технічних причин або через необхідність безперервного обслуговуван­ня населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов’я­заних з роботою транспорту. Тут вихідні надаються в різні дні тижня почергово кожній г рупі працівників згідно з графіком змінності, що зат­верджується власником або уповноваженим ним органом за погоджен­ням з профкомом підприємства, установи, організації.

На тих підприємствах, установах, організаціях, де робота не може бути перервана у загальний вихідний день у зв’язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслу­говування, театри, музеї тощо), вихідні дні повинні встановлюватися органами місцевого самоврядування. Але на практиці ця норма рідко дотримується через її невідповідність вимогам часу та законодавству про місцеве самоврядування.

Забезпечуючи працівникам реалізацію їх права на відпочинок, трудо­ве законодавство забороняє залучати їх до роботи у вихідні дні. І лише у визначених випадках, з дозволу профспілкового комітету підприєм­ства, окремі працівники можуть бути залучені до роботи у вихідні дні. Виняткові випадки, при яких можна залучати працівників до роботи у вихідні дні, подаються у ст. 71 КЗпП України. Це можуть бути роботи, необхідні для відвернення громадського або стихійного лиха, виробни­чої аварії і негайного усунення їх наслідків, відвернення нещасних ви­падків, загибелі або псування державного чи громадського майна, ви­конання невідкладних, наперед не запланованих робіт тощо.

Перелік екстраординарних випадків, коли допускається залучення працівників до роботи у вихідні дні, носить вичерпний характер і розши­реному тлумаченню не підлягає. Хоч на практиці нерідко залучення до роботи працівників у вихідні дні зумовлюється просто «виробничою необхідністю». Більше того, наказ або розпорядження не завжди по­годжуються з виборним профспілковим органам, що є грубим порушен­ням чинного законодавства.

Разом з тим, потрібно наголосити, що згода профкому на проведення робіт у вихідні дні не лише в сучасних умовах, але й раніше не завжди вписувалася у загальні правила організації виробничого процесу. Вона зводилась або ж до одноособового дозволу голови профкому, або ж до «дозволу», отриманого від профкому авансом на всі необхідні випадки можливого залучені м працівників до роботи у вихідні дій. Доцільніше було б запровадити в цій частині договірне регулювання роботи у вихід ні дні. При цьому гарантії захисту трудових прав працівника зростають і

140

Тема 6.

посилюється дотримання норм, що регулюють роботу у вихідні дні.

Робота у вихідні дні компенсується за згодою сторін або ж наданням іншого дня відпочинку, або у грошовій формі у подвійному розмірі. Тут, нк бачимо, договірне регулювання успішно реалізується.

Ще одним видом часу відпочинку є святкові і неробочі дні. У такій своїй назві цей вид часу відпочинку існує з 1991 р., коли Верховна Рада У країни, йдучи назустріч побажанням громадськості, встановила, що робота не проводиться у дні великих релігійних свят: 7 січня - Різдво Христове, на Паску (Великдень) і на Трійцю. Два останні дні не впису­валися в усталену вже схему святкових днів. Тому й вийшло певне непорозуміння: неробочими є і вихідні дні, оскільки робота в ці дні непроводиться; а щодо Паски і Трійці, то цим дням найбільш правильно відповідав би власне термін «святкові дні».

Законодавством України про працю встановлені наступні святкові і неробочі дні:

>1 січня - Новий рік;

>7 січня - Різдво Христове;

>8 березня - Міжнародний жіночий день;

>1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;

>9 травня - День Перемоги;

>28 червня - День Конституції України;

>24 серпня - День незалежності України.

Неробочими днями є:

>7 січня Різдво Христове;

>один день (неділя) - Пасха (Великдень);

>один день (неділя) Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, за­реєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочин­ку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У святкові і неробочі дні допускаються роботи, припинення яких не­можливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі під­приємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно- розвантажувальні роботи.

Робота у святкові дні компенсується або оплатою в подвійному розмірі, або наданням іншого дня відпочинку.

У трудовому законодавстві отримало своє легальне закріплення ще одне правило, яке існує у багатьох країнах світу. Воно стосується того випадку, коли відповідний святковий день припадає за календарем на один з вихідних днів. У ст. 67 КЗпП передбачено, що за такої ситуації вихідний день автоматично зміщується на наступний після святкового дня день. При цьому зберігаються гарантії для працівників на встанов­лену кількість вихідних і святкових днів у календарному році.

4. Правове регулювання відпусток

Одним з видів часу відпочинку, що передбачений трудовим законо­давством, є відпустки. Ст. 45 Конституції України передбачає право працюючих на відпочинок, яке забезпечується наданням оплачуваної щорічної відпустки. Порядок надання відпусток регулюється КЗпП України, Законом України “Про відпустки» від 15 листопада 1996 р.,а також іншими законодавчими та незаконними нормативно-правовими актами.

Відпустки за своїм характером та призначенням бувають досить різноманітними. Тому спроба дати визначення поняття відпусток є до­волі непростою. Адже є відпустки, які дійсно встановлюються з метою надання працівнику якнайбільших можливостей для відпочинку і віднов­лення трудових сил та надаються, як правило, на кінець кожного робо­чого року; інші, хоч і називаються відпустками, але до відпочинку ма­ють віддалене відношення (творчі відпустки; або ж ті, що гарантують­ся матерям після народження ними дітей (соціальні відпустки)).

Отже, відпустки - це такі календарні періоди працюючих громадян, протягом яких вони вільні від виконання основних трудових обов’язків і можуть використовувати їх на власний розсуд або за призначенням.

Закон України «Про відпустки» встановлює наступні види відпусток:

щорічні відпустки:

^основна відпустка;

^додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими

умовами праці;

^додаткова відпустка за особливий характер праці;

Ь додаткові відпустки у зв ’язку з навчанням;

Ь творчі відпустки;

Ь соціальні відпустки:

відпустка у зв ’язку з вагітністю та пологами;

142