норми. Так, ст. 1 ЗО КЗпП визначає, що підставою для притягнення працівника до матеріальної відповідальності є шкода, завдана невикопанням чи неналежним виконанням ним трудових обов’язків.

П. 7 ст. 134 КЗпП передбачає притягнення працівника до матеріалі, ної відповідальності за нормами трудового права і тоді, коїш шкоду за п дано не при виконанні трудових обов’язків.

Положення КЗпП “не при виконанні трудових обов ’язків ’’ слід ро­зуміти як самовільне виконання роботи працівником в особистих ціп я х та всупереч інтересам роботодавця. Потрібно відзначити, що час запо­діяння шкоди на вказаній підставі значення не має. Вона може буї п завдана як під час робочого часу, так і у вільний від роботи час (на приклад, під час перерви для відпочинку і харчування або ж після робо­чого часу). Типовим прикладом заподіяння вказаної шкоди у робочий час є використання майна роботодавця (устаткування, приладів, авто­машин і т. п.) у власних цілях.

Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що при визначенні роз­міру шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в осо­бистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів і т. п.), належних роботодавцю, з якими вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, яка заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов’язків, піддягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (ст. 203,453 ЦК). В цих випадках шкода відшкодовується у повному обсязі, включаючи і отри­мані роботодавцем прибутки від використання зазначених технічних за­собів.

Таке роз’яснення Пленуму Верховного Суду України суперечи ть за­конодавству та погіршує правове становище працівників. Закон чітко тут визначив застосування трудового законодавства, зокрема, ст. 130 КЗпП. А тому посилання на норми цивільного законодавства є не­виправданим.

Повну матеріальну відповідальність несе службова особа, вин­на в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п. 8 ст. 134 КЗпП).

На цій підставі суб’єктами повної матеріальної відповідальності є службові особи (як правило, це керівник або заступник керівника юри­дичної особи), за наказом чи розпорядженням яких праці вник незаконно звільнений чи переведений на іншу роботу. Постановою Пленуму Вер­ховного Суду «Про практику розгляду судами трудових спорів» ро­з’яснено, що відповідальність на цій підставі наступає також у випадку, коли шкода завдана роботодавцю затримкою виконання судового рішен-

190

Тема 8.

ня про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

В цьому випадку прямою дійсною шкодою вважаються грошові суми, виплачені незаконно звільненому чи переведеному працівникові за пе­ріод вимушеного прогулу чи виконання нижче оплачуваної роботи. Відповідальність службової особи на цій підстави наступає не залежно від форми провини. Керівник може умисно протизаконно звільнити працівника. Він може звільнити його, також помиляючись у застосуванні зако­ну , тобто допускаючи лише необережне правопорушення. Однак, в обох випадках він має нести повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну виплатою працівнику роботодавцем середньомісячного за­робітку за час вимушеного прогулу, через незаконне звільнення чи переведення на іншу роботу працівника.

Повну матеріальну відповідальність несе також керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний і несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її випла­ти, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюд­жети, юридичні особи державної форми власності не мають за­боргованості перед підприємством (п. 9 ст. 134 КЗпП).

Пряма дійсна шкода, яка підлягає відшкодуванню на цій підставі ке­рівником підприємства, установи, організації всіх форм власності, відпо­відає розміру компенсації, яку виплачують працівникам в усіх випадках і юрушення встановлених термінів виплати заробітної плати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним орт ану. Згідно зі ст. 115 КЗпП і частинами першою і другою ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти ка­лендарних днів.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованої, але не вип­лаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утри­мання податків і обов’язкових платежів) та приросту індексу спожив­чих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Умови та порядок проведення компенсації громадя­нам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати затверджено Законом України «Про компенсацію громадя­нам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» (від 19 жовтня 2000 р.) та постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р.

Умовою для звільнення від матеріальної відповідальності на цій

ВНУТРІШНІЙ ТРУДОВИЙ РОЗПОРЯДОК ТА ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ... 191