Закон України «Про оплату праці» до сфери державного регулю­вання відносить також встановлення гарантій для працівників при: оп­латі щорічних відпусток; часу, протягом якого працівник виконував дер­жавні обов’язки; нарахуваннях особам, які направляються на підвищення кваліфікації і на обстеження до медичного закладу; переведенні праців­ника за станом здоров’я на легшу і нижче оплачувану роботу; тимчасо­вих переведеннях на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором; переведенні вагітних жінок і жінок, які мають дітей до 3 років, на легшу роботу; різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або на­вчання інших спеціальностей; використанні донорів; переїзді на роботу до іншої місцевості чи направленні у службові відрядження та при ро­боті у польових умовах.

Держава також регулює порядок обчислення середньої заробітної плати для різноманітних виплат, зокрема, д ля оплати від пусток, для на­рахування гарантійних і компенсаційних виплат і т.п. Такий порядок ухвалено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. Він не поширюється на випадки обчислення середньої заробітної штати для призначення пенсій, а також при відшкодуванні шкоди, заподіяної здоров 'ю працівника при виконані ним трудових обов’язків.

Обчислення середньої заробітної плати д ля оплати відпусток або вип­лати компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи. У тих випадках, коли працівник пропрацював на підприємстві менше року, середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьований час. У всіх інших ви­падках середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з вип­лат за 2 останні календарні місяці роботи. Якщо протягом цих 2 місяців працівник не працював, то середня заробітна плата обчислюється за попередні два місяці. Той період, впродовж якого за ним, згідно з чин­ним законодавством, не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Договірне регулювання заробітної плати здійснюється на основі си­стеми угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галу­зевому, регіональному та виробничому (колективний договір) рівнях:.

Ст. 8 Закону України «Про колективні договори і угоди» перед­бачає, що генеральною угодою встановлюються гарант праці, мінімальні соціальні гарантії оплати праці, які б забезпечували достатній рівень життя найманих працівників. Цією ж угодою визначаються тарифні став­ки робітників 1 -го розряду, а також умови росту фондів оплати праці та

160

Тема 7.

встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

У генеральних угодах сторони, як правило, передбачають перелік доплат і надбавок до тарифних ставок та посадових окладів, що мають міжгалузевий характер.

Галузеві угоди регулюють <=>нормування праці, мінімальні га­рантії заробітної плати, мінімальні розміри доплат і надбавок з урахуванням специфіки конкретної галузі, умови зростання фондів оплати праці, міжкваліфікаційні (міжпосадові) співвідно­шення в оплаті праці тощо. При цьому галузева угода не може погіршувати умови оплати праці працівників у порівнянні з генеральною угодою.

Одним з найважливіших регуляторів відносин заробітної плати є колективний договір. Розширення кола відносин заробітної плати, які підля-

гають встановленому сторонами на виробничому рівні, є свідченням ) централізації правового регулювання заробітної плати.

Колективний договір не може передбачати умови оплати праці, які б

погіршували становище працівників порівняно з законодавством і уго­дами вищого рівня. Натомість, згідно зі ст. 14 Закону України «Про оплату праці», у колективному договорі допускається зниження умо­ви оплати праці, порівняно з генеральною, галузевою чи регіональною угодами, але не нижче, ніж це передбачено законодавством на період

подолання фінансових труднощів підприємства і не більше, ніж на шість місяців.

У тих випадках, коли колективний договір не укладено, роботодавець зобов’язаний погодити питання заробітної плати з профспілковим орга­ном, що представляє інтереси більшості працівників, у разі його відсутності з іншим уповноваженим на представництво органом.

3. Тарифна система

Основою організації оплати праці на підприємстві є тарифна система. Вона є системою спеціальних нормативів, за допомогою яких прово­диться диференціація заробітної плати різних категорій працівників за­лежно від складності, інтенсивності роботи і умов праці. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про оплату праці» тарифна система включає в себе: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна сітка формується на основі тарифної ставки робітника пєр-

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ

11 отп

161

Т арифний розряд	1	2	3	4	5	6
Тарифний коефіцієнт	1.0	1.15	1.30	1.47	1.73	2.0
Т арифна ставка, грн.	100	115	130	147	173	200

Шестирозрядні тарифні сітки є найпоширенішими, однак для робіт­ників, що обслуговують складне високопродуктивне обладнання, зас­тосовується і восьмирозрядна тарифна сітка. А на деяких підприємствах останнім часом почали застосовувати тарифні сітки, що передбачають

і значно вищі розряди.

Тарифні ставки робітників відповідного розряду визначаються шля­хом множення тарифної ставки робітника першого розряду на тарифний коефіцієнт відповідного розряду. Тарифна ставка першого розряду виз­начається Генеральною угодою.

Тарифний розряд визначається на основі тарифно-кваліфікаційних характеристик (довідників). Вони розробляються Міністерством праці і соціальної політики України. Тарифно-кваліфікаційний довідник - це збірник тарифно-кваліфікаційних характеристик для всіх професій, що згруповані у розділи за виробництвами і видами робіт. На основі тариф­но-кваліфікаційного довідника визначається також розряд робіт та присвоюються тарифні розряди робітникам. Порядок тарифікації виз-

начається локальними нормативно-правовими актами.

Тарифно-кваліфікаційні довідники розроблені в Україні поки що тільки для окремих професій. А тому продовжує застосовуватися єдиний та­рифно-кваліфікаційний довідник професій і робіт, який був затверджений

ще Держкомпраці СРСР.

Кваліфікаційні розряди підвищуються насамперед робітникам, які успішно виконують встановлені норми праці і сумлінно ставляться до своїх трудових обов’язків. Право на підвищення розряду мають робіт­ники, які успішно виконують роботи вищого розряду не менш як три місяці і склали кваліфікаційний екзамен. Порядок присвоєння ква­ліфікаційних розрядів встановлюються локальними нормативно-право­вими актами.

За грубе порушення технологічної дисципліни та інші серйозні пору-

шення, що спричинили погіршення якості продукції, робітнику може бути зниження кваліфікацію на один розряд. Кваліфікаційний розряд не може бути знижений працівнику за порушення трудової дисципліни.

Поновлення розряду проводиться за загальним порядком, але не ра­ніше, ніж через три місяці після його зниження.

До елементів тарифної системи відносяться також і схеми посадо­вих окладів. Як правило, вони застосовуються до працівників інтелек­туальної праці. їх затверджує роботодавець за погодженням з проф­спілковим органом.

Схема посадових окладів передбачає встановлення нижньої і верх­ньої межі заробітної плати, яку може отримувати працівник, працюючи на тій чи іншій посаді. В межах схеми посадових окладів роботодавець, враховуючи кваліфікацію працівника і результати його роботи, встанов­лює за погодженням з ним конкретний розмір заробітної плати. Для пра­цівників бюджетних установ схеми посадових окладів встановлюють на умовах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування умов оплати праці працівників окремих галузей бюд­жетної сфери» від 29 травня 1996 р. з наступними змінами і допов­неннями. Крім того, спеціальними нормативно-правовими актами вста­новлені посадові оклади деяких категорій працівників: суддів, про­курорсько- слідчих працівників, державних службовців та інших.

На практиці останнім часом широко використовують для оплати праці так звані безтарифні системи. При їх застосуванні розмір заробітної плати ставиться у залежність від кінцевих результатів роботи підприємства. Такі системи поширені на підприємствах з невеликою кількістю пра­цюючих. Прикладом може бути застосування при визначенні заробітної плати працівника коефіцієнта трудової участі (КТУ). Він є показником

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ

163