В основі матеріальної відповідальності лежить обов’язок працівника дбайливо ставитися до майна роботодавця та вживати заходів щодо запобігання шкоди йому, а також обов’язок самого роботодавця ство­рити умови, необхідні для нормальної роботи, забезпечити нормальні безпечні умови праці, а також впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки та санітарно-гігієнічні умови, які запобігають виробничому трав­матизмові і виникненню професійних захворювань працівників (ст. 153 КЗпП).

Матеріальна відповідальність працівника та роботодавця відрізняють­ся між собою розміром, порядком відшкодування, характером право­вих норм, що їх регулюють. Так, обсяг матеріальної відповідальності працівника за загальним правилом визначається розміром нанесеної шкоди в межах середнього заробітку працівника (зобов’язання повного відшкодування виникає у випадках, прямо зазначених у КЗпП). Робото­давець відшкодовує нанесену працівнику шкоду в повному обсязі, неза­лежно від власного фінансово-економічного стану.

Суб’єктом матеріальної відповідальності, як вже було зазначено вище, можуть бути лише працівники, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем. При цьому письмові договори про повну матеріальну відповідальність, якщо це передбачено для певних категорій працівників, не можуть укладатися з працівниками віком до 18 років. Особи, які ви­конують роботу на підставі цивільно-правових угод (наприклад, за до­говором підряду), несуть майнову відповідальність за нормами цивіль­ного законодавства.

Працівники несуть відповідальність лише за заподіяну ними шкоду. Це означає, що відповідальність наступає тільки за шкоду, яка знахо­диться у прямому причинному зв’язку з діями (бездіяльністю) праців­ника. Для встановлення причинного зв’язку у випадку необхідності ство­рюється спеціальна комісія або призначається експертиза.

Увага! Працівник визнається винним у заподіяти

шкоди, якщо протиправне діяння скоєно ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкода нанесена джерелом підвищеної небезпеки). Форма та вид вили N. впливають на вид матеріальної відповідальності працівника, а отже на розмір та порядок відшкодування За умисне завдання шкоди працівник завжди відповідає в повному розмірі завданої шкоди.

За загальним правилом, обов’язок доведення наявності умов для при­тягнення працівника до матеріальної відповідальності (вина працівника та факт шкоди) покладений на роботодавця. Виняток складають ви-

182

Тема 8.

і іадки, коли вина працівника презюмується, що буває тоді, коли укладе­но договір про повну матеріальну відповідальність або ж, коли майно і передано йому за разовою довіреністю, тобто матеріально відповідальні працівники вважаються винними у завданні шкоди, поки самі не дове­дуть протилежне.

Форма вини роботодавця для притягнення його до матеріальної відпо­відальності значення не має.

Як уже зазначалось, істотною умовою виникнення правовідносин щодо притяг нення до матеріальної відповідальності є наявність шкоди.

На відміну від цивільно-правової майнової відповідальності, ма­теріальна відповідальність за трудовим правом настає тільки за пряму дійсну шкоду. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування шко­ди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям ” (від 29 грудня 1992 р.), під прямою дійсною шкодою потрібно розуміти втрату, погіршення або зниження вартості майна, необхідність для підприєм­ства провести затрата на відновлення, придбання майна чи інших цінно­стей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення праців­ником трудових обов’язків, грошові виплати. Згідно зі ст. 130 КЗпП, неотримані або списані в дохід держави прибутки на підставах, пов’я­заних з неналежним виконанням працівником трудових обов’язків (так само, як і інші неотримані прибутки), не можуть підлягати відшко­дуванню.

Найбільш типовими випадками прямої шкода є: недостача і знищен­ня ції іностей; витрати, понесені на відновлення майнового стану. До зай­вих виплат відносяться суми штрафів, заробітної плати, премій, неза­конно виплачених працівникам тощо. Пряма дійсна шкода може бути: наслідком зіпсуття чи знищення майна роботодавця (облад­нання, транспортних засобів та ін.);

^недобором грошових сум, тобто неповним отриманням робо­тодавцем грошових надходжень, які йому належали, внаслідок недбалого ставлення працівника до своїх трудових обов’язків;

<=>знецінення документів внаслідок пропущення строку позовної давності і неможливості в зв’язку з цим стягнення по докумен­тах, які підтверджують наявність заборгованості.

Знеціненим документом є також неналежно складений акт на прийом продукції. Ст. 130 КЗпП, яка передбачає відшкодування тільки прямої дійсної шкоди, є істотною гарантією для працівників (зумовлена функ­цією трудового права - захист прав працівників).

Роботодавець зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану працівни­

ВНУТРІШНІЙ ТРУДОВИЙ РОЗПОРЯДОК ТА ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ... 183