Сучасні президентські республіки посткомуністичних країн (Російської Фе­дерації, Білорусі, Казахстану, Таджикистану, Туркменістану тощо) істотно відріз­няються від американської моделі, виявляючи, поряд з цим, схожість із латино­американськими військовими режимами середини XX ст. Особливості таких "су-перпрезидентських республік''' порівняно з класичними зводяться до такого: 1) президент вправі у передбачених законом випадках прийняти рішення про достро­кове припинення повноважень парламенту; 2) укази президента не мають ознак підзаконного нормативного акту, діють паралельно з законами, а не на їх основі та для їх виконання; 3) інститут парламентаризму та суди не функціонують повно­цінно в європейському смислі.

7. Змішана (напівпрезидентська) республіка

У другій половині XX ст. в конституційній практиці набула поширення змі­шана форма республіки. Вона стала наслідком намагання поєднати переваги пре­зидентської республіки (ефективна діяльність уряду, незалежного від впливу бо­ротьби парламентських фракцій) з конституційною необхідністю вираження пар­ламентом довіри уряди. Після кардинальних державно-правових змін кінця 80-х років у Східній Європі і розпаду СРСР цей різновид форми правління був встано­влений у таких країнах як Польща, Румунія, Хорватія, Литва, тощо. Класичною напівпрезидентською або "парламентсько-президентською" республікою вважа­ється Франція, котра у 1958 р. одною з перших серед великих держав обрала цю модель організації вищої державної влади.

Парламентсько-президентська республіка характеризується такими ознаками:

а) президент обирається шляхом прямих виборів;

90

Загальна теорія держави і права

б) президент є главою держави, проте не він, а уряд г вищим органом у сис­ темі виконавчої влади;

в) уряд формується шляхом досягнення політичного компромісу між главою держави і парламентом, проте після сформування обов'язково мас отримати вотум довіри з боку законодавчого органу;

г) уряд відповідальний за свою діяльність перед парламентом, проте органі­ заційно підпорядкований президенту;

д) президент вправі розпустити парламент у випадках, визначених основним законом;

є) президент не несе відповідальності за діяльність уряду, проте останній несе відповідальність за правові акти глави держави, що виражається в інституті контр­асигнації (прем'єр-міністр і (або) відповідний міністр скріплюють своїм підписом правові акти президента).

Відзначимо, що змішана республіка ефективно функціонує лише за умови, що і президент, і більшість депутатів парламенту належать до однієї політичної сили. В противному разі, про це свідчи і ь досвід Франції, конфлікти між главою держави і парламентською більшістю можуть призвести до конституційної кризи.

8. Парламентська республіка

Цей різновид республіканської форми правління характеризується, в першу чергу, тим, що головну роль в організації та функціонуванні вищої влади в країні відіграє парламент. Класичними парламентськими республіками зараз вважаються ФРН за Основним законом 1949 р. та Італійська республіка за Конституцією 1947 р. Серед нових держав цю форму правління в останнє десятиліття обрали Латвія, Естонія, Чеська республіка, Угорщина та деякі інші держави Східної Європи.

При усіх варіаціях можна визначити такі загальні ознаки парламентської рес­публіки:

а) президент є лише главою держави, а систему виконавчих органів влади очолює уряд;

б) президент обирається завжди шляхом непрямих виборів у наступних фор­ мах:

в) уряд формується законодавчим органом із складу його депутатів, політич­ но виражаючи при цьому парламентську більшість (одної партії чи партійної коа­ ліції). Проте в державі Ізраїль прем'єр-міністр обирається шляхом прямих виборів;

г) уряд несе політичну відповідальність перед парламентом за свою діяль­ ність. Це означає право парламенту виразити вотум недовіри уряду, що мас нас­ лідком його відставку. Рішення законодавчого органу про недовіру уряду буває двох видів:

Глава 11. Форма державного правління 91