конституції, які, правда, виступають лише зовнішньою оболонкою абсолютистсь­ких по суті держав.

Враховуючи те, що змішані (парламентсько-президентські) республіки є сьо­годні достатньо поширеними і внаслідок цього вони становлять окремий вид рес­публіки (про який ми вже вище говорили) у всіх сучасних класифікаціях, розгля­немо інші "гібридні" форми правління, і в першу чергу монархічну республіку і республіканську монархію.

Республіканська монархія. Зараз функціонують такі монархії, в яких глава держави не є довічним і не одержує повноваження на спадкових засадах, а пере­обирається через визначений законом термін. Така система існує в Малайзії і Об'єднаних Арабських Еміратах, своєрідних федеративних виборних монархіях. В кожній із цих країн глава держави перебирається один раз у 5 років. Це наближає главу держави-монарха з президентом, а монархічну форму правління - з респуб­ліканською. Однак обидві названі держави залишаються монархіями, бо главою держави може бути обраний не будь-який громадянин, який задовольняє вибор­чим вимогам до президента, а лише один із "місцевих монархів" - правителів складових частин федерації.

Справа в тому, що до прикладу, в Малайзії 9 із 13 суб'єктів федерації очолю­ються спадковими султанами (форма правління в чотирьох інших відрізняється), і тільки ці 9 утворюють Раду правителів, яка раз у 5 років обирає главу держави. На цей пост султани обираються за чергою, для чого в Раді правителів ведеться особ­ливий список.

Монархічна республіка відрізняється від традиційної республіки, в першу чергу, незмінюваністю глави держави президента (тому їх також називають прези­дентсько-моністичними). На відміну навіть від суперпрезидентських республік, президентсько-моністичні республіки функціонують в умовах однопартійної сис­теми, а їх конституції передбачають довічних президентів. Наприклад, згідно ст. 220 конституції соціалістичної Югославії 1963 р. переобрання не поширювалося на першого президента И. Броз Тіто, який займав цю посаду до своєї смерті в 1980 р. У 60-80-х роках довічними президентами проголосили себе глави держав у Ма­лаві, Уганді, Тунісі, Екваторіальній Гвінеї і деяких інших країнах. У КНДР син до­вічного президента Кім Ер Сена ще за життя того був проголошений його наступ­ником.

Крім того, в юридичній науці виділяють ще кілька особливих форм держав­ного правління:

а) правління політичної організації. В країні з такою нестандартною формою правління вища влада належить партії чи іншій політичній організації. Приклад такої країни - західноафриканська держава Буркіна-Фасо, де вся влада була при­ своєна Народним фронтом, голова якого став і главою держави і головою уряду. У подібних випадках структура правлячої партії збігається з структурою державного апарату;

25. 94

б) правління колегіального органу, який утворюється, як правило, військовим керівництвом здійсненого державного перевороту. Така форма правління склалася в Нігері (Вища військова рада), Нігерії (Федеральний військовий уряд), Гвінеї (Військовий комітет національного відродження), Бурунді (Військовий комітет

Загальна теорія держави і права

національного порятунку). Керівник колегіального органу в таких країнах зазви­чай і виступає главою держави;

в) правління політичного лідера. До прикладу, в Республіці Чад (офіційна на­ зва країни), окрім інституту президентства, взагалі відсутні інші вищі органи дер­ жавної влади, а тому вся влада, зрозуміло, належить президенту.

г) джамахирія. Наприклад, у Лівії офіційно скасовані уряд, парламент, полі­ тичні партії, словом держава загалом в її класичному розумінні. Первинні народні збори (ПНС), котрі об'єднують все доросле населення країни за територіальним принципом, наділені правом законодавчої ініціативи, вирішення питань господар­ ського і культурного життя місцевого значення, а також правом внесення рекоме­ ндацій з питань внутрішньої і зовнішньої політики країни загалом Остаточне фор­ мулювання законів є прерогативою Всезагального народного конгресу (ВНК), до складу якого за посадою входять секретарі ПНС і представники громадських орга­ нізацій. Постійно діючий орган ВНК - Генеральний секретаріат, очолюваний сек­ ретарем. Функції уряду виконує Вищий народний комітет.

11. Особливості форми правління в Україні

За роки своєї незалежності Україна кілька разів змінювала модифікацію рес­публіканського правління і в цьому процесі можна виділити кілька етапів.

Перший етап. У перші місяці після серпня 1991 р. у нашій країні все ще до­мінували такі основоположні ознаки радянської республіки як відсутність розпо­ділу державної влади та ієрархічна система всевладних рад. Верховна Рада була не законодавчим, а "вищим державним органом України", як було сформульовано в Законі "Про правонаступництво" від 12 вересня 1991 р. Функції глави держави до грудня 1991 р. колегіально здійснювала Президія Верховної Ради, правові акти якої - укази - прирівнювалися до законів. Конституційного Суду (третьої влади) як такого не було зовсім аж до початку 1997 р. Разом з тим, від "класичної" форми радянської республіки форма правління в Україні відрізнялася суттєвою ознакою -відсутністю правлячої партії (в цей час діяльність компартії на території України була тимчасово забороненою).

Другий етап. Від грудня 1991 р. до червня 1995 р. в Україні мала місце пар­ламентсько-президентська республіка з деякими елементами радянської форми правління. На початку грудня 1991 р. розпочав реально функціонувати інститут президента в нашій країні і сам по собі цей факт означав початок розподілу влади на вищому рівні, правда лише в одній площині - між Верховною Радою і главою держави. Прем'єр-міністр, призначався Верховною Радою за поданням Президен­та.

26. 95

Третій етап. Після політичної кризи навесні 1995 р. державний лад України було кардинально змінено з укладенням 8 червня того ж року Конституційного Договору між Президентом і Верховною Радою - форма правління стала жорст­кою президентською республікою. Глава держави одноосібно і без участі парла­менту призначав Прем'єр-міністра і весь склад відповідального лише перед ним

Глава 11. Форма державного правління

уряду. Форма правління й надалі не характеризувалася ознаками жодної із захід­них моделей розподілу влади.

Четвертий етап. Після введення в дію нової Конституції України 1996 р. форма правління набувала виражених ознак змішаної республіки. Назвемо ці ознаки:

президент є "главою держави і виступає від її імені" (ч.І ст. 102 Консти­туції), водночас уряд виступає "вищим органом у системі органів виконавчої вла­ди" (ч.І ст. 113);

президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (п.1 ст.103).

уряд формується (зокрема прем'єр-міністр призначається) з участю глави держави і парламенту. В Україні цей процес виражається в такій конституційній формулі: Прем'єр-міністр призначається Президентом за згодою більше ніж поло­вини від конституційного складу Верховної Ради, а вже персональний склад Кабі­нету Міністрів призначається Президентом за поданням Прем'єр-міністра (ч. 2,3 ст.114);

Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (ч.2 ст. 113). Практично це означає відповідальність уряду і перед главою держави, і перед парламентом, бо обидва ці органи можуть прийняти рішення про припинення його повноважень;

правові акти Президента України щодо реалізації цілого ряду його кон­ституційних повноважень скріплюються підписами Прем'єр-міністра і міністра, відповідального за акт та його виконання;

Президент вправі розпустити парламент, але лише в одному випадку: як­що протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради не можуть розпочатися.