5) мають місце випадки політичної цензури, інші обмеження свободи слова. Вільні вибори. Перерахуємо фактори, котрі все ще будуть перешкоджати

проведенню чесних виборів:

а) підкуп виборців є поширеним явищем в Україні. Завважимо, що подібні порушення протягом виборчих кампаній 1998-2002 рр. носили масовий характер, 114 Загальна теорія держави і права

проте не мали наслідком жодного реагування з боку правоохоронної системи краї­ни. За цих умов вибори відображають не політичну розкладку, а розкладку фінан­сових і іншого роду угрупувань в українському суспільстві;

б) використання "адміністративного ресурсу" в ході виборчої кампанії та під час підрахунку голосів;

в) державні органи і посадові особи через державне телебачення, радіо й пре­ су й надалі мають можливість маніпулювати громадською думкою. Україна зали­ шається чи не єдиною (крім Білорусі) державою посткомуністичного світу, де сто­ відсотково державними (комунальними) є, наприклад, в кожній області телерадіо- центри, в кожному районі, місті та області по одній газеті.

Партійна система України продовжує своє формування і вже зараз зареєст­ровано більше 120 політичних партій (в Польщі, до речі, близько 200 партій). Справа не в кількості. Нерозвиненість партійної системи проявляється більшою мірою в обмеженій кількості сильних і авторитетних партій, кожна з яких була би спроможною сформувати уряд, взяти на себе відповідальність за ситуацію в дер­жаві в разі приходу до влади або ж протистояти проявам авторитаризму, будучи в опозиції. Такі партії в Україні є, але їх одиниці. Що, на нашу думку, перешкоджає цьому процесу?

а) цілий ряд політичних партій створено не на добровільних засадах, не ініці­ ативними групами, а державними посадовими особами різного рівня, їх підлегли­ ми, словом особами, котрі перебувають між собою у відносинах субординації, службової залежності. Створює, до прикладу, державний керівник партію (або вступає до вже створеної) і до неї одразу ж вступають у повному складі підлеглі йому працівники установ й організацій - така "партія" не є партією у прийнятному для демократичного суспільства розумінні;

б) в Україні відсутня заборона на діяльність політичних партій, створених за соціальною, національною чи релігійною ознакою їх членів. У розвинутих демок­ ратіях такі заборони мають місце. У нас же, наприклад, вже зареєстровані релігій­ ні партії однієї конфесії чи цілий ряд партій захисту пільг окремих категорій насе­ лення;

в) досвід посткомуністичних країн Центральної і Південно-Східної Європи засвідчує, що політичні партії займають належні позиції в демократичному суспі­ льстві через безпосередню участь у виборах до парламенту на засадах виборчої системи пропорційного представництва. В Україні така участь вперше стала мож­ ливою лише в 1998 р.

г) навіть новий Закон про політичні партії, прийнятий у 2001 р., не визначає моделі взаємовідносин між державою і політичними партіями, характерної для демократичних країн. По-перше, він не передбачає компенсації виборчих затрат політичних партій. По-друге, не встановлює механізму державної підтримки тих політичних партій, котрі за наслідками голосування у багатомандатному виборчо­ му окрузі беруть участь у розподілі депутатських мандатів. По-третє, Закон не встановлює мінімальної кількості членів політичної партії чи мінімальної кількос­ ті її осередків, що сприяло би перешкоджанню надмірній фрагментації партійної системи.

Глава 13 Державний режим 115

36. 117

Щодо інших характеристик демократії (економічний плюралізм, поділ влад тощо), то вони у незавершеному вигляді, безумовно, мають місце і вище вже були охарактеризовані.

Підсумовуючи наведене, висловимо думку, що за деякими ознаками україн­ська демократія нині є схожою на європейські демократії кінця XIX ст. Це лібера­льна демократична модель, за якої хоч і конституційно передбачаються виборчі права, інші гарантовані законом права і свободи, але внаслідок відсутності забез­печеного соціального мінімуму значна частина населення не може користуватися цими правами і свободами.

Отже, на початку XXI ст. Україна непослідовно й занадто повільно, але все ж рухається у напрямку до демократії. Правда, враховуючи економічну ситуацію, відсутність демократичних традицій й рівень правосвідомості суспільства та його політичної еліти, напрям розвитку України може бути й іншим.

Література

1. Адорно Т. Тоталитарная власть // Социс, 1995, №5.

2. Даль Р. О демократии. - М., 2000.

Дарендорф Р. После 1989. Размьішления о революции в Европе. - М., 1998.

Джилас М. Лицо тоталитаризма. - М., 19 92.

Кайтуков В. Зволюция диктата. - М, 1991.

6. Ковлер А. И. Исторические формьі демократии: проблеми политико-правовой теории. - М, 1990.

Красицька Л.В. Право громадян України на життя, здоров'я, свободу і особисту недоторканність : Дис... канд. юрид. наук (12.00.03) / Університет внутрішніх справ МВС України. - X., 1999. - 197 арк.

Лейпхарт А. Демократия в многосоставньїх обществах. - М., 1997.

Линецький С. Методологічні засади осмислення місця і ролі державного режи­му в структурі державного ладу // Право України, 2000, № 6.

Пайпс Р. Россия при старом режиме. - М., 1993.

Письменицкий А. А. Взаимодействие государства и средств массовой инфор-мации : Дис... канд. юрид. наук (12.00.01) / Университет внутренних дел. - X., 1997.-200 с.

Поппер К. Открьітое общество и его враги. - М., 1993.

116

Загальна теорія держави і права

Распопов Н. Политические режимьі современности. - Н. Новгород, 1995.

Россия регионов: трансформация политических режимов. (под ред. Гельмана В.).-М., 2000.

Салмин А. Современная демократия: очерки становлення. - М., 1997.

Согрин В. Президенти и демократия. Американский опьіт. - М., 1998.

Токвиль А. Демократия в Америке. - М., 1992.

Тоталитаризм: что такое? (Исследование зарубежньїх политологов). 4.1,2. - М.,

1993.

19. Цьіганков А. Современньїе политические режимьі: структура, типология,

динамика. - М., 1995.

Шевцова Л. Режим Бориса Ельцина. - М., 1999.

Янов А. Происхождение автократии. - М., 1991.