Разом з тим, не можна не завважити, що змішана форма правління в Україні суттєво відрізняється від класичних "змішаних" республік. Назвемо ці відміннос­ті:

а) в Україні практично відсутній інститут парламентської відповідальності, тобто глава держави позбавлений можливості розпустити Верховну Раду України з мотивів оцінки її діяльності. Наведена вище єдина підстава для такої дії Прези­дента не є вірогідною. До прикладу, такими підставами могли би стати неспромо­жність парламенту вчасно схвалити закон про держбюджет чи несхвалення ним законопроекту, з яким уряд пов'язує питання довіри до себе. Врегулювання на конституційному рівні цієї проблеми сприяло би стимулюванню депутатського корпусу до формування парламентської більшості та ефективної діяльності, а та­кож виступало би механізмом виходу з конституційної кризи, за якої уряд і парла­ментська більшість не можуть дійти співпраці. Важливо також відзначити, що, на нашу думку, Президент України за наявності підстав повинен приймати рішення про розпуск парламенту виключно за ініціативою уряду. Тільки в цьому випадку інститут парламентської відповідальності перетворюється одночасно в механізм взаємодії між законодавчим органом і урядом.

Розуміння цієї проблеми призвело до ініціювання Президентом України ще в 2002 р. політичної реформи, котра спрямована на удосконалення владної моделі;

б) в Україні уряд не відіграє тої ролі, котра йому відведена в класичних на-півпрезидентських республіках. По-перше, він не наділений правом подавати до Верховної Ради невідкладні законопроекти, так як воно закріплене за главою дер­жави. По-друге, Конституцією України передбачено, що Президент вправі скасу­вати будь-яке рішення уряду без визначених підстав. Це означає, що політично уряд спрямовується главою держави, хоча формально програма діяльності Кабіне­ту міністрів затверджується постановою парламенту, котрому й подається звіт про урядову діяльність.

Література

Дуда А. В. Удосконалення функцій і структури Кабінету Міністрів України в період адміністративної реформи : Автореф. дис... канд. наук з державного управління (25.00.01) / Українська академія державного управління при Прези­дентові України. — К., 2001. — 19с.

Витченко А.М. Теоретические проблеми исследования государственной влас-ти. - Саратов, 1982

Знтин Л.М. Разделение властей. Опьіт современньїх государств. - М., 1995.

Ильин И.А. О монархии и республике. - Нью-Йорк, 1979

Плахотнюк Н. Г. Інститут президентства в Україні: конституційно- правовий аспект : Дис... канд. юрид. наук (12.00.02) / Українська академія держ. управ­ління при Президентові України. - К., 1999. - 222 л.

Нижник Н. Р., Машков О. А. Системний підхід в організації державного управ­ління : Навч. посіб. / Українська академія держ. управління при Президентові України. - К. : Вид-во УАДУ, 1998.

Тихомиров Л., Монархическая государственность. - Спб., 1992

Чиркин В. Е. Нетипичньїе формьі правлення в современном государстве // Го-сударство и право, 1994, № 1.

Чиркин В.Е. Злементьі сравнительного государствоведения. - М., 1994

96

Загальна теорія держави і права

Глава 11. Форма державного правління

97

Глава 12. Форма державного устрою

1. Поняття державного устрою

Державний (територіальний) устрій - це поняття, що виражає, якщо корот­ко, поділ держави на складові частини та взаємостосунки між державою в цілому та її складовими частинами.

Проблему удосконалення державного устрою мають сьогодні не лише неста­більні Росія чи Грузія, а й розвинуті та економічно благополучні Великобританія, Канада, Іспанія. У деяких таких країнах (як Бельгія) за останнє десятиліття карди­нально змінився спосіб територіальної організації державної влади - з унітарної ця держава перетворилася у федеративну. Тому поняття державного устрою є актуа­льним і одним із ключових у науці теорії держави і права.

На думку українського дослідника проблем державного устрою С. Телешуна, слід розмежувати поняття "адміністративно-територіального устрою" як його складової і "державного устрою" як більш широкого поняття, що включає також інші аспекти державного будівництва, зокрема організацію вертикальної системи влади і місцевого самоврядування, а також національно-державну організацію на­селення.

Отже, С. Телешун визначає, що державний устрій - це організація території і населення, визнання за ними або надання їм певного статусу в здійсненні держав­ної влади. Саме державний устрій визначає межі централізації та децентралізації державної влади.

Основною метою поділу будь-якої держави, зокрема України, на складові ча­стини є організація оптимального управління державою і суспільством.

До елементів поняття форми державного устрою належать такі:

адміністративно-територіальний чи політико-територіальний поділ краї­ни, що виражається у поділі єдиної держави на певну кількість територіальних одиниць визначеного рівня (області, райони, округи, комуни тощо):

взаємовідносини між центральними та місцевими органами державної влади, котрі уособлюють відповідно державу загалом і її складові частини;

спосіб регулювання центральною владою правового статусу складових частин держави та їх владних органів;

правові стосунки між територіальними одиницями держави;

правові відносини між органами державної влади (центральними і місце­вими) та органами місцевого самоврядування, ступінь розвитку та правового захи­сту самоврядування;

спосіб участі складових частин держави у вирішенні загальнодержавних справ;

характер фінансової системи держави (централізований чи децентралізо­ваний), роль складових частин держави у формуванні бюджету та його здійсненні.