Не змінюючи своєї державної ідентичності провели постсоціалістичні пере­творення такі країни як Албанія, Болгарія, Румунія, Польща, Угорщина, Монголія. Разом із тим, особливістю постсоціалістичних держав виступає той факт, що пере­важна більшість із них виникли внаслідок реорганізації державно-правового прос­тору на євразійському континенті, суть якої полягає в припиненні існування трьох колишніх соціалістичних федерацій та конституюванні на їх основі нових незале­жних держав. СРСР припинив функціонування в 1991 р. і на його колишній тери­торії було створено 15 нових держав. Із них лише три - Литва, Латвія та Естонія -можуть вважатися такими, що "вийшли" зі складу федерації, інші 12 утворилися внаслідок фактичного розпаду СРСР. 1 січня 1993 р. припинила своє існування че­хословацька федерація, на території якої конституювалися незалежні Чехія і Сло­ваччина. В 1991 р. розпалася Югославія, а на її колишній території були створені такі держави як Хорватія, Македонія, Словенія, Союзна Республіка Югославія (в 1992 р. об'єднала в федерацію Сербію та Чорногорію), а в 1995 р. - також Боснія та Герцеговина. Отже, за період до 1991 р. із ЗО постсоціалістичних країн 22 з них мали статус суб'єкта однієї з соціалістичних квазіфедерацій. Тому можна одно­значно стверджувати, що саме постсоціалістична модернізація призвела до інтен­сивних державотворчих процесів. Констатуємо також і такий важливий висновок, що жодна з постсоціалістичних держав не постала внаслідок військової поразки переднього режиму.

Сутність постсоціалістичної держави. Сутність будь-якої держави проявля­ється в характері здійснюваних нею функцій щодо суспільства. Деякі відомі вчені (наприклад, П. Рабінович) розглядають соціальну сутність держави в її "здатності забезпечувати - у процесі свого функціонування і розвитку - задоволення основ­них потреб усього суспільства, а також створювати умови для можливого, за наяв­них конкретно-історичних обставин, задоволення потреб і інтересів окремих груп індивідів та їхніх спільнот".

Розглянемо сутність постсоціалістичної держави через здійснювані нею фун­кції. Почнемо з того, що питання ролі постсоціалістичної держави в процесі суспі­льних перетворень залишається дискусійним. Так, наприклад, М. Фрідман припу­скає, що в постсоціалістичному суспільстві державне управління має бути суворо обмежене його основними функціями: 1) охороною законності й порядку, вклю­чаючи й нагляд за виконанням приватних контрактів; 2) підтриманням судової си­стеми; 3) встановленням "правил гри" на економічному просторі, включаючи ви­значення приватної власності.

Більшість інших дослідників дотримуються протилежної позиції - держава повинна відігравати активну роль у процесі суспільної модернізації, тобто "радіус функцій" держави (термін Ю. Тихомирова) й надалі повинен збільшуватися

Російський вчений Н. Пахоленко, один із небагатьох дослідників цього пи­тання, називає такі внутрішні функції постсоціалістичної держави (на його думку, виступають, по суті, трансформованою формою функцій соціалістичної держави): 1) економічна функція - "готувати ґрунт, передумови і умови, сприятливі для фу­нкціонування ринкової економіки". Тому основні завдання економічної функції зводяться до "подолання тоталітарної спадщини в економіці, поступового зміц­нення приватного сектора, стимулювання багатоукладності в економіці, реформу-

82

Загальна теорія держави і права

вання сільського господарства, до залучення іноземного приватного капіталу"; 2) "конституювання демократичної влади"; 3) "місце ідеологічної функції займає функція сприяння розвитку науки, культури і освіти"; 4) правоохоронна функція -зберігається, але повністю змінюються її форми і зміст, яким "необхідно надати чітку спрямованість на становлення громадянського суспільства, на захист прав і законних інтересів громадян"; 5) екологічна функція - "зберегти природу і люди­ну, тобто забезпечити відтворення індивідів у природному середовищі проживан­ня". Серед зовнішніх функцій вказаний вчений називає, крім традиційних, обо­ронної та співробітництва з іншими державами, ще одну, специфічну для молодих держав, - "оформлення власної державності".

Інший російський правознавець-теоретик В. Чиркін вбачає функції постсоці­алістичної держави дещо в іншому. На його думку, постсоціалістична державна влада намагається зруйнувати економічний, політичний та ідеологічний тоталіта­ризм. В економіці такими є заходи щодо роздержавлення власності, створення са­мостійних господарів-підприємців, максимальне обмеження державного регулю­вання економіки, введення свободи підприємницької діяльності, рівноправності форм власності і її гарантій тощо. У політичній сфері постсоціалістична державна влада скасувала керівництво суспільством з боку однієї партії, забезпечила умови для створення багатопартійності і вільної опозиції, змагальності різних політичних сил, вільної преси, надала виборам, які виступали бутафорією за тоталітарного со­ціалізму, належне їм значення. В ідеологічній галузі на заміну офіційної, держав­ної ідеології, котра була панівною, а то і єдиною, створені умови для ідеологічного плюралізму. Вказані функції постсоціалістичної держави можна вважати власти­вими всім ЗО країнам, за винятком Китаю і В'єтнаму, в яких політична система за­знала лише "раціоналізації", а не демократизації зразка країн Східної Європи.

Аналіз діяльності державної влади призводить до висновку про наявність ще кількох функцій у постсоціалістичних держав, зокрема: а) соціальної функції, зміст якої полягає в становленні інститутів соціальної державності; б) інтеграції національної правової системи до європейського правового і організаційного про­стору, що виражається в наближенні та вступі до Європейського союзу та НАТО -така функція властива всім східноєвропейським країнам; в) забезпечення терито­ріальної цілісності.

Література

Бехруз Хашматулла. Идеи правового государства и проблеми исламской госу-дарственности: история и современность : Дис... канд. юрид. наук (12.00.01) / Одесский гос. ун-т им. И.И.Мечникова. — Одесса., 1994. — 130с.

Губин В. Ф. Расовая дискриминация: реакционная сущность и международная противоправность. - М., 1976.

Данільян О.Г. Особливості державного управління в економічній сфері в пере­хідний період розвитку суспільства // Державне будівництво і місцеве само­врядування. - Харків, 2002. Випуск 3. - С.ЗЗ- 40.

Нижник Н., Лемак В. Постсоціалістична держава: теоретико-правові проблеми. -Ужгород, 2003.

83

Глава 10. Типологізація держав

Петров В. С. Тип и форма государства. - Л., 1967.

Рожкова Л. П. Принципи и методьі типологии государства и права. - Саратов, 1984.

Сальїгин Е. Н. Теократическое государство. - М., 1999. - 128 с.

Таненбаум Р. О. Государство: система категорий. - Саратов, 1971.

Теория государства и права. 4.1. Теория государства. Под ред. А. Б. Венгерова. -М., 1995.

Тодьїка Ю. Н. Конституция Украиньї - основной закон государства и общества. -X., 2001.-382 с.

Тойнби А. Д. Постижение истории. - М., 1991.

Чиркин В. Е. Переходное постсоциалистическое государство: содержавние и форма // Государство и право, 1997, № 1.

Глава 11. Форма державного правління

1. Поняття форми державного правління

Форма правління є першим із двох понять (поряд і₃ державним устроєм), які характеризують правову форму держави. Розхожа в юридичній науці думка,' що державний режим є третім поняттям у цьому ряді видається не зовсім обґрунтова­ною, бо режим як теоретична категорія стосується змісту держави, реалізації вла­ди, а не правової форми її вираження. Проте, звичайно, важко стверджувати й те, що ці поняття зовсім не пов'язані між собою.

Отже, форма державного правління - це поняття, що визначає організацію вищих органів влади у тій чи іншій державі. Слід одразу зауважити, що для сучас­ної демократичної держави форма правління прямо залежить від характеру розпо­ділу державної влади.

Форма правління у будь-якій країні засвідчує про:

а) правову форму глави держави (монарха чи президента), включно спосіб отримання ним повноважень, початок і припинення повноважень, компетенцію^-

б) порядок формування вищих органів державної влади;

в) структуру і компетенцію інших вищих органів державної влади, зокрема парламенту;

г) порядок формування і відповідальність уряду;

д) ту чи іншу модель розподілу державної влади або відсутність такого роз­ поділу;

» є) обмеженість (чи необмеженість) державної влади і зокрема її вищих орга­нів з допомогою права, передовсім конституцією.

За формою правління сучасні держави класифікуються на монархії (абсолют­ні й конституційні) та республіки (президентські, парламентські, змішані, радян­ські). Більшість із сучасних держав мають республіканську форму правління у світі нараховується не більше трьох десятків монархій.