Конституційна практика розвинутих країн до певної міри ліквідувала протистояння названих двох підходів шляхом закріплення основних прав і свобод, яке виключає тиск і насилля держави щодо особи, відстоюючи її автономію і пріоритет прав людини щодо держави. Цікаво про це сказав колишній голова Федерального конституційного суду ФРН Р. Герцог: "Поняття прав людини несе навантаження і в плані їх походження і захищеності. Позитивізм вважає, що права діють в силу того і в тому обсязі, в якому вони гарантуються державно-правовими нормами (нормативістська теорія Кельзена). Від цих прав відрізняються ті, джерелами яких є християнські цінності, котрі не потребують державного визнання, а діють як надпозитивні права. Однак особливого практичного значення такий підхід в ФРН не має, оскільки Основний закон і без того містить широкий набір прав і не було особливої необхідності проголошувати чи звертатися до надпозитивних прав, хоча на початку своєї діяльності ФКС користувався таким поняттям. Основний закон виключає конфлікт між діючою конституцією і надпозитивними правами. До-державні права - це ті ж самі права людини, санкціоновані державою".
І Отже, становлення і розвиток прав людини має тривалу історію, супроводжується боротьбою доктрин і традицій, характерних для тої чи іншої країни. Незважаючи на давність виникнення самої ідеї прав людини, справжній смисл вони набувають лише на основі принципів демократії, свободи, справедливості, визнання самоцінності людини^]
Уже в наші дні права людини були науково систематизовано. З огляду на їх еволюцію можна виділити три покоління прав людини.
\Перше_пдкоління^- це невідчужувані особисті (громадянські) і політичні права, сформульовані в перших актах національного законодавства щодо прав людини. До таких документів належать: Хабеас корпус акт 1679 р. і Білль про права 1689 р. у Англії, Декларація незалежності 1776 р. і Білль про права 1791 р. в США, Декларація прав людини і громадянина 1789 р. у Франції. Відзначимо, що перше покоління прав людини кваліфікується як система негативних прав, які зобов'язують державу утриматися від втручання до сфер, які регулюються цими правами. (Перелік прав людини цього покоління невеликий: право громадянина на свободу думки, совісті і безпеку особи, право на свободу від свавільного арешту, затримання і вигнання, право на гласний розгляд справи незалежним і неупере-дженим судомХ
^ Друге покоління прав людини - це розширення обсягу особистих (громадянських} прав та~розвиток соціально-економічних і культурних прав і свобод. До них належать такі як право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу, вільний доступ до культурних цінностей тощо. Вони вперше були сформульовані після першої світової війни,] а стали поширеними в конституціях європейських держав після другої світової війни.
Чому саме в цей час цілий ряд демократичних країн визнали соціальні права? Справа в тому, що саме в першій половині XX ст. виникли тоталітарні режими з їх системою державної опіки людини "від народження до смерті". І хоча для народів СРСР та тих, які потрапили в окупаційну зону гітлерівської Німеччини, це держа вне піклування дорого коштувало, пропаганда цих ідей мала наслідки. Держава змушена була ширше втручатися до соціальної сфери, гарантувати людині мініма- 36 Загальна теорія держави і права
льні стандарти життя на шкоду, звичайно же, свободі підприємництва та ефективності економіки загаломл-У цей же час, відзначимо, виборче право насправді стало "загальним", без різного роду обмежень, зокрема виборчі пргва отримали жінки.
Права людини другого покоління, і в цьому їх одна з врзначальних ознак, буди закріплені не лише в національному законодавстві країн, а й на міжнародно-правовому рівні: в Загальній декларації прав людини 1948 р. (перший документ універсального, всесвітнього характеру з цього питання), Мікнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. та інших документах.
УТретє покоління прав людини - це права людини, котр мають за своїм зміс- , ТОМ колективнии™Хсолїдарний) характер. Такі права людини безпосередньо не * пов'язані з особистим статусом індивіду, а виходять з його гриналежності до пев ної соціальної спільноти: народу, соціальної групи чи вужчо' асоціації. До них на- | лежать такі як право на мир, безпеку, здорове навколишнє середовище, право на І людський розвиток, на інформацію тощо. Всі ці права знайшли своє відображення $ В конституціях посткомуністичних країн Східної Європи,\я<і приймалися протя- К ГОМ 90-х років минулого століття, в тому числі в Конституції України 1996 р. Р Не можна не завважити ще кілька факторів, котрі впливатимуть на четверте
І покоління прав людини. По-перше, терористичні акти 11 вережя 2001 р. в США іс-€ тотно вплинуть на розвиток уявлень про права людини не лише на буденному, а й \ На науковому рівні. Право на безпеку, котре зараз закріплене (окремо від права на ІГ Життя) лише в деяких країнах на конституційному рівні, поза сумнівом, займе V Вровідні позиції в переліку прав людини. Головне, щоб цей природний процес не ШЇризводив до звуження інших, "традиційних" прав і свобод. А такі тенденції в за-^Яонотворенні розвинутих країн вже мають місце.
£*' По-друге, формулювання прав і свобод в актах внутрішьього права чи міжна-
, іодних документах суттєво відстають від розвитку новітнії технологій початку
'XXI ст. Розвиток аерокосмічних технологій призвело до можливості здійснення з
" юсмічних апаратів, до прикладу, контролю за пересуванням людей, їх приватним
Життям, без огляду на процесуальне законодавство в тій чи іншій країні. Розвиток
Комунікаційних технологій деяких розвинутих країн робить можливим для них
утворення глобальної системи телефонного прослуховуванія не лише власних
Іромадян, а й цілих континентів. Людина (або ж навіть держава) стає беззахисною
Щред такими технологіями. Тому, очевидно, технологічний прогрес знайде своє
■ідображення в нових редакціях основоположних міжнародних документів з прав
'« ДЮДИни, в тому числі Загальної декларації прав людини.
3. Міжнародно-правові стандарти прав людини
Лише в другій половині XX ст. становлення і зміцнення принципу поваги до ВМІВ людини стає провідною тенденцією розвитку сучасного міжнародного права. Коча, відзначимо, перші спроби закріпити і гарантувати права людини на міжна-
Єдно-правОвому рівні мало місце після першої світової війни з утворенням Ліги щій. Однак, широкомасштабно ця робота була проведена лише після другої сві- •90ВОЇ війни із перемогою союзників над гітлерівською Німеччиною і заснуванням цщ£а~5. Держава і особа ', 37