3. Час відпочинку та його види

Трудове законодавство не дає визначення поняття часу відпочинку, але, як і стосовно робочого часу, таке визначення вироблено наукою трудового права. Оскільки законодавець протиставляє час відпочинку робочому часові, то тим самим весь час особи, що знаходиться в тру­дових відносинах, який лежить поза межами робочого часу, вважаєть­ся часом відпочинку.

У правознавчій літературі час відпочинку визначається як час, про­тягом якого працівник вільний від виконання трудових обов’язків і мас право використовувати його на власний розсуд.¹

Основними видами часу відпочинку є: перерви протягом робочого дня, щоденний відпочинок, вихідні дні, святкові і неробочі дні та щорічні відпустки.

Перерва протягом робочого дня. За чинним законодавством пра­цівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Ця перерва не включається в робочий час, а тому працівники можуть використовувати час перерви на свій розсуд. Вони мають право відлучатися з місця роботи.

Закон передбачає, що така перерва для відпочинку і харчування по­винна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Початок перерви, її тривалість і час закінчення встановлюються без ­посередньо на підприємстві в правилах внутрішнього трудового розпо­рядку. Законодавством встановлено лише максимальну тривалість перерви - до 2 годин. Мінімум її визначається самим підприємством. Разом з тим, не можна вважати, що такий мінімум може обмежуватися кількома хвилинами. Якщо встановити перерву менше ЗО хвилин, то навряд чи працівники зможуть за такий короткий проміжок часу і відпо­чити, і пообідати. А тому на практиці тривалість перерви коливається н межах від ЗО хвилин до однієї години.

На тих роботах, де за умовами виробництва таку перерву встанови­ти неможливо, працівникові повинна бути надана можливість для прий-

¹ Термін «час відпочинку», що використовується законодавством, за своїм значенням не відповідає фізіологічному поняттю «відпочинку», коли людина нічого не робить, а, налриклад, спить чи засмагає на пляжі. Тому в юридичній літературі пропонувалось час, що існує поза робочим часом, називати «вільний від роботи час» або «неробочий час». Однак, законодавець поки що цих термінів не визнав, а тому ми користуємось поняттям час відпо­чинку, розуміючи його не як фізіологічну потребу людини, а як час, вільний від виконання трудових обов’язків. С

138

Тема 6.

мання їжі протягом робочого часу. В цьому випадку роботодавцем за погодженням з профкомом визначається перелік таких робі т, порядок і м н це приймання їжі.

Законодавством встановлені також інші види перерв для працівників про тягом робочого дня: для годування дитини віком до 1,5 року, обігрівання тим, хто в холодну пору року працює на відкритому повітрі або в закритих неотоплюваних приміщеннях, перерви для відпочинку працівникам, які працюють на вантажно-розвантажувальних роботах, перерви на роботах зі шкідливими умовами праці. Однак, всі вони не є часом відпочинку, оскільки надаються за цільовим призначенням не для відпочинку, а як компенсація за умови праці, або за іншим призначенням і відповідно, включаються до робочого часу.

Щоденний відпочинок як самостійний вид часу відпочинку спеціального закріплення в законодавстві не отримав. Але визначається "їм, виходячи з тривалості робочого дня. Тобто все, що лежить за межами робочого часу протягом доби, складає час щоденного відпочинку.

До щоденного відпочинку належать також і перерви між змінами, її 11 що зі ст. 59 КЗпП України, тривалість перерви в роботі між змінами може бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній міні (разом з перервою для відпочинку і харчування).

Наступний вид часу відпочинку - це щотижневий відпочинок, тобто і вільні від роботи дні календарного тижня. Мінімальна тривалість безперервного щотижневого відпочинку не може бути меншою 42 годин.

До щотижневого відпочинку належать

вихідні дні. При п’ятиденному робочому тижні працівникам надається два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному - один вихідний день. Законом визначено, що загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденно­му робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається трафіком роботи підприємства, установи, організації за погодженням

Профспілковим комітетом, і, як правило, має надаватися поряд зі загальним вихідним днем. Тобто, ним може бути субота або понеділок. Однак, останнім часом з метою більш раціонального використання електричної енергії та інших енергоносіїв, особливо в зимову пору року, ряд підприємств другий вихідний день зміщують на будь-який інший день тижня. Місцеві органи державної виконавчої влади здійснюють при цьому безпосереднє корегування другого вихідного дня на підприємствах регіону. Аналогічно надаються вихід ні дні працівникам на безперервно діючих підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-

I М'ЛВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ І ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ

139