Разом з тим, Україна є такою унітарною державою, котра мас в своєму складі гериторіальну автономію - Автономну Республіку Крим, про державно-правову специфіку якої вже вище згадувалося. Слід відзначити, що автономії в унітарних державах - не рідкість у світовій практиці (Італія, Іспанія, Данія, Фінляндія, Мол­дова, Грузія тощо). Від цього унітарний характер держави (тобто юридична при­рода її територіального устрою) не змінюється.

Коли ж спробувати визначити вид унітаризму в Україні (централізована чи децентралізована), то все ж слід визнати нашу державу унітарно-централізованою. За таку характеристику свідчать такі її особливості:

а) "вертикаль" державної виконавчої влади простягається до найдрібніших населених пунктів - формально до районного рівня, а фактично у ній працюють і виконавчі органи самоврядування - міські, селищні й сільські голови та відповідні виконавчі комітети місцевих рад. Після схвалення нової Конституції ця "верти­ каль" стала ще міцнішою - керівники регіональних органів державної виконавчої влади вже не обираються, а призначаються Президентом за поданням Кабінету Міністрів;

б) місцеве самоврядування є недостатньо розвинутим. Закон про місцеве са­ моврядування, зокрема, передбачає "автоматичне" делегування повноважень міс­ цевого самоврядування державним адміністраціям. У багатьох країнах функціонує модель, колидделегування повноважень можливе, але навпаки - від місцевих орга­ нів державної влади до органів самоврядування. Крім того, на рівні областей і ра­ йонів місцеве самоврядування представлене лише представницькими органами. Така модель самоврядування не має аналогів серед європейських країн.

Тим не менш, погоджуємось із позицією вже вище згадуваного дослідника С. Телешуна, що конституційно закріплена унітарність державного устрою України потребує збереження та подальшого вдосконалення існуючого державного устрою і конкретизації перспектив його розвитку з метою подолання проявів сепаратизму

в ряді регіонів України, зокрема Закарпатті, Криму і Донбасі. Це також сприятиме формуванню в Україні єдиної політичної нації, що складається з титульного етно­су та інших етнічних груп, які проживають на території Української держави, оп-тимізації відносин між центром і регіонами, розвитку місцевого самоврядування, вдосконаленню функціонування різних видів автономій, зрештою становленню ін­ститутів громадянського суспільства.

Література

Абдулатипов Р.Г., Болтенкова Л.Ф. Опьітьі федерализма. - М., 1994.

Заяц І. Я. Правовий статус області в Україні : Дис... канд. юрид. наук (12.00.02) / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Юридичний факультет. - Л., 1999.-205 л.

Крусян А. Р. Взаимодействие местньїх органов исполнительной власти и орга-нов местного самоуправления в Украине : Дис... канд. юрид. наук (12.00.02) / Одесская гос. юридическая академия. - Одесса., 1999.

Телешун О.С. Державний устрій України. Проблеми політики, теорії і практи­ки. - Івано-Франківськ, Лілея, 2000. - 344 с.

Телешун О.С. Поняття державного устрою України. Проблеми теорії і практи­ки // Право України. - 2000. - № 6.

Телешун О.С. Деякі аспекти процесу імплементації результатів референдуму в Україні // Право України. - 2000. - № 10.

104

Загальна теорія держави і права

Глава 12. Форма державного устрою

105

Глава 13. Державний режим

1. Поняття державного режиму

Поняття "державного режиму", котре ввійшло в науковий обіг в 60-х роках минулого століття, виражає сукупність методів, способів і засобів здійснення дер­жавної влади в суспільстві. У дещо ширшому розумінні воно позначається як "по­літичний режим", який характеризує методи функціонування всіх ланок політич­ної системи. Нерідко ці поняття в юридичній літературі вживаються як синоніми.

Які елементи поняття "державного режиму" можна виділити? Іншими слова­ми, які обставини слід врахувати для визначення характеру державного режиму в тій чи іншій країні?

правовий статус людини і громадянина, правові та інституційні гарантії їх прав і свобод;

ступінь участі народу в здійсненні публічної влади на загальнодержавно­му та місцевому рівні;

співвідношення влади народу і влади держави, іншими словами - народ­ного та державного суверенітетів;

ступінь відокремлення суспільства від держави, встановлення межі втру­чання держави до суспільних відносин;

характер взаємодії суспільства і держави: або суспільство визначає і конт­ролює державу, або навпаки;

співвідношення правових і неправових методів регулювання суспільних відносин з боку державної влади;

ступінь плюралізації політичної системи суспільства.

Традиційно державні режими поділяють на демократичні та недемократичні (останні також - на авторитарні чи тоталітарні).

За підсумками 2000 р. американська правозахисна неурядова організація "Фрідом хаус" проаналізувала державні режими в 192 країнах світу й зробила ви­сновок - демократія поступово й неухильно зміцнює свої позиції. її розкладка ви­дів державних режимів має такий вигляд:

"демократичні" - 120 країн з населенням 3, 439 млрд. чол.;

"частково вільні" - 16 країн;

"авторитарні" - 39 країн;

"тоталітарні" - 5 країн.

Україна протягом 1996-1999 рр. визнавалася "частково вільною" країною, не­зважаючи на прийняття в 1996 р. демократичної конституції. Проте за підсумками 2000 р. Україна визнана цією авторитетною організацією демократичною держа­вою.

30. 106

До речі, наведена вище класифікація державних режимів, побудова на проти­ставленні демократії недемократичних режимів, не є єдиною в юридичній науці. Київський вчений В.Якушик пропонує різні координати їх класифікації:

Загальна теорія держави і права

з точки зору часу їх функціонування - постійні й тимчасові режими;

з точки зору їх відповідності конституції - режими конституційні й не­конституційні;

з точки зору їх законності - режими правової держави, режими револю­ційної законності та режими свавілля;

з точки зору їх ставлення до релігії - світські, релігійні та атеїстичні ре­жими;

з точки зору їх соціальних носіїв - військові та цивільні режими тощо.