Глава 17. Поняття, принципи і функції права

1. Різні підходи до розуміння права

Зараз існують сотні або мабуть тисячі дефініцій права і серед них немає жод­ної, яка би розділялась усіма, хто досліджує право. На початку XXI ст. цивілізова­не людство ніяк не може прийти до згоди, що є право. Такий стан речей, очевидно, є закономірним і природним, бо будь-яке визначення права несе в собі відбиток конкретної країни на певному етапі її розвитку.

У сучасній юридичній науці термін "право" використовується в кількох зна­ ченнях?" """"""""'

а) право в широкому розумінні, коли воно позначає всю сукупність правових явищ, включно природне право, об'єктивне і суб'єктивне право, діяльність держа­ вно-правових інституцій, правосвідомість (синонім терміну "правова система"). Говорять, наприклад, "американське право", "українське право", проте мають на увазі, по суті, не що інше як "правову систему";

б) правом називають юридично можливу поведінку індивіда чи організації - це таКзване "суб'єктивне право". Право у цьому смислі асоціюється як право осо­ би "на що-небудь". Суб'єктивним воно називається в силу того, що реалізація його залежить від свідомості, волі особи;

в) ^об'єктивне право - це сукупність юридичних норм, які мають чинність, знаходяться за межами людської свідомості. Російський вчений Алексєєв С. С. пише з цього приводу: "Позитивне право - це факт. Тобто зовнішня реальність, суворе об'єктивне дане... факт емпіричної дійсності". Об'єктивне право розумієть­ ся як система права;

г) природне право - це соціально-правові претензії людей на мінімальні умо­ ви їх існування у суспільстві (право на життя, свободу, вільне пересування).

Вдамося до короткого історичного екскурсу проблеми розуміння права, зок­рема в колишньому СРСР. Той, хто ототожнює право і закон, звичайно визначає право як сукупність виданих державою норм, забезпечених примусовою силою_ держави. Таке визначення права співпадає з визначенням, сформульованим |Ви-шинським А.Я. на 1-ій Нараді з питань науки радянського держави і права в 1938 р.: "Право - сукупність правил поведінки, що виражають волю панівного класу, встановлених у законодавчому порядку, а також звичаїв і правил співжиття, санк­ціонованих державною владою, застосування яких забезпечується примусовою силою держави з метою охорони, закріплення і розвитку суспільних відносин і по­рядків, вигідних і угодних панівному класу". В такому смислі право розуміється не інакше як сукупність рішень диктаторської влади.

Починаючи з середини 50-х років в радянській теорії права розгорнулася дис­кусія між прихильниками офіційного (вузьконормативного) праворозуміння і ти­ми, хто бажав дещо "розширено" розуміти право.

Проте лише в період горбачовської перебудови з'являються принципово нові визначення поняття права. Так наприклад Р.З.Лівшиц вважає, що "право є норма­тивно закріплена і реалізована справедливість". Інший російський вчений Л.І.Спиридонов розвиває цей підхід: "Право - система історично сформованих правил поведінки, що виступають масштабом свободи рівних суб'єктів, відносини між якими соціально значимі, є частиною суспільного порядку і томузабезпечу-ються державою під час виконання нею загальних справ населення".\В одному з останніх російських підручників з теорії держави і права (відповідальні редактори В.М.Корельський і В.Д.Перепалов, Москва, 1997) визначення права сформульова­но так: "Право - це обумовлена природою людини і суспільства і виражаюча сво­боду особи система регулювання суспільних відносин, якій притаманна норматив­ність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу".

В Україні кілька вчених активно розробляють проблеми праворозуміння. У докторському дослідженні з проблем правової держави-Заєць А. П. відзначає, що в регулятивному відношенні право є сукупністю норм, легітимованих у суспі­льстві і детермінованих досягнутим рівнем моралі і етики, які спираються на вла­дні засоби охорони.

Відомим українським вченим П. Рабиновичем в останньому виданні навчаль­ного посібника ("Основи загальної теорії права і держави". - К., 2001) визначення поняття об'єктивного юридичного права подається в такий спосіб - це система загальнообов'язкових правил фізичної поведінки-соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої частини соціально неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин від­повідно до цієї волі, а також на задоволення загально соціальних потреб і забезпе­чуються державою.

Провідний вітчизняний теоретик права М. Цвік відзначає, що "право слід ро­зуміти як засновану на уявленні про справедливість міру свободу й рівності, що відображає потреби суспільного розвитку, яка у своїй основі склалася в процесі повторюваних суспільних відносин і визнається й охороняється державою". Із на­веденого загального поняття й будемо виходити

2. Ознаки права

Ознаки права є тими його властивостями, що, з одного боку, характеризують право як соціальне явище, а з іншого боку - його відмінність від інших регулято­рів поведінки людей (моралі, звичаїв тощо).

До основних ознак слід віднести:

1) Нормативність - виражається в тому, що право складається з норм - за­гальних правил поведінки. Не всяке правило поведінки є нормою. Правило пове­дінки, що стосується конкретного життєвого випадку і застосовується одного разу

138

Загальна теорія держави і права

Глава 17 Поняття, принципи і функції права

139

має не нормативний, а індивідуальний характер. Норми ж діють невизначену кіль­кість разів і щодо невизначеного кола суб'єктів суспільних відносин. Саме з таких норм і складається система права.

2) Системність - означає, що норми права утворюють розвинуту систему, котрій притаманна внутрішня єдність, узгодженість між її елементами (окремими нормами, правовими інститутами та галузями). Кількістю деструкцій (неузгодже­ ності, протиріч) у системі права у зворотній пропорції, звичайно, вимірюється ступінь досконалості, рівень розвитку права тої чи іншої країни.

Якими бувають типові "правові деструкції"? По-перше, правові колізії, тобто прямі протиріччя між змістом правових норм. Для дії правових норм вони мають вкрай небажані наслідки - якщо дві норми по-різному (інколи протилежно) визна­чають поведінку людини, то реалізація суб'єктом однієї з них одночасно є пору­шення іншої правової норми. Вихід із такої ситуації врегульований спеціальним видом правових норм - колізійними нормами.

Правила виходу із ситуації правової колізії вводяться до такого: 1) суб'єкт ре­алізації надає перевагу, а компетентний орган застосовує правову норму з вищою юридичною силою; 2) якщо обидві норми права, котрі протирічать, стосуються одного й того ж питання і мають однакову юридичну силу, перевага надається правовій нормі, котра набула чинності пізніше.

По-друге, логічні неузгодженості в змісті правових норм. Наприклад, коли в нормі конституційного права передбачається за певне порушення правової забо­рони "відповідальність, передбачена законодавством", проте ні кримінальний, ні адміністративний закон її реально не встановлює - це і є логічна неузгодженість.

Загалмшо^ов^язковість. Якщо попередні дві ознаки хоч якоюсь мірою властиві деяким моральним чи релігійним системам, то загальнообов'язковість ха­рактерна лише для права. Вона означає, що норми права є обов'язковими для всіх суб'єктів правовідносин в межах їх чинності (за простором, часом, колом осіб).

Право покликане врегульовувати суспільні відносини через наділення учас­ників суспільних відносин певним набором прав і обов 'язків. Що таке суспільні від­носини? Можна відповісти на таке запитання в такий спосіб - це поведінка людей у суспільстві, котра може бути активною (певні дії) га пасивною (бездіяльність). Право регламентує поведінку людей або спонукаючи до певної дії (на виконання обов'язку "що-небудь вчиняти" чи на користування суб'єктивним правом), або за­кликаючи утриматися від певної дії (наприклад, на виконання обов'язку утрима­тися від, наприклад, завдання шкоди законним інтересам інших людей).

Забезпеченість реалізації права державою з допомогою різних способів, в тому числі з використанням примусу. Держава, яка має монополію на примус, ви­ступає необхідним зовнішнім фактором функціонування права. Загалом держав­ний примус реалізується в двох напрямках. По-перше, він забезпечує захист суб'єктивного права, примушуючи правопорушника до виконання обов'язку в ін­тересах іншої сторони. По-друге, за правопорушення, передбачене законом і в по­рядку, передбаченому законом, винна особа притягується до юридичної відповіда­льності.

Формальна визначеність. Право функціонує у встановлених державою формах (джерелах). Чіткі формулювання змісту правових норм у нормативному

140

Загальна теорія держави і права

акті чи судовому прецеденті та доступність до них з боку населення - такі цілі до­сягаються через державно-офіційний спосіб їх закріплення. Але з цього не можна перевищувати роль держави і вважати, що право - продукт лише державної діяль­ності.

Держава створює право або санкціонує його норми. Разом з тим, не слід забувати, що демократична держава є однією з публічних організацій суспільства, через яку останнє й здійснює правотворчу функцію.

Право, виражаючи загальну волю суспільства, має відповідати засадам, природного права, в першу чергу не порушувати невід'ємних (природних) прав людини, принципу справедливості.