8) державний орган наділений відповідною матеріальною базою і фінансо­вими ресурсами. У процесі реалізації майнових прав державний орган виступає як юридична особа, тобто він від свого імені вправі набувати майнових і особистих немайнових прав і обов'язків, відповідати за своїми зобов'язаннями майном, бути позивачем і відповідачем у суді.

3. Класифікація державних органів

Державні органи розподіляються на види за різними критеріями, описаними в юридичній літературі.

За способом утворення ьощ поділяються на первинні й похідні. Первинні ор­гани формуються безпосередньо виборчим корпусом через вибори або отримують повноваження за спадковістю (представницькі органи, монархи). Похідними дер­жавними органами є такі, котрі через вибори або призначення формуються пер­винними органами. Наприклад, у парламентських республіках нерідко президент обирається кваліфікованою більшістю депутатів парламенту.

За обсягом їх компетенції^4і£ржаан.іізргани поділяються на три групиі. вищі, центральні, і місцеві. Вищі органи представляють усю державну владу, що поши­рюється на всю територію країни. До вищих органів належать глави держав та їх уряди, парламенти та вищі судові інстанції. До центральних органів належать мі­ністерства і відомства, котрі мають юрисдикцію в окремих галузях суспільних відносин, але також у масштабах усієї держави. Нарешті, місцевими є органи, які функціонують в адміністративно-територіальних одиницях (наприклад, обласні і районні державні адміністрації в Україні). Від них слід відрізняти інші місцеві ор­гани, які не є державними - органи самоврядування.

За^своїм складом державні органи поділяються на колегіальні та одноособові. Колегіальним є орган, який складається із встановленої законом кількості посадо­вих осіб. Наприклад, парламент України складається з 450 народних депутатів України. У колегіальних органах, природно, колегіальним є й спосіб прийняття рішень та несення відповідальності за них. Одноособові ж органи представлені одною посадовою особою, наділеною відповідними повноваженнями, котра й рі­шення цриймає одноособово.

За часом функціонування державні органи класифікуються на безстрокові. строкові та дінічі на час виконання, д&вних завдань. Для більшості державних ор­ганів законом не визначається термін їх дії. Проте у зв'язку з надзвичайними об­ставинами тимчасово можуть утворюватися й відповідні органи. У зв'язку з цим не слід плутати строк дії державного органу і строк повноважень персоналій, які займають посади в ньому. Наприклад, термін дії Верховної Ради України не є ви­значений законом, проте визначений строк повноважень обраних до неї народних депутатів України - 4 роки.

Особливе місце у класифікації державних органів займає їх розподіл за хара­ктером виконуваних ними функцій державної влади. За цією точкою зору вони по­діляються на_лрихрупи: законодавчі, виконавчі та судові. У комуністичних держа­вах інколи виділяли й четверту групу - органи контрольної влади, серед яких до-

10. бо

Загальна теорія держави і права

цінуюче становище займала прокуратура з належною їй функцією загального на-іляду. У парламентських і "змішаних" республіках, відзначимо, дискутується міс­це глави держави у цій класифікації державних органів.

4. Поняття й типи державної служби

Персональний субстрат держави має диференційований характер. У минуло­му, наприклад, населення держави поділялося на дві частини: вільних індивідів, ЯКІ утворювали політичний народ і мали політичні права, і невільних людей. Якщо Перші були носіями державної влади, то другі виступали лише їх утримувачами.

У демократичній державі, природно, відсутня диференціація осіб,, яка би мала Наслідкомїх нерівноправність. Проте залежно від ставлення людей до державної ІЛади, місця і ролі у державно-владних відносинах їх можна розділити на такі ка-Дргорії:

а) особи, які є представниками державної влади (депутати, судді, мери, члени Ііісцевих представницьких органів тощо).

б) особи, які професійно займаються владною діяльністю на постійній основі, тобто безпосередньо проводять у життя рішення представників державної влади

^'шштиків"). Ця особлива група населення називається "державні службовці" (у іузькому смислі), "чиновники" або "бюрократія";

в) особи, які є громадянами даної держави - вони виступають джерелом вла­ ди, хоч самі здійснюють її безпосередньо рідко (вибори^референдум);

г) особи, які не є громадянами держави і не володіють політичними правами, ^окрема^правом обирати і бути обраним.

і іїерші дві категорії об'єднаємо спільним поняттям "державні функціонери". Вони є в кожній державі. Якщо перші приходять до владних повноважень, як пра­вило, внаслідок перемоги окремої особи або партії в ході виборів, то другі призна­чаються на посади за конкурсом. Другу категорію - професійних чиновників - в їх сукупності називають "публічною службою", або дещо вужче - "державною слу­жбою". ^У_кожііій сучасній державі паралельно функціонують ієрархія "політиків" та ієрархія державних службовців. Якщб персональний склад перших від виборів до виборів змінюється, то другі не залежать від їх наслідків. Система державної служби покликана зробити державний апарат стабільним, кваліфікованим і більш Менш незалежним від наслідків політичної боротьби.

Особливості статусу публічних державних службовців або державних поса-_тддвих осіб полягають, на думку українського дослідника О. Петришина, в такому:

а) вони виконують функції публічного характеру;

б) наділені юридичними державно-владними повноваженнями;

в) мають право видавати юридичні акти, обов'язкові для інших осіб; г)виступають носіями та представниками державної влади; д)~можуть бути притягнутими до підвищеної юридичної відповідальності.

V більшості країн прийняті закони про державну службу, в яких визначають­ся кваліфікаційні умови зайняття посад, порядок службового зростання, права і обов'язки службовців, їх дисциплінарну відповідальність тощо.

11. 61

Глава 8. Механізм держави