Державна служба зайнятості має право направляти на сезонні роботи громадян, які звернулися до неї за сприянням у працевлаштуванні. Переважно право на участь у сезонних роботах надається тим із них, які зареєстровані як безробітні. Не допускається направлення на сезонні роботи громадян,які підлягають призову на військову службу, крім тих, які мають право на відстрочку.

Доволі поширеним випадком трудового договору є договір про робо­ту за сумісництвом.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основ­ної роботи, іншої регулярної оплачуваної робота на умовах трудового договору, у вільний від основної роботи час, на того ж або іншого робо­тодавця. Тобто, сумісництво передбачає укладення двох трудових до­говорів: основного і за сумісництвом. Розрізняють два види суміс­ництва: Ф внутрішнє (на тому ж підприємстві) і *зовнішнє (в іншого роботодавця).

Законодавство встановлює низку обмежень щодо укладенім трудо­вого договору із сумісниками. Так, Законом України «Про державну службу» заборонено державним службовцям займатися підприємниць­кою діяльністю, крім випадків, передбачених чинним законодавством, або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він пра­цює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики). Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і органі­зацій передбачено, що не мають права працювати за сумісництвом ке­рівники державних підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів та їх заступники (за винятком науко­вої, викладацької, медичної і творчої діяльності).

Також керівники державних підприємств, установ і організацій, разом із профспілковими комітетами, можуть запроваджувати обмеження на сумісництво щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негатив­но позначаться на стані їхнього здоров’я та безпеці виробництва. Об­меження також поширюються на осіб, які не досягли віку 18 років і вагітних жінок.

Цією ж постановою обмежено тривалість роботи за сумісництвом. Вона не може тривати більше чотирьох годин на день або повного

84

Тема 5.

робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом

протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Оплата пращ сумісників здійснюється за фактично виконану роботу.

Працівники-сумісники мають право на відпустку нарівні з іншими

працівниками. Оплата відпустки чи виплата компенсації за невикорис­тану відпустку проводиться їм на загальних підставах згідно зі Законом України «Про відпустки».

Ще одним видом трудовим договором є договір про суміщення про­фесій (посад).

На відміну від сумісництва, суміщення професій (посад) є такою фор­мою організації праці, коли працівник, за його власною згодою, поряд зі своєю основною роботою виконує додаткову роботу за іншою професією ми посадою на тому ж підприємстві в межах тривалості робочого дня або зміни.

Різновидом суміщення вважається так зване тимчасове заступництво. Воно передбачає виконання обов’язків тимчасово відсутнього праців­ника без звільнення від своєї основної роботи.

Суміщення відрізняється від сумісництва за наступними ознаками:

при суміщенні робота виконується в межах одного трудо­вого договору, а при сумісництві укладається кілька трудових до­говорів;

суміщення можливе лише за місцем основної роботи, тоді як працювати за сумісництвом можна також і на іншому підприємстві;

суміщувана робота виконується в межах робочого часу чи зміни передбаченого дня основної роботи, а сумісництво відбу­вається у вільний від основної роботи час.

Чимало видів трудових договорів виділяють на підставі особливо­стей залучення до праці окремих категорій громадян. Передусім при такому поділі розрізнять трудовий договір з іноземними громадянами та особами без громадянства. Як відомо, іноземними громадянами вважаються особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України. До іноземців відносять також осіб без гро­мадянства -тобто таких, які не належать до громадянства будь-якої держави.

Трудове законодавство України поширюється на іноземних грома­дян, які працюють за трудовим договором на підприємствах України,

ТРУДОВИЙ ДОГОВІР

85

крім випадків, передбачених законом і міжнародними договорами Ук­раїни.

Законодавство встановлює певні обмеження стосовно прав і свобод іноземців. Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть призначатися на посади або займатися трудовою діяльністю, якщо, відповідно до законодавства України, призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов’язане з належністю до громадянства України.

Усіх іноземців можна поділити на дві групи:

ті, які постійно проживають в Україні;

ті, які іммігрували в Україну на визначений термін для пра­цевлаштування.

Щодо осіб першої групи, то вони мають право працювати на тери­торії України або займатися іншою трудовою діяльністю нарівні з гро­мадянами України, крім передбачених законодавством обмежень, по­в’язаних з громадянством України.

Іноземці, які іммігрували в Україну з метою працевлаштування на визначений термін, можуть працювати на умовах трудового договору відповідно до отриманого у встановленому порядку дозволу на праце­влаштування. Порядок оформлення іноземним громадянам та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні визначається спеціальною постановою Кабінету Міністрів України від І листопада 1999 р.

Дозвіл на працевлаштування оформляється і видається Державним центром зайнятості або, за його дорученням, обласними і прирівняними до них центрами зайнятості. Він видається, як правило, на строк до одного року, однак при достатньому обґрунтуванні цей термін може бути продовжений. Максимальна тривалість безперервного перебування іно­земця в Україні на підставі отриманих дозволів на працевлаштування не може перевищувати чотирьох років. Повторне отримання дозволу допускається не раніше, ніж після шестимісячної перерви.

Щодо громадян країн СНД, то вони підпадають під дію угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15 квітня 1994 р., учасником якої є Україна. Згадана угода передбачає, що порядок працевлаштування встановлюється за­конодавством тієї держави, де працюватиме особа. Держави-учасниці угоди визнають (без легалізації) дипломи, інші документи, що підтверд­жують кваліфікацію працівників.

86