8.2. Спадкодавець

Вс, 05/17/2009 - 20:24 — Консультант

 

8.2. Спадкодавець

 

Основною правовою відмінністю спадкодавця від інших осіб є те, що, називаючи особу спадкодавцем, ми одночасно констатуємо смерть людини та наявність після її смерті спадщини, що перевищує можливі борги. При­родно, що в разі перевищення боргів над розміром спадщини правове сприйняття такої особи буде асоціюватись лише з поняттям «боржник», а не з особою, яка «дала спадщину».

Отже, подальший матеріал присвячується лише спадкодавцю і охороні його інтересів.

Повертаючись до запропонованої у попередньому підрозділі полеміки, спробуємо розвернути напрям диспуту до положення про охорону і захист прав спадкодавця після відкриття спадщини. Так, розглядаючи спадщину лише у контексті її отримання спадкоємцями або набуття її державою, ми забуваємо про інтереси спадкодавця, які також потребують охорони і за­хисту. Державою спадкодавцю дано право залишити заповіт, посвідчити договір довічного утримання, пропонується надати право укладати спад­ковий договір, посвідчити договір дарування на майбутнє, але не врахо­вується особливість цих правочинів, не передбачається неможливість спадкодавця захищати свої права та інтереси особисто. Це зайвий раз підтверджує хибність сучасних теорій, які негативно впливають на регла­ментацію спадкових правовідносин. З цього положення мав би випливати висновок про те, хто ж такі інтереси спадкодавця захищатиме.

Аналізуючи, наприклад, ст. 1224 ЦК України, неважко помітити, що законодавцем вважається несправедливим надавати спадкові права спад­коємцям, які навмисно позбавили життя спадкодавця (ч. 1), батькам піс­ля дітей, щодо яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини (ч. 3), а також батькам і пов­нолітнім дітям, що злісно ухилялися від виконання покладених на них за­коном обов'язків по утриманню спадкодавця. В юридичній теорії такі спадкоємці називаються недостойними (негідними). У законодавстві ба­гатьох країн існують аналогічні норми, а також міжнародна юридична практика передбачає значно більше підстав для визнання спадкоємців та­кими. Відповідні доповнення порівняно з Цивільним кодексом 1963 р. ма­ють місце у чинному ЦК, а саме: за ст. 1224 пропонується позбавити пра­ва спадкування також осіб, які навмисно перешкоджали здійсненню спад­кодавцем своєї останньої волі і цим самим сприяли закликанню їх самих або близьких їм осіб до спадкування або ж до збільшення їхньої частки у спадщині тощо.

Але яким чином це положення можна довести, оскільки сподіватись на відмову такої особи від спадщини немає підстав? Безсумнівно, для об'єк­тивності загального висновку про визнання особи недостойним (негідним) спадкоємцем буде потребуватись рішення суду. Але для доведення факту, що спадкоємець є недостойний, може бути використане й інше рішення су­ду, за яким суд відмовляє у визнанні потенційного спадкодавця недієздат­ним за заявою заінтересованих спадкоємців, оскільки порушення ними такої справи - це один із способів позбавлення його права залишити за­повіт (див. проект № 86).

Однак така ситуація - це лише окремий випадок дії цього положення, який при відмові суду в задоволенні заяви спадкоємців про визнання спад­кодавця недієздатним свідчитиме про безпідставність та певну цілеспря­мованість дій щодо обмеження спадкодавця в його правах і, зокрема, в праві посвідчення заповіту. При цьому таке рішення неможливо вважати прямим і достатнім доказом, що спадкоємці намагались позбавити спадко­давця права саме на посвідчення заповіту, оскільки вони могли порушува­ти справу й з інших, можливо, гуманних на їх думку підстав. Тому при житті така особа може позбавити спадкоємців права на спадкування шля­хом незазначення їх у заповіті або прямої вказівки в заповіті про позбав­лення їх спадкових прав.

Загальний судовий процес щодо визнання спадкоємця недостойним (не­гідним) може розглядати випадки залишення спадкодавця, який просив допомоги, у безпорадному стані тощо. Отже, за Цивільним процесуальним кодексом такі справи мають розглядатись у порядку позовного провад­ження, оскільки спрямовані на позбавлення спадкоємця певного права. Але чиї права при зверненні до суду слід вважати порушеними, тобто хто може стати позивачем у такій справі після смерті спадкодавця?

Розглянемо випадок, коли спадкоємець визнається недостойним (негід­ним) внаслідок вчинення дій, що позбавили життя спадкоємця. Якщо інші спадкоємці за захистом власних прав звернуться до суду з відповід­ним позовом, то таке звернення буде в основному безпідставним, оскільки їхнє право не порушувалось. При порушенні справи в суді про визнання спадкоємця недостойним за заявою інших спадкоємців в основному це по­ложення свідчитиме про особисту зацікавленість у збільшенні спадкової частки, а не про порушення їхніх прав. Отож за загальним правилом, вони не мають підстав для звернення до суду за захистом власних прав, оскіль­ки недостойний спадкоємець їхніх прав не порушував і в них не існувало правовідносин. Крім того, до моменту прийняття спадщини або до видачі свідоцтва про право на спадщину недостойному спадкоємцю закон не по­рушується, що здійснюється на останньому етапі провадження щодо ви­дачі свідоцтва про право на спадщину, а без відповідного рішення суду та­ка особа вправі стати спадкоємцем. Тобто загальний принцип законності у такому випадку важко застосовувати.

Вважати, що нотаріус вправі ставити питання про визнання особи не­достойним спадкоємцем, то для цього також немає підстав, оскільки крім подання заяви потребується: по-перше, володіння певним доказовим ма­теріалом, по-друге, участь нотаріуса в цивільному процесі і наділення йо­го відповідними повноваженнями для цього відповідно до закону тощо. Крім того, передбачаючи реакцію практикуючих нотаріусів на останню

гіпотезу, вони категорично будуть проти такої пропозиції, що зумовлюється і без того досить частими залученнями їх до участі в цивільних справах в основному без відшкодування витрат часу. Через це втрачається клієнтура нотаріуса та наслідки цього важко передбачити.

Для захисту законності в таких справах може брати участь прокурор, але за Конституцією України його наділено лише правом представництва інтересів держави або громадянина, що, мабуть, буде відтворено й у За­коні України «Про прокуратуру». Тому в цьому випадку слід конкретизу­вати, коли прокурор може виступити як представник держави, а коли в інтересах громадян і конкретно яких. Інтереси держави можуть представ­лятись прокурором або органом місцевого самоврядування (територіальна громада) в тому випадку, коли недостойний спадкоємець залишиться єди­ним спадкоємцем, що закликатиметься до спадкування, і в разі його виз­нання таким, спадщина після визнання її відумерлою перейде до держави. Але це положення також зумовлюється інтересами «корисними», а не об'єктивними.

Інша річ, коли прокурор представлятиме інтереси спадкодавця. Тобто в цьому випадку пропонується спадкоємцям за наявності у них достатніх відомостей про одного із спадкоємців для визнання його недостойним звертатись до прокурора. За статтею 45 ЦПК прокурор може звернутися до суду із заявою на захист прав, свобод та інтересів інших осіб або держав­них чи суспільних інтересів та брати участь у них, а тому він вправі захи­щати інтереси спадкодавця.

Отже, слід вважати, що визнання спадкоємця недостойним за вчинений злочин проти життя спадкодавця є захистом саме його інтересів у цивіль­ному процесі. Тому такий випадок доцільно спеціально регламентувати в Цивільному процесуальному кодексі.

Крім того, за захистом інтересів спадкодавця можуть звертатись також і достойні (гідні) спадкоємці, які набули статусу спадкоємців у нотаріаль­ному порядку, як його правонаступники, а також виконавець заповіту, діяльність якого зумовлюється охороною та захистом інтересів спадкодав­ця.

Потребує аналізу і можливість самого спадкодавця при його житті по­рушувати судове провадження щодо наступного визнання спадкоємців недостойними. Зрозуміло, що таке питання і в такій формі ставитись перед судом не може, оскільки на момент розгляду справи громадянин спадко­давцем не є. З іншого боку, можна і доцільно ставити перед судом питання про позбавлення громадянина можливості висловити передбаченими за­коном способами свою волю і припинення правопорушення. У такому разі громадянин вправі звертатись до суду, а майбутнє рішення суду буде дос­татньою підставою для визнання спадкоємців недостойними, якщо відпо­відних змін не буде встановлено самим заповідачем у заповіті. У одного із авторів знаходиться в його архіві копія заяви громадянки, яка ставила пе­ред судом питання про визнання спадкоємців недостойними і позбавлення їх права спадкування при своєму житті, але не встигла цієї заяви переда­ти до суду.

Отож необхідність конкретизації спадкових правовідносин зумов­люється відповідними нормами цивільного права, оскільки для об'єктив­ного встановлення певних юридичних обставин потребується звернення до цивільного судочинства. Тому й Цивільний процесуальний кодекс пови­нен передбачати конкретні способи захисту інтересів відповідача від спад­кування належної йому спадщини недостойними спадкоємцями. Анало­гічне положення має існувати і в нотаріаті. Тобто пропонується у спадко­вому праві визначити представництво інтересів спадкодавця як у нота­ріальному, так і цивільному процесах. Таке застаріле з часів царської Ро­сії поняття, як «душерозпорядник» має бути відновлене, а у подальшому такі особи повинні мати право на звернення до суду в справах про визнан­ня спадкоємця недостойним.

Отже, отримання спадщини недостойним спадкоємцем суперечитиме охоронюваним законом інтересам спадкодавця. Це положення є логічним продовженням права спадкодавця пробачити винну поведінку спадкоємця і зазначити його як спадкоємця за заповітом, що випливає із ч. 1 ст. 1224 ЦК України. Тобто у абз. 1 ч. 1 ст. 1224 ЦК України передбачено положен­ня, що за вчинений умисний злочин щодо позбавлення життя спадкодав­ця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їх жит­тя, є усунення від спадкування недостойних спадкоємців як при спадку­ванні за законом, так і при спадкуванні за заповітом (див. проект № 87). Але у абз. 2 ч. 1 ст. 1224 ЦК України, на нашу думку, передбачено усунен­ня від спадкування лише за законом, оскільки тут ідеться про те, що спад­кодавець навіть знаючи про замах та вбивство інших спадкоємців може включити цю особу у свій заповіт. У адвокатській практиці одного із ав­торів мав місце випадок, коли син спадкодавця від другого шлюбу зробив замах на життя сина спадкодавця від першого шлюбу - потенційного спад­коємця першої черги за законом. Хоча батько знав про цю обставину, але він все ж таки призначив цього сина своїм спадкоємцем за заповітом. Од­нак таке положення суперечить ч. б цієї статті, яка стосується заповідаль­ного відказу, про який може бути зазначено лише в заповіті.

Крім того, особи, які мали б здійснювати належне утримання спадко­давця, можуть його позбавити можливості посвідчити заповіт.

За загальним правилом цивільного процесу, представництво інтересів особи зумовлюється процесуальними особливостями передачі повнова­жень представнику, що передбачено ст. 44 ЦПК України, яка регламентує передачу матеріальних прав. У нашому ж випадку матеріальними права­ми ні спадкодавець, ні його представник не володіють, їх діяльність спря­мовується на позбавлення права іншої особи. Тому доречно, на наш пог­ляд, цю категорію справ віднести до справ окремого провадження і вста­новлювати відповідні факти, що тягнуть за собою позбавлення права спад­кування.

Якщо навіть не визначати спадкодавця суб'єктом спадкових пра­вовідносин, оскільки він фактично не бере участі в них, однак слід братидо уваги його інтереси, які мають враховуватися у спадкових правовідносинах.