначити, що нині органам опіки і піклування надана можливість звертатись до нотаріуса для вжиття заходів щодо охорони майна безвісно відсутнього (ч. 2 ст. 44 ЦК). Зрозуміло, що ця дія не зумовлюється правовідносинами спадкування, але пов'язана зі специфікою діяльності но­таріуса щодо вжиття охоронних заходів. Тобто у такому випадку відрізня­тимуться строк зберігання та кінцевий етап цього провадження - передача майна, але за основним змістом ці провадження однотипні. Доцільність та­кого положення закону можна обґрунтувати тим випадком, коли після безвісного зникнення громадянина потребується визначити ту частку май­на, яка йому належала в спільній частковій або сумісній власності. Органи опіки та піклування мають вживати заходів до охорони цієї частки лише після її визначення, тобто фактично після опису майна. У противному разі слід одночасно з визнанням громадянина безвісно відсутнім під час підготовки справи до судового розгляду встановлювати належне цій особі майно і  вирішувати питання про його розподіл. Але знов-таки, в цьому випадку виникне необхідність проводити опис цього майна, при вчиненні якого органи опіки та піклування можуть представляти інтереси безвісно відсутнього.

З приводу звернення громадян та юридичних осіб із заявою про не­обхідність вчинення даного нотаріального провадження, то таке провад­ження має вчинятись як в тому випадку, коли майно не знаходиться під наглядом майбутніх спадкоємців, так і в тому випадку, коли інші спад­коємці вступили у фактичне управління спадковим майном. Це питання є можливість обґрунтувати тим, що, крім спадкоємців як за законом, так і за заповітом, передбачено осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині та які можуть проживати окремо від спадкодавця. У такому разі переважне право на предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які протягом не менш як одного ро­зу до відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю (ст. 1279 ЦК). Отже, в деяких випадках треба також проводити опис спадкового майна за заявою інших спадкоємців, якщо вони вважа­йсь це доцільним, незважаючи на те, що майно знаходиться в управлінні спадкоємців, що проживали спільно зі спадкодавцем. До таких осіб ч. 2 од. 1279 ЦК віднесено спадкоємців, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна та мають переважне право перед іншими спад­коємцями на виділ їм у натурі цього майна. Тобто слід констатувати, що опис спадкового майна може вживатись як окрема нотаріальна дія, без вжиття заходів до охорони спадкового майна, якщо воно знаходиться в уп­равлінні спадкоємців.

У деяких випадках потрібно говорити про необхідність проведення опису

спадкового майна, коли інші спадкоємці заперечують проти цього. Тоб­то у такому разі буде можливість встановити наявність спору про право і примусове вчинення нотаріальної дії. На погляд авторів, така форма діяльності не властива нотаріусам і потребує її здійснення посадовими особами, що наділені владними повноваженнями, наприклад, державними виконавцями за відповідним повідомленням нотаріуса про перешкоди створені іншими спадкоємцями при виконанні ним цієї нотаріальної дії. Запропонований в Інструкції механізм вирішення цієї ситуації базується на спірності питання щодо вжиття заходів, тому в такому випадку пропо­нується звертатись до фінансового органу чи прокурора.

Оскільки вчинення заходів до охорони спадкового майна - це обов'язок но­таріуса за Законом «Про нотаріат», то перешкоди, здійснювані на цьому шля­ху, можуть вважатися правопорушенням. Тому, коли нотаріус або посадове особа дійдуть висновку про необхідність вжиття заходів до охорони спадкового майна, то такий висновок доцільно оформляти процесуальним докумен­том, а саме - постановою нотаріуса. В постанові має обґрунтовуватись йог: висновок про доцільність вжиття заходів і така постанова буде процесуальною підставою для вжиття необхідних заходів до охорони спадкового майна. У постанові слід зазначати прізвище, ім'я, по батькові спадкодавця, час йог: смерті і місцезнаходження майна, що потребує захисту, дату надходження до­ручення або заяви (повідомлення) про вжиття заходів до охорони спадкового майна, а також основні підготовчі дії та дату і час, на який призначено прове­дення опису майна. Заходи до охорони спадкового майна нотаріус має вжива­ти не пізніше наступного дня з дня надходження доручення або заяви про на­явність спадкового майна, яке потребує охорони (п. 186 Інструкції).

Суттєвий вплив на необхідність вжиття заходів до охорони спадкового майна може мати зміст заповіту, в якому визначатиметься остання воля заповідача щодо належного йому майна, яке може знаходитись в управ­лінні осіб, яким це право надавалось лише до його смерті, тощо.

На підставі вищенаведеного є можливість зробити загальний висновок про те, що з вжиттям заходів до охорони спадкового майна слід пов'язува­ти фактичне відкриття спадщини. До цього часу питання про відкриття спадщини пов'язувалося лише з провадженням щодо видачі свідоцтва про право на спадщину.

Доцільно віднести даний процес до багатоетапних, що дасть можливість встановити певну послідовність вчинення та зміст кожного етапу. Логіч­ним є відокремлення трьох етапів провадження:

•отримання відомостей про необхідність вжиття заходів до охорони спадкового майна, їх оцінка та в разі позитивної оцінки - вчинення за­ходів до охорони спадкового майна;

• етап збереження майна, який має тривати до отримання майна всіма спадкоємцями і який може супроводжуватись відчуженням частини майна, прийнятого на зберігання, у передбачених законом випадках;

• передачу спадкового майна спадкоємцям.