вою або ються і ді При теріями Мета той суперечаї може бу| тіх осіб

Со\\ громада чених н Закону 1 ональні

ДеІ міжнарс) з її суб'

за якої]

льна ш

юридвд

0|

1

хоме І

бутит]

вУкр

лі-пр^

них, визна)

діяль

житті Укрг) цінн

праА звіті

усіх)

суб

202

Глава 24. Реалізація, застосування і тлумачення права

1. Поняття і форми реалізації права

Будь-яка правова норма створюється з метою її реалізації суб'єктами суспіль­них відносин. Інакше правотворчий процес позбавлений свого смислу. У юридич­ній науці присутні різні підходи до розуміння реалізації права. На думку відомого російського вченого С.С.Алексєєва, реалізація права - це втілення права в життя, тобто реальне втілення змісту юридичних норм у фактичну поведінку суб₄'єктів.

Інший російський вчений Піголкін А.С. формулює поняття правореалізації дещо по-іншому - "це така поведінка суб'єктів права, в якій втілюються приписи правових норм (правомірна поведінка), практична діяльність людей щодо здійс­нення прав і виконання юридичних обов'язків". Схоже визначають право реаліза­ції й інші вчені. Більшість із них справедливо пов'язують реалізацію права з пра­вомірною поведінкою.

Реалізація права є однією з ключових категорій в юриспруденції ще й тому, що ця остання стадія механізму правового регулювання засвідчує, наскільки впро­ ваджена воля правотворця, тобто є основним критерієм ефективності права як со­ ціального інституту. 9

Основним критерієм для класифікації форм правореалізації виступає видова різноманітність тих чи інших правових норм, які підлягають реалізації. За цією підставою виділяють три форми реалізації права: використання, виконання і дотримання.

Використання суб Активного права - це така форма реалізації права, за якої суб'єкт використовує можливості, надані йому уповноважуючою юридичною но­рмою, тобто такою, диспозиція якої містить суб'єктивне право. Наприклад, Прези­дент України, використовуючи право, надане йому ч.9 ст. 106 Конституції Украї­ни, призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України. Інший приклад - ви стали студентами саме через використання свого права, передбаче­ного ст.53 Конституції України.

Виконання зобов'язуючих норм - це така форма реалізації, що полягає у вчи­ненні суб'єктом активної поведінки на виконання тих зобов'язуючих норм, диспо­зиції яких передбачають активне правило поведінки. Наприклад, Президент Укра­їни підписує та офіційно оприлюднює протягом десяти днів закони, які під час по­вторного розгляду були знову прийняті Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, виконуючи вимоги ч. 4 ст. 94 Кон­ституції України.

74. 208

Дотримання правових норм - це форма реалізації охоронних норм і таких норм, які встановлюють прямі заборони. Заборонні норми це такі, що прямо фор­мулюють необхідність утриматися від певних дій. Так, ч.2 ст. 2 Закону України

Загальна теорія держави і права

"Про адвокатуру" встановлює: "Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, національної безпеки, державно­го управління". Для дотримання цієї заборони вимагається пасивна поведінка: утримання від роботи адвоката у вказаних установах. Охоронні норми також міс­тять заборону, яка, хоча й не прямо формулюється, логічно випливає зі смислу правової норми. Якщо за певне діяння у санкції норми встановлена юридична від­повідальність, то очевидно, що такі діяння є забороненими. Такі заборони, напри­клад, встановлені нормами Особливої частини Кримінального кодексу України і Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З точки зору рівня (глибини) реалізації правових норм, зафіксованих у норма­тивних актах, в юридичній літературі виділяють:

реалізацію загальних установок, які містяться в преамбулах законів, у статтях, що фіксують загальні завдання і принципи права і правової діяльності;

реалізацію (поза правовідносинами) загальних норм, які встановлюють правовий статус і компетенцію;