16.7. Відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця

Втр, 05/19/2009 - 15:58 — Консультант

 

16.7. Відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця

Стаття 1281 ЦК регламентує пред'явлення кредитором спадкодавця ви­мог до спадкоємців.

Як зазначалося вище, спадщина - складається із сукупності прав і обов'язків спадкодавця, що переходять до спадкоємця як одне ціле. Не пе­реходять лише ті права спадкодавця, що мають суто особистісний харак­тер, а також обов'язки, пов'язані з особою самого спадкодавця і перевищу­ють розмір спадщини. Так, спадкоємець відповідає за боргами спадкодав­ця в межах реальної вартості успадкованого ним майна. Кожен із спад­коємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (ч. 1 ст. 1282 ЦК України). Це пра­вило визначає загальний характер відповідальності спадкоємців за борга­ми спадкодавця, незалежно від виду спадкування та суб'єктів спадкового процесу. Отже, заповіт, що покладає на спадкоємця лише обов'язок щодо  погашення боргів спадкодавця або відповідальність за боргами, що перевищують реальну вартість майна, що до нього перейшло, у відповідній частині слід вважати таким, що не відповідає законодавству України, тоб­то навіть у разі його посвідчення він у подальшому може бути визнаний недійсним.

За частиною 1 ст. 1281 ЦК спадкоємці зобов'язані повідомити кредито­ра спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Це положення ЦК має істотний вплив на врегулювання боргових зо­бов'язань спадкодавця, а у майбутньому - і спадкоємців. Дана норма чітко встановлює обов'язок спадкоємців повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, а не виконавця заповіту (ст.1290 ЦК). Тому відсут­ність такого повідомлення або доказів у спадкоємців про надіслання тако­го повідомлення фактично може вважатися підставою для: продовження :троку для пред'явлення кредиторами вимог спадкоємців на термін навіть не трьох років; відшкодування понесених кредиторами витрат і втрат, а також може зумовлювати й особисту відповідальність спадкоємця або декількох спадкоємців за боргами спадкодавця. Тому пропонується спадкоємцям повідомляти кредиторів про відкриття спадщини поштою із зво­ротним повідомленням, а також у нотаріальному порядку.

Довести факт, що спадкоємець знав про існування боргів спадкодавця зазвичай складно, але про такий борг може існувати запис у заповіті, спад­коємець міг працювати зі спадкодавцем або дізнатися з інших джерел, але показування факту, що спадкоємець знав про існування боргів у спадко­давця, має здійснювати кредитор.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від нас­тання строку вимоги (ч. 2 ст. 1281 ЦК).

Основним положенням, яке має в юридичній літературі і на практиці широке тлумачення та викликає численні дискусії, є строк у шість міся­ців, який за ст. 1281 ЦК України надається кредиторам для пред'явлення претензій. Цей строк В.К. Дроніковим кваліфікується як спеціальний, Ю.К. Толстим - преклюзивний (перешкоджаючий). Це пояснюється тим, що незалежно від строку настання права вимоги претензія має заяв­лятися саме в цей строк, оскільки при недотриманні шестимісячного стро­ку кредитор втрачає право вимоги.

Правовий зміст такої вимоги закону вченими однозначно визначається як необхідність надати спадкоємцям можливість протягом встановленого отроку встановити розмір заборгованості спадкодавця. Але, на наш погляд, така вимога зумовлена необхідністю сконцентрувати всі правовідно­син щодо переходу права власності від однієї особи до іншої в межах шес­тимісячного строку, а також з метою захисту інтересів кредиторів, оскіль­ки позбавляє можливості спадкоємців витратити набуте спадкове майно раніше задоволення претензій кредиторів.

А тому думка авторів відрізняється від позиції Ю.К.Толстого щодо пра­ва кредиторів вимагати дострокового виконання обов'язків. Це положен­ня прямо передбачено в законі (ч. 2 ст. 1281 ЦК), а саме - вимоги кредито­рів до спадкоємців пред'являються незалежно від строку настання права вимоги і це положення додатково ґрунтується на статтях 608, 609 ЦК. Слід підкреслити, що вжито дієслово «пред'являються», а не словосполу­чення «борги погашаються». Інша справа, що правовий зміст претензії в цьому конкретному випадку не регламентований законом, а залежить від дій спадкоємців і передбачає два можливих варіанти поведінки суб'єктів правовідносин:

•   кредитор і спадкоємці укладають правочин про переведення на них бор­гу, якщо спадкоємці беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення ви­конання обов'язків спадкодавця в строки, передбачені договором (ст. 526 ЦК). Таке «правонаступництво» допустиме (ст. 528 ЦК), ос­кільки обов'язки успадковуються в тому стані, якими вони були при житті спадкодавця з урахуванням строку для прийняття спадщини. Проти цього кредитору неможливо буде нічого заперечити, якщо право­чин не мав особистісного характеру (наприклад, написання художнього твору, виконання інших висококваліфікованих робіт тощо) або в разі успадкування майна недієздатними або обмежено дієздатними особами та з інших причин, коли у кредитора з'являться реальні підстави не по­годжуватись на заміну боржника (ст. 520 ЦК);

•   якщо кредитор або спадкоємці не погоджуються на укладення правочину про переведення боргу, то у такому разі довготривалі зобов'язання спадкодавця підлягають оплаті зі спадкового майна поряд з іншими боргами.

Але загальний характер претензії з боку кредитора - забезпечити не­гайне виконання зобов'язань спадкодавця за рахунок його майна, оскіль­ки в цивільних правовідносинах правонаступництво має умовний, а не за­гальний характер, є можливість трактувати основним. Тут маються на увазі такі принципи цивільного права, як: батьки не відповідають за бор­гами своїх дітей і навпаки; юридична особа не відповідає за зобов'язання­ми власника або засновника тощо. В противному разі кредитор вимагати­ме від спадкоємців взяття на себе зобов'язань спадкодавця, але це буде су­перечити загальним принципам цивільного права.

Важко погодитись також з абз. З п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про спадку­вання» від 25 грудня 1992 р. № 13: «Не застосовується зазначений строк при пред'явленні вимог третіми особами про визнання права власності, про відшкодування витрат по догляду за спадкодавцем під час його хворо­би, на похорони спадкодавця, оскільки вони не випливають із зобов'язань спадкодавця, для яких встановлено обов'язок кредитора пред'явити пре­тензію до спадкодавця».

Це положення ґрунтувалося на буквальному аналізі ч. 1 ст. 557 ЦК 1963 p., але не враховувало положення ч. 4 ст. 556 ЦК 1963 р., за якою ро­билася вказівка щодо порядку відшкодування таких витрат - поряд із за­доволенням вимог кредиторів спадкодавця. У цій нормі не було однозначної вимоги про строк звернення. Отже, буквально неможливо було зобов’язувати третіх осіб, які робили витрати на поховання тощо, звертатись в: спадкоємців з претензією в шестимісячний строк, але фактично це було і: вільним для концентрації всіх правовідносин саме в цей строк, щоб зробили правовідносини між спадкоємцями та кредиторами прозорими і од­ні значними. Неважко уявити собі картину, коли до спадкоємців звертатимуться кредитори після шестимісячного строку і розмір спадщини, яку з с ни отримали, буде вже меншим від кредитних зобов'язань спадкодавця. У такому разі буде необхідність визначити інститут «банкрутства спадщини», оскільки спадкоємці не можуть відповідати за спадщину власним майном. Отож якщо й приймати постанову Пленуму Верховного Суду як чинну керівну вказівку для суддів, то в законі це положення визначено однозначно на користь одного року.

Щодо можливих варіантів передачі претензії кредитором, то за законодавством України існує декілька варіантів такої передачі залежно від характеру претензії. Розглянемо їх у тій послідовності, яку можна рекомен­дувати кредиторам щодо її гарантованості.

Питання про заяву своїх вимог кредиторами, на наш погляд, має вирішуватись із дотриманням таких аспектів: оскільки від вчасної заяви ви­мог, а отже, й можливості у майбутньому довести відповідне звернення, залежить право вимоги кредитора, то доцільно звертатись до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини з відповідною заявою про претен­зію щодо повернення боргу і покриття його за рахунок спадкового майна. Заяву слід подавати в письмовій формі, зареєструвати її, а нотаріус при­єднає її до спадкової справи.

На підставі такої заяви нотаріус може особисто прийняти рішення про видачу зі спадкового майна грошових сум на покриття витрат, що передбачено ст. 64 Закону України «Про нотаріат», або ознайомити спадкоємця. який прийняв спадщину, з такою заявою.

Іншим варіантом може бути безпосереднє звернення до спадкоємців з відповідною претензією щодо покриття боргу, яке може здійснюватись: усно, письмово і через нотаріуса. В останньому випадку передача заяви че­рво нотаріуса може бути з видачею свідоцтва про передачу заяви або без такої Але найгарантованішим є варіант пред'явлення претензії через но­таріуса з видачею свідоцтва про передачу заяви, оскільки забезпечує кре­дитора надійним доказом офіційного звернення до спадкоємців з відповідною  претензією.

Усне або письмове звернення до виконавця заповіту з проханням про повідомлення спадкоємців щодо боргів спадкодавця не має регламентації в законі і може вважатись неофіційним. В разі невиконання претензії ви­конавцем заповіту не настають правові наслідки, якщо аналогічного поло­ження про покриття цього боргу немає в заповіті.Отже, в разі забезпечення кредитором доказів про пред'явлення пре­тензії до спадкоємців у шестимісячний строк після відкриття спадщини навіть і в тому випадку, коли від них не надійшло зворотного повідомлен­ня і угоди між ними не укладено, кредитор отримує право на пред'явлен­ня позову у загальні строки позовної давності, обчислення яких прово­диться з дня настання строку виконання зобов'язання.

Перешкодою реалізації цього положення закону може служити но­таріальна таємниця, відповідно до якої кредитору не можуть надаватися відомості про вчинювані нотаріусом нотаріальні дії, якщо спадкоємці не повідомлять кредитора про відкриття спадщини. Отже, по-перше, креди­тор реально не зможе знайти спадкоємців. По-друге, спадкоємці - це в пе­реважній більшості випадків фізичні особи, то у подальшому буде важкодовести факт вчасного звернення до спадкоємців. Тому вихід з даної си­туації може бути таким - надати право кредитору на звернення безпосе­редньо до будь-якого нотаріуса, який може встановити наявність відкри­тої спадкової справи за Спадковим реєстром, але на підставі безспірних до­казів заборгованості спадкодавця. Встановивши місце відкриття спадщи­ни, кредитор вправі, на наш погляд, пред'явити свої вимоги до спадкоєм­ців через нотаріуса або виконавця заповіту. Альтернативним варіантом є звернення до спадкоємців через суд, який вправі встановити місце відкриття спадщини і спадкоємців.

Запропоноване положення буде узгоджуватися з тим, що кредитор мо­же звернутися лише до спадкоємців, які прийняли спадщину, коли спадщина відкрита, а вони вправі це здійснити в останній день шестимісячно­го строку. Тобто час для пред'явлення кредитором своїх вимог до спад­коємців можна штучно, але відповідно до закону, зменшити.

Щодо положення про можливість пред'явлення претензій незалежно від настання строку вимоги, то це питання можна вважати обґрунтова­ним, оскільки втрата спадкодавцем правоздатності призведе до того, що його борги втратять свою чинність. Однак автори дотримуються концеп­ції, що питання про повернення боргу, термін вимоги за яким ще не нас­тав, може вирішуватися за домовленістю спадкоємців та кредитора. Зок­рема, про можливість укладення відповідного договору свідчить ч.1 ст. 1282 ЦК.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спад­щини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (ч. З ст. 1281 ЦК).

Це положення закону деякою мірою підтверджує гіпотезу авторів про можливість подовження строку на пред'явлення претензій кредитором не строк більше одного року, оскільки в даній нормі час вимірюється не від моменту відкриття спадщини, а від настання строку вимоги. Таке поло­ження на практиці призводитиме до нестабільності прав власності на май­но, відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця протягом практично необмеженого часу, що негативно впливатиме на права спадкомців. Тому вважаємо, що положення ч. З ст. 1281 ЦК може застосову­ватися лише разом з ч. 1 цієї норми.

Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені ч. 2 (протягом шести місяців) . ч. З (протягом одного року) позбавляється права вимоги.

Імперативний характер цього положення закону свідчить про те, що поновлення строків для пред'явлення претензій до спадкоємців не передба­чений, а тому несвоєчасне звернення до суду з простроченою вимогою кредитора призводитиме до відмови в задоволенні позову.

Цікавим з точки зору реалізації норм ЦК та нотаріальної практики є су­дова справа, у якій один із авторів брав участь як представник.

Так, при житті подружжя В. (про визнання шлюбу недійсним між якими ставилося питання сестрою померлої дружини), дружина бажала зай­матися бізнесом з нерухомості. Подружжя проживало окремо. Дружина хотіла придбати офіс. З цією метою вона звернулася до Б. Ф. (громадяни­на Франції) з проханням позичити їй 25 тис. євро. Але потім гр. Б.Ф. та гр. В. (спадкодавця) вирішили зайнятися бізнесом разом. З цією метою гр. В. відкрила у банку рахунок, куди гр. Б. Ф. перерахував 25 тис. євро, де його частка на завдаток та на придбання офісу для подальшого бізнесу. Коли померла гр. В. (1 грудня 2004 p.),то спадкоємцем першої черги став її чоловік гр. В. У померлої була рідна сестра гр. Б., яка вважала, що чо­ловік не може спадкувати після її сестри, оскільки шлюб, зареєстрований між її сестрою та гр. В., є недійсним, бо він укладався не з метою створення сім'ї, а з метою виїзду за кордон. Вона пред'явила позов про визнання шлюбу, укладеного між її сестрою та гр. В., недійсним та подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті сестри, де зазначила грошо­вий вклад, який перерахував її сестрі гр. Б. Ф. Чоловік померлої також подав заяву про прийняття спадщини без вказівки на цей вклад. Гр. Б. Ф. дізнався про смерть гр. В., йому повідомили лише, що слухалася справа про визнання шлюбу недійсним та запросили бути у ній свідком у червні 2005 р. Чоловік померлої знав, що цей грошовий вклад не є їхнім спільним майном чи особистим майном його дружини, про що повідомив гр. Б. Ф. і при розгляді справи надав суду виписку із рахунку про перерахування ним цих коштів. Чоловік померлої не повідомив гр. Б. Ф. про відкриття спадщини, а після розгляду справи в усіх інстанціях отримав свідоцтво про право на спадщину на цей вклад та зняв ці кошти з рахунку, тобто безпідставно набув майно. Такі його дії спонукали до пред'явлення до су­ду позову гр. Б. Ф. (див. додаток № 162).

Статтею 1282 ЦК регламентується обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.

Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зо­бов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Хоча в цій нормі застосовуються і зіставлені такі поняття, як «вимоги кредитора» та «вартість майна, одержаного у спадщину», ця норма має сприйматися відповідно до ст. 1218 ЦК, тобто розмір обов'язків повинен знаходитися в межах прав, одержаних у спад­щину. Частина 1 ст. 1282 ЦК встановлює обов'язки спадкоємців задоволь­нити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину, що реально можна визначити для тих випадків, коли спадщи­на належним чином оформляється у нотаріальному порядку. Якщо вихо­дити з того, що в нотаріальному порядку оформляються права на нерухо­ме майно, то без вжиття заходів до охорони спадкового майна покрити бор­ги спадкодавця буває дуже складно.

Оскільки строк оформлення прав на спадщину особами, зазначеними у ст. 1268 ЦК, чітко не встановлено (глава 89) і це здійснюється за їх ініціа­тивою, то важко говорити про обов'язок таких осіб задовольнити вимоги кредитора. Тому кредитору слід забезпечити належні докази того, що ним не пропущено строки пред'явлення претензії, а задоволення їхніх вимог у часі не обмежено.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одно­разового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора нак­ладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Частиною 2 ст. 1282 ЦК надано явні переваги кредиторам, оскільки передбачається зобов'язати спадкоємців задовольнити вимоги кредитора одноразовим платежем. На погляд автора, у даній нормі не враховано, що тривалі кредити, особливо на розвиток підприємницької діяльності, мо­жуть істотно погіршити або навіть знищити результати праці спадкодав­ця. Наприклад, при внесенні коштів у статутний фонд товариства з обме­женою відповідальністю такі кошти на законних підставах можна отрима­ти протягом року, а тому спадкоємці можуть нести витрати, які навіть не обумовлені договором. Так, при зобов'язанні спадкодавця погашати кре­дит шляхом періодичних внесків, на думку авторів, неправомірно вимага­ти виплати одноразовим платежем, якщо кредитом не передбачено особистісних прав і обов'язків (на написання книги, картини тощо). Тобто по­милкою спадкодавця можна вважати ситуацію, за якою при складанні до­говору не була врахована можливість правонаступництва за договором, то­му не можна вважати цю норму достатньою підставою для одноразовой: відшкодування боргу.

Отже, авторами пропонується враховувати ті умови договору, за яким виникли борги спадкодавця, та ті умови договору, що пропонувалися спадкоємцями кредитору. В разі ж неврахування цих умов виходитиме, що одні суб'єкти цивільних правовідносин необґрунтовано користувати­муться певними привілеями.

Загальний зміст ст. 1282 ЦК свідчить про те, що час погашення боргів чітко не визначено. А з абзацу 2 ч. 2 ст. 1282 ЦК можна припустити, що за­доволення вимог кредитора має здійснюватися після отримання спадкоєм­цями спадщини в натурі. Дане положення погано узгоджується навіть з особливостями звернення стягнення на майно боржника. Наприклад, су­дом може бути накладено арешт на майно, а тому ділити таке майно без врахування прав кредиторів і тим більше передавати його в натурі спад­коємцям ніхто не може. Можливим є й випадок, коли спадкодавець помре після відкриття виконавчого провадження, що ускладнюватиме як вико­навче провадження, так і спадковий процес. Один з авторів уже звертав увагу на необхідність комплексної діяльності правоохоронних органів, :<:крема, нотаріусів і державних виконавців.

Крім того, викликає проблеми на практиці й питання визначення прав спадкоємців, коли одночасно слід визнавати права і виділяти конкретне майно, належне іншому співвласнику.

Тому авторами підтримується концепція комплексного, послідовного і узгодженого вирішення питань, які випливають зі спадкових правовідносин, а також тих, які безпосередньо з такими відносинами пов'язані. При цьому строки вирішення всіх правовідносин у зазначені для спадкування отроки зумовлені охороною прав усіх суб'єктів - кредиторів, спадкоємців, с доз власників.

Взагалі, автори вважають, що спадкування може здійснюватися лише після погашення боргів спадкодавця.