Глава 2. Сутність як "щось дуже маленьке, але дуже міцне". Антропологічна насиченість літературно-феноменологічних уподобань й. Бродського

Сама особиста доля цього видатного поета чи не найбільшої мистецько-рефлексивної потуги стала, на мій погляд, унікальною антропологічною лабораторією, яка унаочнювала такі сутнісні особливості Homo, як надзвичайна уразливість, самоцінність і стражденність кожної людської істоти. Відчування того (цитуємо мовою оригіналу), що: "Каждый пред Богом /наг. /Жалок, /наг /и убог. В каждой музыке /Бах, /в каждом из нас /Бог. // Ибо вечность – /богам. /Бренность – /удел быков... /Богово станет /нам /сумерками богов. // И надо небом рискнуть, /и, может быть, /невпопад. /Еще нас не раз /распнут /и скажут потом: /распад // И мы завоем от ран, /Потом взлакаем даров... /У каждого свой /храм. /И каждому свой фоб". Масштабність вияскравленої тут антропологічної значущості факту конечності людської істоти співмірна, на мій погляд, зі згаданими нами у тринадцятій главі валеологічно-світоглядовими спостереженнями Л. Толстого ("Смерть Ивана Ильича") та Т. Манна ("Чарівна гора").

Унаочнила доля Й. Бродському й ту обставину, що унікально-індивідуальне в кожному з нас здатне всеузагальнюватися – як і навпаки.

2.1. Поетична візія "справжнього масштабу речей"

Мою зацікавленість цим поетом у радянські часи спровокував невеличкий "розгромний" матеріал у газеті, де цитувалися два його коротких вірша – як зразок "дрібнотем'я". Придивлявся кілька разів – дрібнотем'я не побачив – натомість відчувалася потуга смисложиттєвих роздумів, на які провокували буденні екзистенційні реалії. Вдруге зацікавився уже в часи пострадянські, коли один з російських "ультрапатріотичних" журналів дорікав Й. Бродському... знову-таки за "головного героя" поеми "Муха". Щоправда, без цитування. Заінтригований, я роздобув видання, де міститься ця поема. Виявляється, головними героями згаданого твору, як і більшості поезій даного автора, є Час і Шлях. З ними співмірна хіба що Надія ("Да будет мужественным /твой путь, /да будет он прям /и прост. // Да будет во мгле /для тебя гореть /звездная мишура, /да будет надежда /ладони греть /у твоего костра", – писав 17-річний юнак ще в одному зі своїх перших віршів – "Бувай...").

Навіть у "Інструкції ув'язненому" він "Перед прогулянкою по камері" застерігає: "Как повсюду на свете – и тут каждый ломтик пространства велит / столь же тщательно выбрать маршрут, / как тропинку в саду Гесперид" (Брод-

56

ский И. Соч. – Т. 2. – СПб., 2001. – С. 24). Знову – вибір шляху, шлях, Час, Надія. У разі автентичного вибору шляху – віднайдення себе, сутнісне самоствердження.

Звісно, на тлі офіціозної селекції мови, яка чинилася в ті часи – правлячий режим що більше набирав сили й лоску – такі сюжети були йому аж ніяк не до снаги. Тут напрошується порівняння в одному з есеїв А. Моруа. Мову відлакували до такої міри, що будь-який екіпаж поіменовували колісницею, коняку – скакуном. Більшість простих термінів було вигнано. Заборонним стало навіть слово човняр – належало обирати між кормчим та перевізником (Моруа А. Олимпио, или жизнь Виктора Гюго. – К. 1986. – С. 49). Чи не було то своєрідною есенціалістською селекцією повсякденних мовленнєвих практик?

Рецидиви такого мовленнєвого самозвеличення взагалі-то типові для кризових періодів суспільного розвитку або для самозакоханих суспільств. Не пароплав або літак, а "лайнер" виготовляється в них (бо "його, бач, трохи" писав з іншого приводу Тарас або воно репрезентує "нового Адама", для якого "немає перепон ні в морі, ні на суші"), не дружина найвищої посадової особи, а "перша леді країни", не посадовці, що утримуються на кошти платників податків, а достеменно "еліта" – такий діапазон цієї самозакоханості.

Згодом, у 1974 році (після вигнання з батьківщини) Й. Бродський сформулює свій погляд на мистецтво у термінах, які буквально перегукуються з розмірковуваннями М. Пруста, M. Мамардашвілі та Г. Башляра: "...Роль письменника й художника – показати людям справжній масштаб речей" (Бродський И. Муза в изгнании // Большая книга интервью. – Изд. 2-е, исправл. и до-полн. – М, 2000. – С. 18. – Курсив мій – Авт.).

Що ж є індикатором цього справжнього масштабу речей? – "...Гарний письменник дає уявлення про життя як певний довгий ланцюг, і гарний письменник може дуже чітко вказати на ваше кільце в цьому ланцюзі. Або принаймні він надасть вам можливість визначитися, самому знайти своє кільце в цьому ланцюзі" (Там само).

У передмові до прози М. Цвєтаєвої Й. Бродський скаже, знову-таки, по-Прустівськи: "Зрештою кожен літератор прагне одного й того самого – наздогнати або втримати втрачений або плинний час". Коментуючи це висловлювання в інтерв'ю 1979 року він визнає, що понад усе його цікавить і завжди цікавив (хоча раніше те не було уповні усвідомлено) "час та той ефект, який він справляє на людину, як він її змінює, як одшліфовує, себто ось хочете, те, що коїться з людиною упродовж життя, що час робить з людиною, як він її трансформує. З іншого боку це всього лиш метафора того, що взагалі робить час із простором і світом" – таким загально метафізичним акордом завершує поет своє уявлення про Часовість буття. (Бродський И. Настигнуть утраченое время // Там само. – С. 110-111).

57

Величезна перевага саме поетичного погляду на справжній масштаб речей – не у його змістові, а передусім – у формі. В інтерв'ю 1987 року И. Бродський зауважує, що в поезії розум – як поета, так і читача – працює інтенсивніше, "тому що поезія наочно скінченна й жахливо коротка, то конденсат. У прозі ніщо не завадить піти в обхід або ухилитися. У поезії вас тримає рифма" (Бродский И. Поэт боготворит только язык. // Там само. – С. 258. Курс, мій – Авт.).

Усі окреслені переваги поетичного світо – й самосприймання відтворені у написаній за два роки до цього поемі "Муха".

Зацитуємо (мовою оригіналу) кілька строф мушиної епопеї. Прошу читача звернути увагу на виразно феноменологічне зображення Шляху, що ним рухається у даному поетичному Просторі й Часі оповідач.

І. Пока ты пела, осень наступила. /Лучина печку растопила. /Пока ты пела и летала, /похолодало. // Теперь ты медленно ползешь по глади /замызганной плиты, не глядя /туда, откуда ты взялась в апреле. /Теперь ты еле // передвигаешься. И ничего не стоит, /убить тебя. Но, как историк, /смерть для которого скучней, чем мука, /я медлю, муха. П. Пока ты пела и летала, листья /попадали. И легче литься /воде на землю, чтоб назад из лужи /воззриться вчуже. ...IV. Пока ты пела, за окошком серость /усилилась. И дверь расселась /в пазах от сырости. И мерзнут пятки. /Мой дом в упадке. ...

Читаючи дану епопею, не можна не помітити все нестримніше переростання побутовізму – у космізм. На це виводить практично кожна метафора.

У зв'язку з цим доречно послатися на М. Мамардашвілі, який, аналізуючи М. Пруста, твердив, що з погляду феноменологічного світ немов би вміщено в одну малесеньку точку; тут немає "високого" й "низького". Жодна зовнішня подія або річ нездатні ні звеличити нас, ані принизити, позаяк все, зрештою, вирішується у цій точці, де ми стоїмо – / рухаємося усередину себе (Лекція З про М. Пруста).

...V. Как старомодны твои крылья, лапки! /В них чудится вуаль прабабки, /смешавшаяся с позавчерашней /французской башней – /век номер девятнадцать, словом. /Но, сравнивая с тем и овом /тебя, я обращаю в прибыль /твою погибель, // подталкивая ручкой подлой /тебя к бесплотной мысли, к полной /неосязаемости раньше срока. /Прости: жестоко. VI. О чем ты грезишь? О своих избитых, /но не рассчитаных никем орбитах? /О букве шестирукой, ради тебя в тетради // расхристаной на месте плоском /кириллицыным отголоском /единственным, чей цвет, бывало, /ты узнавала // и вспархивала. А теперь, слепая, /не реагируешь ты, уступая /плацдарм живым брюнеткам, женским /ужимкам, жестам. VII. Пока ты пела и летала, птицы /отсюда отбыли. В ручьях плотицы /убавилось, и в рощах пусто. /Хрустит капуста // в полях от холода, /хотя одета по-зимнему. И бомбой где-то /будильник тикает, лицом неточен, /и взрыв просрочен. // А больше – ничего не слышно. /Дома отбрасывают свет

58

покрышно /обратно в облако. Трава пожухла. /Немного жутко. VIII. И только двое нас теперь – заразы /разносчиков. Микробы, фразы /равно способны поражать живое. /Нас только двое: /твое страшащееся смерти тельце, /мои, играющие земледельца /с образованием, примерно восемь/ пудов. Плюс осень. XII Не умирай! Сопротивляйся, ползай! /Существовать неинтересно с пользой /Тем паче для себя: казенной – /Честней без оной // смущать календари и числа /присутствием, лишенным смысла, /доказывая посторонним, /что жизнь – синоним // небытия и нарушенья правил. /Будь помоложе ты, я б взор направил /туда, где этого в избытке. Ты же /стара и ближе. XIII. Теперь нас двое, и окно с поддувом. /Дождь стекла пробует нетвердым клювом, /нас заштриховывая без нажима. /Ты недвижима. // Нас двое, стало быть. По крайней мере, /когда ты кончишься, я факт потери /отмечу мысленно – что будет эхом /твоих с успехом // когда-то выполненных мертвых петель. /Смерть знаешь, если есть свидетель, /отчетливее ставит точку, /чем в одиночку. XIV. Надеюсь все же, что тебе не больно. /Боль места требует и лишь окольно /к тебе могла бы подобраться, с тыла /накрыть. Что было /бы видимо моей рукою. /Но пальцы заняты пером, строкою, /чернильницей. Не умирай, покуда /не слишком худо. // покамест дергаешься. Ах, гумозка! / Плевать на состоянье мозга: /вещь, вышедшая из повиновенья, /как то мгновенье, XV. По-своему прекрасна. То есть /заслуживает, удостоясь /овации наоборот, продлиться. /Страх суть таблица // зависимостей между личной/ беспомощностью тел и лишней /секундой. Выражаясь сухо, /я, цокотуха, // пожертвовать своей согласен. /Но вроде этот жест напрасен: /сдает твоя шестерка, Шива. /Тебе паршиво. /XVI. В провалах памяти, в ее подвалах, /среди ее сокровищ – палых, растаявших и проч. (вообще их /ни при кощеях // не пересчитывали, ни, тем паче /позднее), среди этой сдачи /с существования, приют нежесткий/ твоею тезкой // неполною, по кличке Муза, /уже готовится. Отсюда, муха, /длинноты эти, эта как бы свита /букв, алфавита... (Бродский И. Соч. – Т. III. – СПб., 2001. – С. 281-287).

Розлогість цитування спричинена тим, що у разі художніх текстів ми маємо справу з антропологемами не як мисленнєвими визначеннями, а як "образами-концептами ".

Що інше демонструють зацитовані строфи, як не переконливий маніфест взаємоприсутності, співпричетності людини – та кожного із величезного розмаїття виявів Буття ?

Не менш виразною видається мені у цьому маніфесті передчування глибини екзистенційної самотності самосвідомої істоти, коли вона хоча б подум-ки опиняється віч-на-віч з перспективою своєї неминучої смерті.

Маніфест той був, щоправда, не першим. Більш ранній виник понад десятиліття раніш, ніж була написана поема "Муха" (1985). Навесні 1963 року Й. Бродський пише "Велику елегію Джону Донну", сплітаючи тут вінок із понад двохсот буттєвісних реалій, які "заснули" разом з англійським метафізич-

59

но-бароковим поетом кінця XVI – початку XVII століття: від людей, рослин, тварин, великих та дрібних предметів і явищ, книг, слів – до Господа, херувимів та диявола. Не спить тільки Доннова душа; шигаючи у світовому просторі, вона, мов голка, зшиває все суще, а найбільше: минуле – з вічним, той простір, що між душею та заснулим тілом, сучасне – з минулим та майбутнім, "ніч – із світанком". Останнє барокове "шитво" вносить у розглядувану нами елегію не тільки сумовитість.

"На чье бы колесо сих вод ни лить, оно все тот же хлеб на свете мелет. / Ведь если можно с кем-то жизнь делить, / то кто же с нами нашу смерть разделит? /Дыра в сей ткани. Всяк, кто хочет, рвет. / Со всех концов. Уйдет. Вернется снова. / Еще рывок!...", – але й оптимістичні мотиви:

...И только небосвод / во мраке иногда берет иглу портного. / Спи, спи, Джон Донн. Усни, себя не мучь. /Кафтан дыряв, дыряв. Висит уныло. / Того гляди, и выглянет из туч /звезда, что столько лет твой мир хранила" (Бродский И.А. Большая элегия Джону Донну // Соч. Иосифа Бродского. – Т. 1. — С. 235).

Розгляд світоглядової значущості мотиву "ось-ось з-за хмари визирне зоря, що стільки літ твій світик боронила" ми продовжимо у третьому розділі цієї книги на прикладі творчості Бруно Шульца.

Зараз же повернемося до тези про "сродність" людини з усім розмаїттям Буття.