10.6. Спадкування права на одержання страхових виплат (страхового відшкодування)

Пнд, 05/18/2009 - 20:51 — Консультант

 

10.6. Спадкування права на одержання страхових виплат (страхового відшкодування)

У статті 1229 ЦК законодавець закріпив механізм спадкування праве на одержання страхових виплат (страхового відшкодування), які спадкуються на загальних підставах.

Винятком є положення ч.2 ст.1229 ЦК, де передбачено: якщо страху­вальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це пра­во не входить до складу спадщини.

Слід зразу звернути увагу фахівців на суперечність між частинами 1 та 2 ст. 1229 ЦК, оскільки ч. 1 визначає відсутність особливостей спадкуван­ня страхових виплат, а ч. 2 такі особливості встановлює, тому така нечіт­кість закону на практиці призводитиме до суперечності інтересів спад­коємців та неузгодженості у правах на спадщину.

Частину 1 даної статті можна сприймати так:

якщо страхувальник у договорі особистого страхування не призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, то це право входить до складу спадщини;

якщо страхова агенція заявить про існування такого призначення, то вона вважається зобов'язаною здійснити виплату лише вказаній у розпо­рядженні спадкодавця особі.

Отже, у даній нормі зроблено спробу надати ті привілеї страховим агенціям, яких з 2004 р. були позбавлені банківські установи, тобто нада­вати страхувальникам гарантії, що виплати, незважаючи на права третіх осіб, буде здійснено лише вказаним ними особам, яких, до речі, навіть спадкоємцями назвати неможливо. Здається, що суперечність такого по­ложення може виявитися на практиці при зіставленні інтересів банку, який може видати позичку, що буде внесена страхувальником як плата за коштовне страхування, та інтересів страхової агенції, яка не вправі вида­вати такий платіж іншим особам.

Тому доречно говорити про дію ч.2 ст.1229 ЦК лише щодо тих випадків, коли спадкодавець вносив суми страхування не на власне ім'я, а,зокрема, на ім'я неповнолітніх дітей чи інших близьких родичів, наприк­лад, що мають право на обов'язкову частку в спадщині і коли оплата тако­го страхування здійснювалася поступово, а не єдиним платежем, зокрема, коли він був здійснений напередодні смерті спадкодавця. Хоча за ст. 1241 ЦК такі страхові внески мають враховуватися при визначенні розміру обов'язкової частки.

Автори вважають, що страхова агенція навіть при існуванні страхового призначення має на запит нотаріуса надавати відомості про належні страхувальнику-спадкодавцю на момент смерті страхові виплати, оскільки в противному разі можуть існувати зловживання щодо успадкування таких виплат.

Вважається також, що дію ч. 1 можна поширити й на ч. 2 ст. 1229 ЦК про співставлення строків складання заповіту та зробленого страхуваль­ником призначення, а також застосовувати за аналогією ч. З ст. 1228 ЦК. Тобто в тому разі, коли заповіт складено пізніше ніж призначення, то має застосовуватися положення заповіту, оскільки спадкодавець вправі змінити свою волю передбаченим законом способом, якщо страхування було здійснено на його ім'я.