Глава 17. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна

17.1. Матеріально- npaвовий зміст провадження щодо вжиття заходів щодо охорони спадкового майна

Втр, 05/19/2009 - 16:21 — Консультант

 

17.1. Матеріально-npaвовий  зміст провадження щодо вжиття заходів щодо  охорони спадкового майна

 

Перш ніж зупинитися на аналізі такого нотаріального провадження, як вжиття заходів до охорони спадкового майна (п. 2 ст. 34 Закону «Про но­таріат») слід сказати, що сутність самої охорони спадкового майна, її зна­чення, строки, суб'єкти, які здійснюють таку охорону, та їх права і обо­в'язки регламентовано нормами ЦК.

Так, у ст. 1283 ЦК передбачається, що охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями.

У частині 1 даної статті йдеться про прямі інтереси в охороні спадщини, але при вжитті заходів до охорони спадкового майна не завжди відомо, хто п стримає. Тому, безумовно, зацікавленою особою в охороні спадщини має вважатися також територіальна громада за місцем відкриття спадщини, яка  отримує права на спадщину через визнання її відумерлою.

Суб'єктний склад осіб, якими можуть вживатися заходи до охорони спадкового майна, визначено ч. 2 ст. 1283 ЦК та ст. 1290 ЦК. Виконавець заповіту зобов'язаний вживати таких заходів відповідно до ст. 1290 ІЗ Частиною 2 ст. 1283 ЦК передбачено повноваження нотаріуса (п. 2 ч І ст. 34 Закону України «Про нотаріат») та органів місцевого самоврядування (ст. 37 Закону України «Про нотаріат») вживати заходів до охорони спадкового майна за заявою зацікавлених осіб, а саме - спадкоємців. Але це положення не відповідає ч. 1 ст. 1283 ЦК, оскільки в останній зацікав­леними у вжитті заходів до охорони спадкового майна визнаються також  кредитори, відказоодержувачі. Автори вважають, що ініціювати процесвжиття заходів до охорони спадкового майна може також виконавець заповіту (ч. 1 ст. 1284 ЦК). Оскільки нотаріуси виконують правоохоронну  функцію, то має передбачатися узгодження їх діяльності з функціями  інших органів. Тому повноваженнями щодо ініціювання процесу вжита а заходів до охорони спадкового майна мають бути наділені державні виконавці, коли в їх провадженні знаходиться справа про стягнення борт боржником вважається спадкодавець. Автори вважають також, що суд  вправі застосовувати вжиття заходів до охорони спадкового майна в яма випадках, коли це необхідно як засіб забезпечення виконання подальшого  рішення суду, тобто такі заходи можуть розцінюватися як один із видів за­безпечення позову (ст. 152 ЦПК). Така пропозиція зумовлена тим, що не­доцільним є звернення до державних виконавців у тих випадках, кета відкрито спадкову справу, оскільки нотаріус уже матиме певні відомості про майно спадкодавця, спадкоємців тощо і він реально може виконати доручення суду. Державний же виконавець перед виконанням ухвали суду про забезпечення позову повинен буде ознайомитися з матеріалами спадкової справи.

Більше того, примусове виконання рішення і звернення стягнення після смерті боржника неможливе, оскільки відсутній обов'язковий суб'єкт виконавчого провадження - боржник, до якого й має застосовуватися примус. Отож кількість осіб, уповноважених ініціювати вжиття заходів, має бути збільшено.

Однак авторами вважається неприпустимою ініціатива нотаріуса та органів місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 1283 ЦК) щодо вжиття таких заходів, оскільки вони не повинні бути зацікавленими особами. Тому да­ну норму слід сприймати у контексті вищезазначеного, а саме: при надходженні відомостей від інших державних установ (наприклад, при надходженні відомостей про смерть одинокої особи від посадових осіб МВС )  нотаріуси вправі і зобов'язані вживати заходів до охорони спадкового  майна.

Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого  для прийняття спадщини (ч. З ст. 1283 ЦК). Але це положення закону пропонується уточнити, оскільки строк охорони має тривати до прийнята з спадщини спадкоємцями, відповідними органами місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Тому доцільно розмежовувати area осіб, які мають безпосередньо охороняти спадщину, - охоронців, а також осіб, які є відповідальними за вжиття заходів до охорони спадщини. Дійс­но, охоронці будуть зобов'язані діяти відповідно до договору, укладеного  ними уповноваженими особами. Строк такого договору зазвичай має визначатися до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини, оскільки передбачити всі подальші ускладнення у спадковому процесі практично неможливо. Але уповноважені до вжиття заходів до охорони пилкового майна не повинні припиняти своїх повноважень до отримання спадщини належними особами.

 Загальне правило, що витрати на охорону спадкового майна відшкодовується спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині (ч. 4 ст 1283 ЦК), слід доповнити положенням, що в разі визнання спадщини п відумерлою такі витрати мають відшкодовуватися територіальною громадою за місцем відкриття спадщини. Щодо положення про відшкодування витрат на охорону спадкового майна кредиторами, до яких можуть перей­ди права на все майно спадкодавця, то це положення передбачається, але не може регламентуватися в книзі шостійЦК,оскільки в такому випадку майно не слід вважати спадщиною.

Статтею 1284 ЦКрегламентуються питання охорони спадкового майна виконавцем заповіту.

        Якщо спадкування здійснюється не лише за заповітом, а й за законом, (виконавець заповіту, якого призначив спадкодавець, вживає заходів щодо :перони всієї спадщини (ч.1).Спадкоємці за законом мають право призначати  іншу особу, яка вживатиме заходів щодо охорони частини спадщини, що спадкується за законом (ч, 2).

         При спільному аналізі частин1та2ст.1284 ЦКможна зробити висновок про  те, що спадкоємці за законом мають переваги щодо призначення особи, яка вживатиме заходів щодо охорони частини спадщини, що спадкується  за законом. По-перше, в даному випадку здійснюватиметься спадкування  майна, яке належало спадкодавцю, а причини того, що таке май­но не увійшло до заповіту, можуть бути різними (наприклад, майно було набуте після посвідчення заповіту), тому, на наш погляд, виконавець заповіту, призначений заповідачем, повинен мати повноваження щодо всієї спадщини. По-друге, деяка суперечність інтересів спадкоємців за за­повітом та за законом випливає із вжитого терміна «виконавець заповіту», а тому  доцільно в цій нормі та інших главах книги шостої ЦК говорити про розпорядника , який має наділятися повноваженнями щодо всієї спадщини та щодо виконання всіх умов заповіту тощо. Тому, вважаємо, що заповідач вправі навіть за сучасним законодавством вказати в заповіті душерозпорядника і наділити його повноваженнями щодо виконання умов заповіту тощо, незважаючи на те, що це законом не передбачено, але ж не заборонено.

Вважається також можливим обирати виконавця заповіту за спільним рішенням спадкоємців за заповітом і за законом, який у такому випадку буде вживати заходів до охорони щодо всього майна.

Виходячи з прав та інтересів, які мають охоронятися при вжитті заходів  до охорони спадкового майна, можна вважати обов'язковим суб'єктом укладення договору про обрання душерозпорядника поряд із спадкоємцями й кредитора, права та інтереси якого розходяться з інтересами спадкоємців, але потребують охорони.

Але якщо до спадкового майна належить майно, яке потребує управління, то ст. 1285 ЦК регламентуються питання такого управління. Необхід­ність укладення договору щодо утримання, догляду, вчинення інших фак­тичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані може  виникати не тільки у нотаріуса, а й у виконавця заповіту та у спадкоємців Автори також вважають, що особу, яка здійснюватиме зазначені дії слід називати охоронцем спадщини.

Цивільним кодексом передбачається, якщо у складі спадщини є майн: яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридич­них дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населення пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядуван­ня, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають дого­вір на управління спадщиною з іншою особою (ч. 1 ст. 1285 ЦК). При цьому у зазначеній частині даної статті йдеться про «іншу особу» ніж спад­коємці або виконавець заповіту, хоча, на наш погляд, такою редакціє:-: цієї норми не зовсім обґрунтовано відмежована можливість окремим спадкоємця виконувати роль охоронця. Зацікавленість спадкоємця в от­риманні спадщини не можна вважати достатньою підставою для того, по:-: з ним не укладати угоду про охорону спадщини або окремої її частино Справа в тому, що під охороною і управлінням має перебувати описане майно, а договором слід конкретизувати умови його збереження, а право особи як спадкоємця буде реалізовуватися лише в майбутньому. Тому вва­жається, що можна укладати договір про охорону спадкового майна зокремим спадкоємцем, коли у нотаріуса є повноваження від інших спад­коємців.

Неможливість вжиття заходів до охорони спадкового майна особистоокремим спадкоємцем зумовлена тим, що він не уповноважений до цього  законом, а може виконувати цю функцію лише в тому випадку, коли спільно проживав із спадкодавцем і може вважатися таким, що прийняв спадщину.

Щодо можливості нотаріуса та відповідного органу місцевого самовря­дування укладати договір на управління спадщиною з охоронцем спадщини, крім наведеного у ч. 1 ст. 1285 ЦК, можна додати й такі випадки:

• коли спадкоємці або виконавець заповіту кореспондують йому такі повноваження. Наприклад, в разі існування частини спадщини в сільській місцевості, далеко від місця відкриття спадщини, вважається, що виконавець заповіту, один із спадкоємців або нотаріус за місцем відкриття спадщини вправі направити зазначеним особам нотаріально посвідчене ­повідомлення про необхідність вжиття заходів з охорони конкретної спадщини;

• коли за місцем знаходження всієї спадщини або її частини перебуває лише один із спадкоємців, який звернувся до нотаріуса з відповідною  заявою про необхідність вжиття заходів до охорони спадкового майна.  Щодо істотних умов договору, то важко тлумачити положення я і ст. 1285 ЦК, оскільки в управління спадщиною закладено поняття «фактичних чи юридичних дій», які не розкрито. Однак, представляється, що виконання повноважень «охоронця» не повинно передбачати вчинення ва­гомих юридичних дій щодо відчуження майна, передачі його в оренду то­що, які можуть не збігатися з інтересами спадкоємців. Ці питання мають вирішувати спільно лише всі спадкоємці та відказоодержувачі, а при існуванні у спадкодавця боргів участь у таких юридично вагомих діях мають орати і кредитори.

Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спад­коємців або до прийняття спадщини.

Особа, яка управляє спадщиною, має право на плату за виконання своїх повноважень та це положення закону має бути однією з найістотніших умов договору з охоронцем спадщини. Вважається, що регламентувати конкретні умови щодо розміру плати за виконання повноважень охоронця спадщини в законі неможливо, оскільки окремі види майна спадкодавця потребують великих зусиль, наприклад, догляд худоби, тварин, птиці, а наше майно може навіть приносити дохід (сад, город, приплід у худоби тощо), тому лише максимальний розмір плати можна встановити в законі, а також враховувати отримуваний дохід та специфіку збереження окремих рядів майна.

До істотних умов договору має бути включено й питання щодо можливості користування майном, наприклад, трактором, приміщенням тощо.