2. Право і мораль

Право і мораль мають спільне завдання - впливати на поведінку людей. Про­те це різні соціальні регулятори, кожній з яких має свою специфіку.

Якщо правові норми виникають в процесі функціонування соціальних інсти­тутів, є інституційними, то мораль формується у духовній сфері життя суспільства і не є відокремленою від суспільної свідомості. Вона базується на сформованих у суспільстві уявленнях про добро і зло, честь, гідність, порядність тощо. У словни­ку Ожегова С.Н. моральність визначається як правила, що визначають поведінку, духовні та душевні якості, необхідні людині в суспільстві, а також виконання цих правил поведінки.

Мораль характеризується такими ознаками: ^~ГТ вона формується поступово під впливом багатьох факторів, в тому числі природних нор\|, про які згадувалося вище. Говорити, що формування моралі не­залежне від діяльності держави було би перебільшенням. Держава опосередковано все таки впливає на неї;

16) норми моралі функціонують у свідомості людей і державно-офіційним способом не закріплюються. Проте недемократичні держави час від часу пробува­ли це робити - згадайте "Моральний кодекс будівника комунізму" в СРСР;

|в) мораль підтримується силою громадського впливу, насамперед громадсь­кою дум кою .^Громадська думка є сторожем і критерієм моральності тої чи іншої поведінки людей;

\ г) мораль безпосередньо діє поза сферою правовідносин (поведінки, врегу­льованої правом), а опосередковано - і в сфері, підконтрольній державі.¹} Останнє мораль здійснює лише, коли її зміст враховано при формуванні правових норм. Тому важливим видається з'ясування проблеми співпадіння і колізії між нормами права і моралі.

Особливості моралі стали предметом аналізу відомих філософів у різні істо­ричні періоди. Відомим є категоричний імператив І. Канта: Поступай так, щоби ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі будь-кого іншого так же, як до мети і ніколи б не ставився до нього тільки як до засобу. О. Шпенглер, до прикладу, виділяє такі особливості моралі: 1) моралей є стільки же як і культур, не більше і не менше; 2) неможливим є звернення людини до моралі, яка чужа його культурі; 3) істотне в моралі - її внутрішня форма; 4) мораль є замкнутий в собі світ, який виражає життєвідчуття; 5) з початком цивілізації моральність перетво­рюється із сердечного образу в головний принцип, в засіб і об'єкт, яким оперують.

Взаємодія права і моралі - досить складне явище. У сучасному суспільстві, почнемо з того, громадська думка підтримує право, тобто вважається, що всяке правопорушення є одночасно аморальним проступкомДТЦо стосується таких осно­воположних гуманістичних цінностей як право на життя, власність, свободу пере­сування тощо - це справді так. Заборона вбивати, красти і т.д. є одночасно норма­ми і права, і моралі] Проте є цілий ряд діянь, заборонених законом, щодо яких громадська думка*не така одностайна. Особливо це відчувається в період суспіль-

них перетворень. Перехід до нової моралі здійснюється набагато повільніше ніж модернізація правових інститутів.

Відзначимо, що в діючій Конституції Україні окремі норми моралі через своє закріплення набули правового змісту. Так, ст.51 Основного закону визначає, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні батьки зо­бов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Між нормами лрава і нормами моралі інколи виникають протиріччя, коли право вимагає одне, а мораль передбачає прямо протилежне. Така колізія виникла, наприклад, у кримінальному процесі, коли як свідків органи правопорядку допи­тували іншого з подружжя або близького родича обвинуваченого (підсудного). За законом їх відмова від дачі показань або неправдиве показання тягло кримінальну відповідальність. Нині це протиріччя усунуте (ст. 63 Конституції України).

3. Право і релігійні норми

Релігійними називаються норми встановлені різними віросповіданнями, „і. обов'язкові для віруючих цих конфесій. Особливість цих правил поведінки в тому , що вони засновані на вірі людей у надприродні сили.Шроте ними регламентуєть­ся ширше коло суспільних відносин: порядок організації і діяльності релігійних організацій (церкви), відправлення обрядів, порядок церковної служби. \Цеякі релі­гійні нормами морально "виховують" віруючого (заповіді).

\ Релігійні норми більшості конфесій письмово сформульовані в релігійних книгах (Біблія, Коран, Сунна, Талмуд), рішеннях зборів віруючих або духовенства (постанови соборів), в творах авторитетних релігійних діячів (проповіді).}

Право і релігія у взаємодії між собою пройшли тривалу еволюцію. Відокрем­лення релігійних норм від права і моралі відбулося в період розпаду первісно­общинного ладу. Не було жодної системи стародавнього писаного права, яка би не включала релігійних приписів. Особливо сильний вплив релігія вчинила на зако­нодавство держав Стародавнього Сходу (Закони Мойсея, Закони Хаммурапі то­що).

Єдність релігійних і правових приписів характерно і для нормативних систем мусульманських держав. Це пояснюється передусім спільним походженням пра­вових і релігійних приписів ісламу, бо Коран і Сунна визнаються головними дже­релами і мусульманського права і неюридичних норм ісламу. Названі джерела за­кріплюють догмати віри, правила релігійного культу і моралі, які й визначають зміст мусульманського права в юридичному смислі. Пізніше ці правила, не втра­тивши повністю зв'язку з релігійними нормами набули характеру правових норм, оскільки стали підтримуватись державою.

У дореволюційній Росії цілий ряд шлюбно-сімейних і деяких інших норм, які визнавалися і встановлювалися православною церквою ("канонічне право"), ви­ступали складовою частиною правової системи. Після відокремлення церкви (піс­ля жовтневої революції 1917 р.) від держави ці норми втратили юридичний харак­тер.

не

Загальна теорія держави і права

Глава 17 Право серед інших соціальних норм

149