13.3. Можливість розузгодженості складових речовинності існування. "Чуттєво-надчуттєве" та власне плоть

За всієї зацікавленості сучасної антропологічної рефлексії проблематикою чуттєво-надчуттєвого, душевно-тілесного, за всього уочевиднення "вмон-тованості" всього матеріально-людського в культуру реалії сучасного життя спонукають знову і знову повертатися до образу людини, яка передусім "твердо стоїть на добре заокругленій землі" (К. Маркс), та до образу культури як сукупності реалій, тісно вплетених у найпростіші життєві потреби людини. Культури як органічного проростання саме з таких потреб.

260

Відчування нестачі "речовини існування", яке періодично виникає у різних сферах суспільного життя, небачено актуалізує проблему плоті, яка раніше здавалась розв'язаною, завдячуючи культурі. Але ж остання, надаючи сучасній людині чималу допомогу у плеканні плоті, зокрема, у зменшенні немочі, болі, фізичних страждань, не в змозі їх усунути зовсім, і зрештою Homo щоразу опиняється з ними сам-на-сам.

Пору зрілості – найпродуктивнішу в культуротворчому сенсі людського життя, супровожує той обтяжливий фактор, що плоть починає відчутно деградувати ("здоров'ячко вже не те!''). Плоть, про яку зріла людина має дбати, якщо вона піклується про себе – то вже не тіло юнака, яке слід було формувати гімнастичними вправами: ні, це – "вразливе, послаблене дрібними турботами тіло, яке, в свою чергу, загрожує душі, та вже не надто великими потребами, а власними недоліками", – зауважує М. Фуко (Цит. пр. – С 56).

Це валеологічний аспект проблеми плоті, її значущості для якості "речовини існування".

Він небачено актуалізується нині у зв'язку з принциповим висновком, зробленим ще на початку XX століття професором Київського університету П. Тутковським про те, що біосфера загалом утворює "верству органічної субстанції з пересічною глибиною 5 міліметрів" (!). Якщо загальна вага біосфери не більша 2550 більйонів кілограмів, то вона приблизно у дві тисячі разів менша, ніж загальна вага атмосфери (Крисаченко В. Антроповіталізм – світоглядна парадигма XX століття // Антропоцентризм і віталізм: сучасний синтез. – Луцьк, 2000. – С 17). У зв'язку з цим сам феномен людської діяльності починає сприйматися мало не як "первородний екологічний гріх" виду Homo.

Інший аспект, актуалізований кризою сучасної цивілізації, – то проблема родової бівалентності носіїв плоті.

Зважаючи, до того ж, на гостроту полеміки між "феміністами" та "антифеміністами", скажемо про онтологічну закоріненість цієї родової бівалентності. Чи не найметафізичніша її постановка міститься в роботі Симони де Бову-ар "Друга стать", де вияскравлено якраз матеріально-речовиннісну компоненту статевої схожості та відмінності.

...В історії траплялися цілі епохи, коли сповідували принцип віталістсько-го романтизму, за яким Життя панує над Духом: у цьому разі магічна родючість Землі, Жінки постає як щось досконаліше й прекрасніше, ніж узгоджені, раціональні діяння чоловіка, і в цьому разі він мріє знову злитися із сутінками материнського лона, аби знову віднайти там справжні джерела свого буття. Мати – коріння, яке розпросторюється в глибинах космосу і всотує в себе його енергію. Вона – криниця, звідки б'є жива вода, живлюще молоко, цілюще джерело, фязь із землі й води, сповнена життєдайних сил. Вона – свого роду плотський Деміург.

Проте здебільшого чоловік постає проти свого плотського єства. Йому здається, ніби це скидає його з сяючого і впорядкованого неба в хаотичний

261

присмерк материнського лона. І цей вогонь, активний і чистий, жінка тримає в полоні землистої грязі. Він хотів би бути чистою Ідеєю, Одним, Всім, абсолютним духом – натомість знемагає в межах тіла, у просторі і часі, якого він не обирав, непотрібний, недоладний, безглуздий. Випадковість плоті – це випадковість самого його буття, яке він змушений зносити, випадковість прирікає його на смерть. Той тремтливий желатин, який виробляється у матці, потаємній і закритій немов могила, надто нагадує вологу в'язкість падалі, від якої він одвертається із здриганням. Усюди, де йде процес творення життя, у проростанні зерна, у ферментації, це життя викликає огиду, тому що творення його можливе тільки через розпад.

Слизуватий зародок відкриває цикл, який завершується гниттям смерті. Оскільки людину страхає нікчемність і смерть, страхає й те, що вона сама була зачата. Самим фактом свого народження Homo опиняється в полоні тваринного світу, смертоносної природи... (Бовуар С Друга стать // Всесвіт. – 1994. – №8. – С 174).

Наведені екзистенціальні спостереження особливо цінні для нас тим, що засвідчують здатність невід'ємних складових "речовини існування" не тільки покладати одне-інше, але й здатність до взаємозаперечення, яке в межовому варіанті означає... самозаперечення. Особливо руйнівними є наслідки такого самозаперечення в разі домінування "патріархальної цивілізації", суб'єкти якої, втративши відчуття "сродності" з буттям, часто перетворюють себе на ... засоби для втілення власних проектів" його тотальної реконструкції (М. Гайдеггер).

У зв'язку з цим людська сутність постає як фудаментальна екзистенцій-на розузгодженість між: "патріархальним " та "матріархальним " началами, а це, за твердженням Еріха Фромма, обертається постійним нервовим перенапруженням, пов'язаним із потребою й водночас неможливістю розв'язати окреслену суперечність.