Єдність правового регулювання забезпечується переважно нормами централізованого рівня. Зокрема, це норми Кодексу законів про працю, які носять загальний характер, а також норми спеціальних законів «Про оплату праці», «Про колективні договори й угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та ін.

Водночас трудове право не може не враховувати об’єктивних обста­вин, зумовлених специфікою галузей виробництва, професійними, ста­тевими, віковими особливостями працівників, місцезнаходженням підприємств тощо, які потребують особливого підходу до правового забезпечення умов праці. Всі ці обставини у підсумку приводять до відхилення від єдиних правил, і вимагають видання спеціальних норм, які пристосовують загальні правові приписи до специфічних умов праці.

У юридичній літературі з трудового права визначають три напрями диференціації, які залежать від:

<=> характеру і особливостей виробництва (галузева, міжгалу­зева і локальна диференціація);

'Ф статевих, вікових та інших особливостей працівників ( суб’єктна диференціація );

о місця розташування підприємств, установ, організацій (те­риторіальна диференціація ).

Принцип визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників. Він тісно пов’я­заний з попередніми принципами і полягає у тому, що ті норми, гарантії, державні стандарти в галузі регулювання трудових відносин, які визна­чені на рівні держави, за жодних обставин не повинні погіршуватись при встановленні умов праці на ^галузевому, регіональному і ^локаль­ному рівнях.

Термін договори про працю треба розглядати у широкому значенні. Це можуть бути як договори у прямому розумінні цього слова (Фтру- довий, колективний, #про повну матеріальну відповідальність), що виражаються у формі власне договору, так і угоди, які стосуються умов праці ( Фпро іспитовий строк, &про переведення чи переміщен­ня працівника, 0про встановлення неповного робочого часу та ін.).

Крім того, дія цього принципу поширюється і на акти локальної нор- мотворчоегі, які ухвалюються за погодженням між роботодавцем і проф- спілковим комітетом чи іншим уповноваженим найманими працівника­ми органом. Більше того, очевидно, що і акти локального характеру, які приймаються роботодавцем одноособово, або ж (як це передбачено

22

Тема 1.

тепер для Правил внутрішнього трудового розпорядку) затверджу­ються трудовим колективом, так само повинні визнаватися не законни­ми у тій частині, яка містить норми, що погіршують становище праців- і гаків порівняно з чинним законодавством України.

Наявність цього принципу є важливою гарантією трудових прав най­маних працівників, що особливо відчувається в умовах переходу до рин­кових відносин та утвердження приватного підприємництва в Україні. Не т аємниця, що зустрічаються випадки, коли приватні підприємці з ме­тою одержання прибутків намагаються не дотримуватися при викорис­танні праці найманих працівників загальних вимог трудового законодав­ства, погіршуючи при цьому права громадян. Такі трудові договори по­винні визнаватися недійсними у тій частині, що суперечить чинному трудовому законодавству.

4. Функції трудового права України

Соціальне призначення права в суспільстві, його місце і роль у сфері соціального регулювання виявляється у його функціях. За визначенням сучасної теорії права, його функціями є основні напрямки впливу права на людину і суспільство (суспільні відносини).

Загалом праву притаманні певні функції, які за різними критеріями поділяються на декілька видів (груп). Розрізняють, наприклад, Асо­ціальні функції і спеціально-юридичні функції права.

Перші забезпечують взаємодію права та інших соціальних явищ як єдності форми і змісту, а другі - владно-правовий вплив на суспільні відносини. І в цьому випадку називають регулятивну і охоронну функції права.

Оскільки трудове право є лише однією з галузей (складових) систе­ми права, то цілком очевидно, що йому притаманні всі ті ж самі загаль­но-правові функції, що й праву в цілому.

Водночас, якщо є загальні напрямки впливу права на суспільні відно­сини, то, ймовірно, є і певні особливі напрямки такого впливу на конк­ретні суспільні відносини. Саме такі напрямки впливу, якщо їх пов’яза ти безпосередньо з колом суспільних відносин, що становлять предмет певної галузі права, будуть специфічними функціями тієї чи іншої галузі права. Суть і специфіка суспільних відносин виявляється зовні через функції правового регулювання, у яких відображена природа правових норм та їх соціальне призначення.

Сучасний стан розвитку трудового права, особливо в країнах з розви­

ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД ТА СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА

23