4. Теорія насилля

Ця теорія складається власне з двох теорій: теорії зовнішнього насилля і тео­рії внутрішнього насилля.

Авторами теорії зовнішнього насилля вважаються австрійці К. Каутський і Л. Гумплович. Зміст теорії: держава виникає внаслідок завоювання одного племені (народу) іншим. Вона обумовлена необхідністю застосування сили не лише в ході завоювання, а й після з метою недопущення постійної війни між ними. Так, на­приклад, К. Каутський писав: "Плем'я переможців підкоряє собі плем'я перемо­жених, присвоює собі і всю їх землю, а потім примушує переможене плем'я сис­тематично працювати на переможців, сплачувати їм данину або податки. У будь-якому випадку такого завоювання виникає поділ на класи, але не внаслідок поділу общини на різні підрозділи, а внаслідок об'єднання в одне ціле двох общин, одна з яких стає" панівним, а інша гнобленим і експлуатованим класом, апарат примусу, який створюють переможці для управління переможеними, перетворюється в дер­жаву".

Автори цієї теорії твердять, що при подальшому розвитку суспільства держа­ ва перетворюється в інструмент загальної гармонії, в орган захисту і забезпечення загального блага як сильних, так і слабих. Зокрема, вони вказують, що в своєму розвитку держава проходить такі етапи: 1) підкорення одного народу іншим; 2) виникнення каст (класів); 3) поступове пом'якшення їх нерівності; 4) заміна війсь­ кового панування пануванням права; 5) виникнення держави, де всі люди маю 11. Глава 3. Теорії походження держави 19

права і обов'язки; 6) об'єднання людей в однорідний народ; 7) народження і роз­виток почуття патріотизму і утворення нації.

Відзначимо, що справді з допомогою насилля були утворені держави лонго-бардів, вестготів, нове англійське королівство тощо.

Автором теорії внутрішнього насилля вважається німецький вчений Є. Дю-рінг (праця "Цінність життя"). Він вважав, що основою суспільного розвитку ви­ступають форми політичних відносин, а економічні відносини - це наслідок полі­тичних актів. Щоб пояснити цю тезу, Дюрінг пропонував уявити суспільство у ви­гляді двох людей. Дві людські волі сповна виступають рівними одна перед одною, жодна з них не може пред'явити іншій жодних позитивних вимог. За такого стану справ, коли суспільство складається з двох рівних осіб, нерівність і рабство є не­можливими. Але рівні люди можуть дискутувати з певних питань. Як тоді бути? Дюрінг у такому випадку пропонує залучити третю людину, так як без неї немож­ливо прийняти рішення більшістю голосів і вирішити спір не є можливим. Без по­дібних же рішень, тобто без панування більшості над меншістю, не може виникну­ти держава. На його думку, власність, класи і держава виникають внаслідок на­силля однієї частини суспільства над іншою.

5. Расова теорія

Засновниками цієї теорії вважають француза Ж. Габіно (праця "Досвід про нерівність людських рас") та німця Ф. Ніцше (праця "Воля до влади").

Головним у теорії є постулат про те, що людські раси зовсім не рівні і розріз­няються в фізичному, психологічному, розумовому та інших відношеннях. їх мо­жна розділити на вищі і нижчі. Вищі раси мають перевагу над нижчими з тої при­чини, що вигідно відрізняються від них. Саме тому представники вищої раси ма­ють право панувати, нав'язувати свою волю іншим групам людей, які не належать до вищої раси. Держава, на їх думку, необхідна для підтримання постійного пану­вання одних рас над іншими. При цьому автори нагадували, який великий вклад у створення цивілізації зробили представники білої раси і її роль у розвитку цивілі­зації взагалі неможливо переоцінити.

На думку Ніцше, представники нижчої раси виступають людьми, не здатними до створення цивілізації, тому вони можуть бути об'єктом панування. Цей учений всіх людей ділить на три типи: 1) геніальні люди - їх зовсім небагато; 2) виконавці ідей геніїв, їх права рука і кращі учні - стражі порядку, права і безпеки; 3) інша маса посередніх людей. Справедливо буде при цьому відзначити, що Ніцше, кори­стуючись поняттям раса, розумів його насамперед як національно-політичну, а не як національно-етнічну характеристику. Сильна раса - це, по суті, особлива поро­да владних, аристократичних панів, слабка раса - життєво слабкі, гноблені підне­вільні. Відкидаючи різні концепції походження держави, Ніцше вважав, що дер­жава є засобом виникнення і продовження того насильницького соціального про­цесу, в ході якого відбувається народження привілейованої культурної людини, пануючої над іншою масою.

20

Загальна теорія держави і права

Оцінюючи расову теорію, відзначимо, що люди справді біологічно різні, в тому числі щодо готовності до участі в реалізації влади, в них різна воля, різне бажання досягти життєвого успіху. Це біологічні закони, вплинути на які ми не можемо. Слід також визнати, що різні країни і різні підрозділи людської популяції розвиваються нерівномірно. Різними є народи і з точки зору психології: якщо по­рівняти, наприклад, північні народи з південними.

Разом з тим, все це зовсім не свідчить про "вищість" одних рас над іншими і, тим більше, про те, що саме цей фактор став вирішальним у процесі виникнення держави. Не можна також не відзначити, що німецькі нацисти в ЗО- 40-х роках XX ст. використовували свою інтерпретацію наведеної теорії в політичній практиці, хоча, поза сумнівом, назвати їх "послідовниками" Ніцше було би перебільшенням.

в. Органічна теорія

Творцем цієї теорії вважається англієць Г. Спенсер (праця "Позитивна полі­тика").

Вона виникла в XIX ст. і її поява була пов'язана з успіхами природничих на­ук. Треба сказати, що уявлення про державу як своєрідну подобу людському орга­нізму можна зустріти ще у старогрецьких мислителів. Так, наприклад, Платон по­рівнював структуру і функції держави з можливостями і окремими сторонами людської душі. За ним Аристотель повторював, що держава в багато чому нагадує людський організм і тому, мовляв, людина сама по собі ізольовано існувати не може.

Г.Спенсер розвинув цю ідею і створив цілу теорію в завершеному і аргумен­тованому вигляді. У зв'язку з цим він писав: "Еволюція є переходом від невизна-ченої, пов'язаної однорідності, що супроводжується розсіюванням руху і інтегра­цією матерії*". Виникнення суспільства, а згодом держави - наслідок такої еволю­ції.

Порівнюючи суспільство з біологічним організмом, Спенсер прийшов до ви­сновку, що в розвитку суспільства мають місце деякі закономірності, властиві ор­ганізмам - наприклад, перехід від простого до складного (інтеграція), від однорід­ного до різнорідного (диференціація). Такі життєві процеси як зростання і усклад­нення структури і функцій організму, пов'язаності його окремих частин, їх дифе­ренціації він представляв як процес поступово об'єднання різних дрібних утворень людського суспільства в більш крупні і складні і дав їм найменування "агрегати". Цією назвою охоплювалися такі утворення як плем'я, союз племен, міста держави, імперії. Якщо організм здоровий, то його клітинки функціонують нормально. Хво­роба організму піддає небезпеці його складові частини, і, навпаки, хворі клітинки і цЛйш більше цілі системи знижують ефективність функціонування всього організ-

Т У державі - "живому тілі" всі частини спеціалізуються на виконанні певних 1? функцій: уряд виконує функції мозку, використовуючи, зокрема, право як імпуль-*СИ, що передаються мозком. Нижчі класи, що займаються в основному землеробс­твом, ремеслами, реалізують внутрішні функції організму, забезпечують його

21