108

Загальна теорія держави і права

Глава 13. Державний режим

109

дан, Пакистан, Перу. Із країн-членів СНД авторитарними залишаються Азербай­джан, Бєларусь, Казахстан та Туркменютан.

4. Демократичний режим

Демократія, що етимологічно означає "народовладдя", виступає таким видом державного режиму, за якого вся повнота державної влади належить народу, кот­рий здійснює її безпосередньо або через обраних представників. Необхідно одразу відзначити, що "народ" - це поняття, котре пройшло тривалу еволюцію й сьогодні в цивілізованих державах позначає "виборців" - громадян даної країни, котрі згід­но з законом наділені активним виборчим правом. Наприклад, в Україні до них належать усі громадяни, котрі досягли 18-річного віку й не визнані в судовому по­рядку недієздатними.

Сучасна демократична держава характеризується такими ознаками:

1) Народний суверенітет. Принцип суверенітету (верховенства влади) наро­ду порівняно з владою держави як основа демократії бере свій початок з учень просвітителів ХУІІ-ХУІІІ ст. (Жан-Жак Руссо, Джон Локк, Вольтер). Народ є єди­ним джерелом влади і, як уже було сказано вище, здійснює її безпосередньо (пря­ма демократія) і через обраних представників.

Сучасна демократія виступає переважно представницькою демократією, за якої народ-суверен здійснює публічну владу через обраних представників у орга­нах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Механізм прямої демократії включає такі засоби волевиявлення виборців як референдум, плебісцит, народна ініціатива про відкликання депутата чи іншої по­садової особи, народна ініціатива законопроекту, збори жителів за місцем прожи­вання тощо.

Регулярні, вільні та справедливі вибори. Вибори, через які в представни­цькій демократії громадяни обирають своїх представників до владних органів, можна назвати головним інститутом кожної демократичної держави. У такій краї­ні державна влада постійно повинна узгоджувати свою діяльність з волею грома­дян і право останніх на вільні й справедливі вибори якраз і є тим механізмом, з до­помогою якого це узгодження й можливо здійснити. Демократичні вибори мають характер вільного змагання. Це означає, що всі суб'єкти, котрі беруть участь у цьому змаганні (правлячі і опозиційні партії, незалежні кандидати) мають рівні умови на пропаганду своїх програм і цілей. Необхідно також відзначити, що вибо­ри повинні проводитися в наперед визначені законом строки.

Влада більшості і охорона прав меншин. Демократію можна охарактери­зувати як систему, в якій громадяни приймають політичні рішення, на основі во-левияву більшості. Кожне з таких рішень є тим більше демократичним, чим біль­ша частина населення погоджується з ним. Але такий підхід є однобоким, бо влада більшості в такий спосіб може перетворитися в тиранію більшості. Підтримка рі­шення більшістю в сучасній демократії має бути коригована необхідністю враху­вання прав і законних інтересів яких-небудь меншин і окремого індивідууму. По-няття "меншина" різноаспектна: меншини бувають мовними, расовими, етнічни-

110

Загальна теорія держави і права

ми, релігійними тощо. Але в першу чергу слід відзначити політичну меншину (по­літичні сили, котрі програли останні вибори та знаходяться в меншині серед депу­татського складу парламенту або ж взагалі не потрапили до нього) та виступаючу від її імені опозицію. Ступінь правових гарантій діяльності опозиції є критерієм демократичності держави.

Правове закріплення основних прав і свобод людини і громадянина в кон­ституції і законах і наявність механізму їх реального впровадження в життя;

Державна влада організує своє діяльність за принципом її розподілу на за­конодавчу, виконавчу і судову;

Соціальний, економічний і політичний плюралізм. Державу як соціальне утворення можна охарактеризувати не лише з боку державних органів, а й з точки зору різних інституцій, політичних партій, громадських організацій, спілок, това­риств, які в ній діють.