нані правові приписи.

У зв’язку зі змінами, що відбуваються у сфері суспільно-трудових відносин, з переходом до ринкової економіки, потребують корекції, за­гальні вимоги щодо суб’єктів локальної нормотворчості. Трудове зако- і юдавство, зорієнтоване ще на соціалістичну суспільну організацію праці, і іередбачає право ухвалювати локальні норми за роботодавцем-влас- ником підприємства, установи, організації і обов’язковим погодженням (за згодою) з профспілковим органом. Такий порядок був прийнятим, коли профспілки вважалися незамінним суб’єктом організації праці на підприємствах. У нинішніх умовах, коли вони на підприємствах або зовсім відсутні, або ж є декілька профспілок одночасно, ухвалення локальних правил стає проблематичним. Доводиться приймати такі норми з пору­шенням загальних вимог, оскільки за відсутності профспілки нема з ким погодити її прийняття або ж зовсім відмовитися від встановлення до­даткових умов праці на локальному рівні.

Очевидно, що існують цілком об’єктивні чинники для зміни на зако­нодавчому рівні загального порядку прийняття локальних норм у сфері трудового права. їх повинні приймати самі власники (роботодавці) в особі органів управління підприємства, як це передбачено у країнах з розвиненою ринковою економікою. Участь профспілок при ухваленні локальних норм права можлива тільки щодо актів договірного характе­ру ( колективних договорів, угод), а все решту має бути прерога­тивою самого роботодавця.

Ф Принцип оптимального поєднання централізованого і локаль­ного правового регулювання - це одна з важливих засад функціонування трудового права як однієї з провідних галузей системи права України.

Принцип соціального партнерства і договірного встановлен­ня умов праці. Соціальне партнерство і договірне встановлення умов 11 раці як принцип трудового права виявляється в тому, що до сфери пра­вової о регулювання трудових відносин широко залучають недержавні структури (об’єднання роботодавців, об’єднання трудящих), які разом з органами виконавчої влади (або і без їхньої участі), на підставі укла­дення колективних договорів та угод, шляхом співробітництва, пошуку компромісів і прийняття узгоджених рішень встановлюють обов’язкові для учасників трудових правовідносин правила регулювання праці. Соціальне партнерство як явище і як принцип трудового права є но­вими для вітчизняної правової системи, на відміну від правових систем

20

Тема 1.

у країнах з розвиненою ринковою економікою. Відомі на Заході як біпартизм (США, Канада) чи трипартизм (Франція, Німеччина), фор­ми соціального партнерства давно посіли належне місце у сфері колек­тивно-договірного регулювання трудових відносин. Взаємно погоджу­ючи інтереси роботодавців та найманих працівників з питань Оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, <=>охорони праці, *=>соці­ального забезпечення та ін., соціальні партнери домагаються знижен­ня гостроти соціальних конфліктів.

Соціальне партнерство і колективно-договірне регулювання тісно пе­реплетені, оскільки мають єдині цілі: забезпечення і збереження соціального миру та ефективне регулювання колективних трудо­вих відносин, тому засади їх здійснення мають спільні витоки.

В Україні соціальне партнерство здійснюється на національному, галузевому, регіональному та локальному рівнях. На перших трьох з них практикуються тристоронні відносини (між об’єднаннями роботодавців, об’єднаннями трудящих, органами виконавчої влади), а на локальному рівні колективний договір укладається між роботодав­цем і органом, який представляє найманих працівників.

До інститутів соціального партнерства належить проведення його сто­ронами консультацій і переговорів, спрямованих на запобігання і розв’я­зання колективних трудових суперечок, розгляд і вирішення претензій та розбіжностей, що можуть виникати між сторонами, взаємонадання необхідної інформації тощо.

*ї> Принцип єдності і диференціації правового регулювання тру­дових відносин. Це один з найстаріших принципів трудового права. Він передбачає подвійну мету:

встановлеиня єдиних, однакових умов праці для всіх найманих працівників;

диференціацію умов праці для певних категорій працівників за певних обставин.

Єдність правового регулювання трудових відносин означає, що нор­ми трудового права встановлюють високий рівень умов праці, яких по­винні дотримуватись усі роботодавці, що здійснюють найм працівників на підставі трудового договору.

Такі єдині норми поширюються на трудові відносини працівників дер­жавних підприємств, установ, організацій, працівників приватних і ко­лективних підприємств, а також тих осіб, які працюють за трудовим договором у фізичних осіб (роботодавців).

ПОНЯТТЯ. ПРЕДМЕТ, МЕТОД ТА СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА

21