ся як негативне ставленням громадян до права, законів, наявністю у них і посадових осіб установки на досягнення соціально значимих результатів неправовими засобами. У практичній діяльності правовий нігілізм характеризується відсутністю солідарності з правовими приписами чи з їх виконанням у корисливих інтересах чи під загрозою примусу. Аналіз сутності правового нігілізму доводить, що в українському суспільстві, яке перебуває в кризовому стані, він набуває демонстративний, агресивний та зухвалий характер, є глибоким, масовим і охоплює широкі сфери суспільства, всі владні структури, маючи значний руйнівний, деструктивний потенціал і гальмуючи процес розбудови правової держави. Боротьба з ним буде складною і тривалою.
Черней В. В. відзначає також, що найбільш впливовою ідеологією, що сприяла розвитку правового нігілізму, була теорія права, котра розвивалася в русЛі марксистсько-ленінської філософії, і яка абсолютизувала насилля, захищала "революційне беззаконня", ігнорувала світову юридичну практику. В роботі аналізуються погляди, що виникли в руслі "сталінської" філософії права і обґрунтували тоталітарну концепцію держави та права, зокрема, вчення Е.Пашуканіса - мінову теорію права, приказне праворозуміння Л.Кагановича та А.Вишинського, яке на довгі роки стало офіційною доктриною радянського правознавства. При всій їх зовнішній різновидності всі вони під виглядом критики "буржуазного права" заперечували саму суть права і правової держави.
Одним із ключових моментів правового нігілізму виступає несприйняття права як базової, основоположної ідеї, ставлення до нього як до другорядного явища в загальній шкалі людських цінностей. У нашій країні правовий нігілізм має глибокі історичні корені.
Розглянемо основні форми вираження правого нігілізму: 1. Прямі порушення діючих законів й інших правових актів (навмисні або з необережності). Сюди належить вся сукупність правопорушень: злочинів, адміністративних проступків тощо.
2. Повсюдне і масове невиконання (недотримання) правових приписів, коли суб'єкти (громадяни, посадові особи, державні органи, громадські організації) попросту не співвідносять свою поведінку з вимогами правових норм, а намагаються жити і діяти за "своїми правилами". Невиконання законів у масових масштабах -ознака безсилля держави. Нерідко державні чиновники публічно відмовляються виконувати ті чи інші закони, бо, на їх думку, вони "застарілі" або "невірні".
3. Видання суперечливих, паралельних і навіть взаємовиключних актів, які ніби нейтралізують один одного. Нерідко підзаконні акти (укази президента, постанови уряду) стають "надзаконними". В той же час значні ділянки суспільних відносин залишаються неврегульованими правом, хоч і потребують такого врегулювання. На жаль, нова Конституція України не зовсім чітко розмежувала предмети законотворчості й указотворчості.
4. Підміна законності політичною, ідеологічною або прагматичною доцільністю, виходи на неправове поле діяльності, бажання різних суспільних сил реалізувати свої інтереси поза конституційними рамками.
220
5. Врешті, можна виділити теоретичну форму правого нігілізму, котра пов'язана з сугубо заідеологізованими, викривленими уявленнями про державно-правову дійсність та її розвиток (відмирання держави і права, примат політики над правом, класовий підхід тощо).
5. Правовий ідеалізм
Якщо правовий нігілізм означає недооцінку права, то правовий ідеалізм - його переоцінку. Обидва ці явища базуються на деформованій правосвідомості, дефіциті політико-правової культури.
Хоча зовнішньо правовий ідеалізм менш помітний, не так кидається в очі, це явище завдає такої ж шкоди державі, суспільству, як і правовий нігілізм. Справа в тому, що на право не можна покладати нездійсненні надії - воно не є всесильним. Наївно вимагати від нього більше, ніж воно завідомо може дати, йому необхідно відводити те місце і ту роль, які випливають з об'єктивних можливостей даного інституту. Разом з тим, в умовах виниклої ще в період "перебудови" правової ейфорії у багатьох сформувалося переконання, що достатньо прийняти хороші, розумні закони і після цього всі найскладніші проблеми і гострі проблеми суспільства будуть вирішені. Прийняти пакет законів - і життя покращиться, вважали вони.
Однак чуда не відбувалося, час ішов, закони приймалися, а справи стояли на місці або навіть погіршувалися. Внаслідок цього наступило певне розчарування в законах. Виявилось, що швидких і легких рішень просто немає.
Інерція політичного і правового ідеалізму йде ще від старих комуністичних часів, коли існував свого роду культ всеможливих планів, рішень і постанов - "історичних" і "доленосних". Насаджувалась безоглядна віра в їх магічну силу. І всі вони, як правило, переводилися на мову законів, які із-за цього сильно нагадували партійні резолюції.
Рецидиви цих явищ зустрічаються й зараз у формі популізму, непродуманих заяв, шокових ривків у законотворенні. Як і раніше, поспішно приймаються закони, укази або окремі юридичні норми, які завідомо нездійснимі в принципі. Так наприклад, ст.48 Конституції України проголошує: "кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло". Зрозуміло, що в нинішніх кризових умовах це не є неможливим. Забіганням наперед можна також вважати закріплене в новій Конституції України положення про те, що Україна є "демократичною, соціальною правовою державою" (ст.1). Це скоріше ціль, символ, перспектива, але не факт.
Буває й так, що закони, укази видаються з метою не їх реального впливу на суспільні відносини, а зняття соціальної напруги. Такі акти, носять в основному популістський або коньюктурний характер і дають не вирішення проблем по суті, а лише заганяють їх вглиб. Досягається лише тимчасовий і обманювальний ефект. Згодом проблеми виникають знову, вже в гострішій формі.
Загальна теорія держави і права
Глава 25. Правосвідомість і правова культура 221
/
V
(
7
6. Професійна культура юриста
Професія юриста має свої специфічні особливості і це пред'являє високі вимоги до ділових і моральних якостей її представників. У сучасній Україні, як ніколи раніше, зростає роль професійних юристів у всіх сферах її життя, особливо ж у забезпеченні здійснення та охорони прав і свобод людини. Вперше інститут уповноваженого парламенту з прав людини здобув конституційне закріплення. У Конституції України реалізовано ідею провідної ролі судової влади у правозахисті і гарантуванні законності (ст.55). Належна увага приділена й іншим правоохоронним органам, в яких також покликані працювати юристи - прокуратурі, адвокатурі, досудового слідства. Саме цим і зумовлене істотне зростання вимог до професіоналізму і правової культури українських юристів.
У спеціальному дослідженні Є.І.Федика визначаються елементи та основні ознаки правової культури юриста. Так, складовими цього поняття виступають такі положення: а) теоретично обґрунтована повага до права й переконаність у його соціальній та особистісні цінності; б) глибокі, фундаментальні юридичні знання; в) висока загальна культура й широка ерудиція, освіченість; г) високий рівень інтелекту й духовності; д) принципово вмотивована правомірна поведінка як у службовій діяльності, так і в повсякденному житті.
Серед ознак правової культури юриста цим же автором виділяються такі:
глибоке усвідомлення цілей державно-юридичного регулювання в Україні на сучасному етапі;
розуміння підвищеного, можна сказати, "надзвичайного" значення юридичної професії саме за сучасних умов державотворення й ринкотворення в Україні;
усвідомлене прагнення і практичні вміння якнайповніше втілювати у життя всі приписи нової Конституції України, які є нормами прямої дії;
виважено-критичне ставлення до чинного законодавства з метою його удосконалення;
позапартійність професійно-юридичної культури;
вміння і навики правильно конкретизувати, витлумачити та застосувати чинні законодавчі та інші правові норми або, інакше кажучи, досконале володіння технікою юридичної роботи.