15.2. Неущербна "протоісторія". Атмосфера. Материнське і батьківське начала

Щаслива, щаслива, незворотна пора дитинства! Як не любити, не леліяти спогади про неї? Спогади ці бадьорять мою душу і є для неї витоком кращих насолод.

Наганявшись досхочу, сидиш, було, за чайним столом на своїм високім крісельці, вже пізно, давно випив свою чашку молока з цукром, сон застилає очі, але не рухаєшся з місця, сидиш і слухаєш. І як не слухати? Маман розмовляє з ким-небудь, а ноти її голосу такі солодкі, такі привітні...

286

Я встаю, з ногами заповзаю й затишно облаштовуюсь на кріслі.

– Ти знову заснеш, Миколко, – каже мені мати, – ти б краще йшов нагору.

– Я не хочу спати, мамуню, – відповідаєш їй, і невиразне, але солодке марення наповнює уяву, здоровий дитячий сон зліплює вії... Чуєш, бувало, у напівсні, як чиясь ніжна рука пестить тебе; за одним дотиком впізнаєш її і ще уві _сні схопиш цю руку й міцно, міцно притиснеш до губів... Наді мною бринить милий знайомий голос:

– Вставай, моє серденько: пора йти спати.

Чи повернуться колись та свіжість, безтурботність, потреба любити і сила віри, які маєш у дитинстві? Який час може бути кращим од того, коли дві найкращих доброчесності – незаймана веселість і безмежна потреба любові – були єдиними збудниками життя? (Толстой Л. Детство. Отрочество. Юность: Собр. соч. в 12 т. – Т. 1. – М, 1958. – С. 50-53).

Образ батька.

...Статний на зріст, з дивною, маленькими кроками ходою, звичкою посіпувати плечем, з маленькими, завжди усміхненими очицями, з великим орлиним носом, неправильними губами, котрі якось невправно, але приємно складалися, з недоліком у мовленні – пришіптування, з великою на всю голову лисиною: ось зовнішність мого батька, з часів як я його запам'ятаю, – зовнішність, що з нею він зумів не тільки уславитися й бути людиною a bonne fortunes (талану), але подобатися всім без винятку...

Він умів брати гору в стосунках з будь-ким. Не належачи до людей надто високого світу, він завше водився з людьми цього кола, і так, що його поважали. Він знав ту крайню міру гордовитості й самовпевненості, котра, не ображаючи інших, вивищувала його в уяві загалу... Він так вправно вмів приховувати від інших та віддаляти від себе відому всім темну, сповнену дрібних досад та гіркот сторону життя, що неможливо було не заздрити йому" (Там само. – С 36-37).

Хочемо привернути увагу Читача до такої деталі. Образи батьків позбавлені ознак "кризово-ресентиментних" типів, виокремлених М. Шелером. Це – певні щодо світобудови та щодо свого місця у світі люди, а якщо тут і є якісь проблеми, обійдені оповідачем, то вони далебі не переважають.

Початок подорожі за межі домівки.

"Сонце тільки-но встало над суцільною білою хмарою, що покривала схід, і все довкіл засяяло спокійно-радісним світлом... Дорога широкою дикою стрічкою снується попереду поміж полями засохлого жнива й блискучою росою зелені... Одноманітний гул коліс та дзвоників не глушить пісень жайворонів, які снують біля самого шляху... Я відчуваю в душі радісний неспокій, ба-

287

жання щось зробити – ознаку справжньої насолоди" (Там само. – С. 111). Звісно ж, буде у цій душі ще чимало сум'яття, сумнівів, трагедій, але вона їх подужає

Запорукою цьому стало невикорінюване відчування головним персонажем даної оповіді своєї сродності з буттям: "Мені здавалося, ніби таємниче велична природа, вабляче до себе світле місячне коло, котре чомусь зупинилось на одному високому місці блякло-голубого неба й водночас стояло ніби повсюди й наповнювало собою весь неозорий простір, і я, нікчемний черв'як, вже осквернений всіма дрібними, бідними людськими пристрастями, але з усією неохопною могутньою силою уяви та любові, – мені все здавалося в такі хвилини, ніби місяць, і я, ми були одним і тим самим" (Цит. пр. – С. 290). Світовідчування підлітка, який розпочинає свою життєву подорож з такої домівки, вичерпно відбито її напрочуд вдалою назвою "Ясна Поляна".

Щоправда, через кілька років, опісля смерті матері та другого одруження батька, атмосфера тут багато в чому змінилася, але яснополянський "молодняк" на ту пору вже сформувався.

"Чи є описана екзистенційна ситуація типовою?" – скаже недовірливий читач. Йдеться ж бо про одне з найбагатших сімейств. Нам би їхні турботи...

... Візьмемо іншу ситуацію. Нащадки дрібних купців із Замоскворіччя; живуть з того, що беруть будівельні підряди, залучаючи до їх виконання численний люд, який збирається в передмісті звідусіль у пошуках заробітку.