Загальна теорія держави і права

3) вольовий елемент означає, що носій правосвідомості, отримавши і оціни­вши інформацію про право, визначає напрямок своєї поведінки - відповідно до змісту правових норм (правомірна поведінка), або всупереч ньому.

2. Види правосвідомості

Видова класифікація правосвідомості здійснюється на основі рівня ґрунто­вності усвідомлення, вивчення і дослідження правової дійсності. З цієї точки зору правосвідомість поділяється на три види:

а) буденна правосвідомість - це масові уявлення людей, їх почуття, настрої з приводу правової сфери суспільстві, котрі виникають безпосередньо з умов життя людей, їх життєвого досвіду;

б) професійна правосвідомість - це сукупність уявлень, понять, ідей, тради­ цій, що формуються з приводу правової дійсності у професіоналів-юристів на ос­ нові спеціальних юридичних знань. Фахівцями використовується досвід юридич­ ної практики, застосування права, компетентне розуміння всіх аспектів його зміс­ ту. Значення професійної правосвідомості особливо є важливим у процесі право- творчості й застосування права;

в) теоретична (наукова) правосвідомість - це система поглядів осіб, які нау­ ково досліджують функціонування правової системи. Юридична доктрина за до­ помогою понятійного апарату розкриває ставлення тої чи іншої соціальної групи до права, його цінності і ролі в житті суспільства.

З точки зору носіїв правосвідомості вона поділяється на індивідуальну, гру­пову, масову та суспільну. Індивідуальна правосвідомість властива кожній окремо взятій людині, специфіка і неповторність якої накладають відбиток і на її уявлення про дійсне або бажане право. Групова правосвідомість характерна для певних со­ціальних груп, представників певної професії. Правосвідомість таких груп може істотно відрізнятися одна від одної. Наприклад, правові погляди людей з високими доходами є інакшою, як у людей з низькими заробітками. Від групової відрізня­ється масова правосвідомість, характерна для нестійких тимчасових об'єднань людей, наприклад, натовпу в умовах масових безпорядків. Суспільна правосвідо­мість включає до себе правові ідеї, погляди, думки, теорії котрі поширені в дано­му суспільстві і відображають типові властивості його юридичної дійсності. Вона об'єктивується в таких формах: а) в правовій культурі, юридичній науці або ідео­логії; б) в законодавстві, оскільки воно приймається державним органом, який представляє суспільство; в) в масових поглядах, уявленнях, які відображаються, зокрема, в пресі; д) у всіх ідеологічних інститутах - політиці, моралі, мистецтві, релігії тощо.

3. Правова культура

Правова культура за своїм змістом виступає свого роду юридичним багатст­вом, яке виражається в досягнутому рівні регулятивних властивостей права, на-

Глава25. Правосвідомість і правова культура 277

громаджених правових цінностей, тих особливостей права, юридичної техніки, ко­трі належать до духовної культури, до правового прогресу.

Саме поняття правової культури складається з таких елементів:

стан правосвідомості в суспільстві, тобто: а) певний рівень правового ми­слення і чуттєвого сприйняття правової дійсності; б) належний ступінь знання на­селенням законів; в) високий рівень поваги до норм права;

стан законності, який характеризується певним ступенем розгортання всіх її вимог, реальністю їх здійснення (міцністю правопорядку);

стан процесів правотворчості і реалізації права;

наслідки правової діяльності у вигляді духовних і матеріалізованих благ, створених людьми (законодавство, судова практика тощо);

стан практичної роботи спеціальних юридичних установ (судів, прокура­тури, інших правоохоронних органів), які застосовують право. Якісний рівень їх діяльності відображає реальну роль цих установ у правовій системі.

Правову культуру як таку можна розглядати на рівні однієї особи й на рівні групи осіб чи всього суспільства. Необхідно завважити, що й саме право виступає основоположною культурною цінністю. Відкриття права, конструювання законів є одним із найважливіших завоювань цивілізації.

Питання правової культури і в радянські, і в останні часи притягають увагу багатьох вчених. Причому, якщо раніше визначення правової культури були зорі­єнтовані головним чином на чисто суб'єктивні елементи - рівень знання і розу­міння права, то пізніше центр ваги переноситься на характеристику правової куль­тури як певного стану. Зараз дослідники виділяють чотири стани правової куль­тури: а) ідеолого-психічний стан; б) нормативний стан, який фіксується сукупніс­тю правових норм; в) поведінковий стан, що вказує на характер правових дій; г) об'єктивний стан, який закріплює наслідки правової діяльності.

Американський вчений К. Осакве виділяє такі об 'єктивні критерії правової культури в західному праві:

218

стабільність і передбачуваність законів (закон, який часто змінюється не вартий того паперу, на якому написаний);

юридична грамотність населення (хто не знає своїх прав, той їх не має);

законослухняність населення, тобто у всіх своїх справах вести себе в рам­ках закону;

роль юриста як гаранта прав і свобод громадян (юрист - кращий друг лю­дини);

стабільність і правонаступництво рішень державних органів і відомств не­залежно від зміни керівників, які прийняли рішення від імені органів чи відомств;

неухильне виконання контракту (сторонами);

повна довіра громадян до правових інститутів і готовність звертатися до закону в своїх особистих і ділових стосунках;

свобода інформації (загальний доступ до правової інформації) вимагає прийняття трьох законів: про свободу інформації, про відкриті наради держорганів виконавчої влади, про відкриті слухання щодо прийняття деяких регламентарних рішень;

оперативне опублікування всіх нормативних актів;

Загальна теорія держави і права

"прозорість" (гласність) законодавчого і судового процесу;

недоторканість приватного договору від втручання з боку держави.

З аксеологічної точки зору можна говорити про високу і низьку правову культуру. Але такі визначення будуть, звичайно, відносними - в кожному суспіль­стві є свої критерії й оцінки.

Так, вітчизняний дослідник цієї проблеми Твердохліб Л. В. відзначає, що найвищий еталонний рівень досить повно охоплює найсуттєвіші характеристики правової культури особистості. Показниками цього рівня, на думку цієї вченої, є:

Усвідомлення необхідності існування правових норм; усвідомлення своїх прав і свобод у їх нерозривному зв'язку з обов'язками перед суспільством; усвідо­млення необхідності правомірної поведінки, дотримання правових норм, законів.

Володіння знаннями (впевнено і в повному обсязі) про правовий устрій України, його історію, правовий устрій інших країн; самостійність у поширенні знань та спонукання до цього інших; наполегливе й постійне прагнення до оволо­діння національною духовною спадщиною України, прилучення до цього інших осіб з найближчого оточення; досконале володіння українською мовою, прагнення до подальшого вдосконалення цих умінь, залучення до цього інших.

Активне опанування правового досвіду.

Прагнення до правового самоконтролю; співставлення власного способу життя з нормами життя суспільства (правова самооцінка); вміння контролювати об'єктивність власних правових міркувань, оцінок (самоконтроль правового мис­лення); висока соціальна рефлексія.

Досягнення узгодженості принципів, що оголошуються на словах, та своєї реальної діяльності та поведінки (правова принциповість, що виключає правове лицемірство).

Виражений інтерес до правознавчих наук, прагнення до творчого опану­вання ними поза межами шкільної програми; відчуття бажання присвятити себе правознавчій або правоохоронній діяльності.