Санітарно - просвітня робота

Санітарно - просвітня робота є одним з найважливіших і найбільш плідних методів профілактики туберкульозу. Без санітарно - гігієнічного виховання хворого і його оточення, без широкої пропаганди серед населення знань про туберкульоз, шляхи зараження, основні правила особистої і суспільної гігієни санітарна профілактика туберкульозу практично нездійсненна. Протитуберкульозна служба накопичила великий, цінний і оригінальний досвід методики й організації санітарно - просвітньої роботи. Однак санітарно - просвітницька робота у протитуберкульозних закладах не є самодостатньою задачею, вона безпосередньо зв'язана з усією системою профілактичної і лікувальної роботи.

Санітарно - просвітня робота відіграє значну роль у своєчасному виявленні туберкульозу, що є однією з основних задач протитуберкульозного диспансеру. Аналіз летальних випадків показує, що від туберкульозу вмирають головним чином ті хворі, що вперше приходять у диспансер із запущеними, незворотними формами захворювання. Пізнє виявлення туберкульозу обумовлюється різними причинами (непомітний початок захворювання, діагностичні помилки та ін.). Але однією істотних причин пізнього звертання туберкульозних хворих до лікаря є безтурботність хворого, його непоінформованість в елементарних питаннях збереження свого здоров'я. За спостереженнями диспансерів, пізнє звертання з вини самого хворого відзначається у 25 - 50 % усіх запущених випадків. Звідси випливає, що одним з головних засобів боротьби за своєчасне виявлення туберкульозу (і отже, за різке зниження смертності від туберкульозу) є наполеглива і цілеспрямована пропаганда потреби негайного звертання до лікаря з появою відповідних симптомів чи станів.

Питання про раннє виявлення туберкульозу повинне зайняти провідне місце у всій санітарно - просвітній роботі диспансеру (лекції, виставки тощо). Виступи на цю тему здобувають особливу актуальність і дохідливість, якщо вони безпосередньо зв'язані з практичними заходами щодо раннього виявлення туберкульозу і, насамперед з організацією масових обстежень різних контингентів населення.

При цьому, як і у всій санітарно - просвітній роботі, слід уникати можливості психічної травматизації хворих. Розповідаючи в популярній лекції про ранні ознаки туберкульозних захворювань, варто вказувати, що ці симптоми (слабість, стомлюваність, кашель, субфебрильна температура тіла, схуднення, зниження апетиту тощо) неспецифічні і можуть зустрічатися при інших станах і захворюваннях. Однак при цьому слід підкреслити, що в кожному окремому випадку причина всякого нездужання повинна бути встановлена лікарем. Виклад питання про ознаки різних захворювань повинен бути ясним і спокійним, а не залякувати чи пригнічувати.

Перед обстеженням школи чи іншого дитячого закладу лікар повинен виступити з доповіддю на педагогічній нараді чи раді вихователів; у цій доповіді варто коротко розповісти про дитячий туберкульоз, про його профілактику в дитячому колективі, про роль педагогів і вихователів у ранньому виявленні хворих. Батьки, викладачі, вихователі у дитячому садку можуть звернути увагу на зміну в ході, неправильну позу за партою чи інший симптом, підозрілий на туберкульоз кісток і суглобів.

Аналогічна освітня робота повинна також проводитися перед оглядами працівників дитячих закладів, харчових підприємств та інших колективів. Ця тема актуальна і для хворих на туберкульоз; потрібно виховувати у кожного хворого почуття відповідальності за здоров'я близьких, які перебувають з ним у контакті. Через зміст цих бесід червоною ниткою повинна проходити думка про виліковність ранніх форм туберкульозу; варто зупинитися і на питаннях лікування туберкульозу.

Не менш важливою задачею є пропаганда ідей санітарної профілактики як серед усього населення, так і серед хворих на туберкульоз. Питання про заразність туберкульозу повинні викладатися у світлі сучасних даних про роль масивності інфекції. Опис джерел інфекції, шляхів її поширення є конкретизацією основного положення про заразність туберкульозу. До свідомості аудиторії повинна дійти думка про те, що для оточення небезпечний не всякий туберкульозний хворий, а лише той, хто відмовляється від дотримання основних елементів індивідуальної профілактики. Ясність такої постановки питання має велике значення з погляду запобігання фтизіофобічних настроїв серед населення, особливо сусідів і членів родини хворого на туберкульоз. Важливо при цьому підкреслити, що масивна туберкульозна інфекція становить найбільшу небезпеку для дітей, особливо в ранньому віці.

При викладі питання про шляхи поширення туберкульозної інфекції (аерогенний, аліментарний, контактний) варто повідомляти, що ці шляхи відіграють роль при передачі й інших інфекційних захворювань. Це дає можливість показати слухачам, як тісно зв'язані питання протитуберкульозної профілактики з загальними задачами гігієни і санітарії, і що боротьба з туберкульозом є важливою складовою частиною загальної оздоровчої роботи.

Важливою темою є питання про значення й ефективність протитуберкульозної вакцинації і ревакцинації. З цим розділом профілактики повинні бути добре ознайомлені батьки, педагоги, а також учні старших класів і ліцеїв. Питання про вакцинацію варто викладати, висвітлюючи одночасно основні питання імунітету при туберкульозі.

У боротьбі з туберкульозом провідне місце займає лікувальна робота, що обумовлено значним науковим прогресом в області лікування туберкульозу. Однак успіх лікування обумовлений позитивним ставленням хворого до призначених йому лікувальних методів, довірою хворого до лікувального закладу і переконанням хворого у виліковності туберкульозу. При відсутності віри хворого у наукову обґрунтованість і ефективність сучасних терапевтичних засобів неминучі зриви у проведенні плану лікування. Терапевтичні невдачі часто викликаються помилками хворого, наприклад, порушенням режиму, припиненням лікування, перервами у лікуванні тощо. Іноді такі помилки з боку хворого приводять до фатального результату. Подібні невдачі можуть бути попереджені добре продуманою санітарно - просвітньою роботою.

Велике значення має питання про працю хворого на туберкульоз. У хворих стосовно цього нерідко спостерігаються хибні точки зору. Деякі з них думають, нібито при будь - яких обставинах спокій і, отже, відхід від роботи є однією з найважливіших передумов для видужання. Такі симптоми "працебоязні" з боку хворих зустрічаються в нашій країні відносно рідко. Набагато частіше ми спостерігаємо випадки, коли хворий настільки прив'язаний до своєї роботи і виробництва, що потреба переходу у більш легкі умови праці й особливо потреба тимчасової перерви в роботі у зв'язку зі спалахом процесу наштовхується на серйозний опір з боку хворого. Слід роз'ясняти хворим роль праці при туберкульозі, її гігієнічне значення, важливість регулярного трудового тренування і загартування, відповідність праці хворого його стану і ступеню компенсації туберкульозного процесу.

З погляду задач і методів санітарно - просвітню роботу з туберкульозу можна розділити на два основних розділи:

1. гігієнічне виховання хворих на туберкульоз;

2. масова пропаганда серед широких верств населення.

При проведенні санітарно - просвітньої роботи з хворим на туберкульоз слід насамперед поставити собі за мету привити йому свідомість безумовного виконання гігієнічного режиму, що, незважаючи на величезні успіхи застосування антимікобак - теріальної терапії і хірургічних методів, є основою комплексного лікування усіх хворих на туберкульоз. Ця виховна робота особливо важлива в даний час, коли багатьом хворим здається, нібито блискучі результати лікування роблять зайвим дотримання гігієно - дієтичного режиму. Туберкульозного хворого слід переконувати в потребі відмовитися від багаторічних шкідливих звичок (куріння, зловживання алкоголем) і неухильно виконувати режим. Хворий повинен ясно усвідомити серйозність захворювання, його виліковність, роль його власного поводження під час лікування, він повинен зрозуміти зміст і доцільність окремих призначень.

Санітарно - просвітня робота повинна також мати на меті надання сприятливого психологічного впливу на хворого. Цей момент набуває особливого значення при захворюванні на туберкульоз, протягом якого хворий піддається численним впливам незвичайного середовища (лікарня, диспансер, санаторій), оперативним втручанням, відривається від роботи (тимчасова чи стійка непрацездатність). Необережне проведення санітарно - просвітньої роботи (наприклад, занадто докладний опис патологічних процесів чи демонстрація діаграм з даними про смертність) здатне заподіяти хворому на туберкульоз психічну травму. Але вміло проведена лекція нерідко перетворюється у колективний психотерапевтичний сеанс.

З цього погляду велику роль відіграє гігієнічна обстановка протитуберкульозного закладу, що має для хворого виховне значення. Діяльність диспансеру, лікарні чи санаторію має бути побудована таким чином, щоб заклад міг служити школою гігієни для хворого. Постійна чистота, провітрювання, вологе прибирання, видалення і дезінфекція мокротиння, окремий посуд і його стерилізація, заборона куріння, загартування (обтирання, повітряні ванни) та інші гігієнічні моменти є повсякденною ілюстрацією до санітарно - просвітньої роботи.

У вестибюлі диспансеру варто організувати виставку, змістом якої повинні бути в основному питання лікування і профілактики. Яскраві картини природи, зображення радісної праці і фізкультури можуть придати виставці бадьорий і оптимістичний тон. Варто також поставити столик з популярною літературою з туберкульозу і загальних питань санітарії і гігієни. У вестибюлі рекомендується вивішувати санітарно - просвітницьку газету для хворих.

Величезне значення має санітарно - культурна робота, яку проводить дільнична сестра в домашніх туберкульозних вогнищах. Ця робота може бути плідною й ефективною лише в тому випадку, якщо медична сестра має відповідну підготовку, володіє знаннями і тактом. Вдома у хворого сестра повинна давати не загальні настанови, а конкретні і ясні практичні вказівки стосовно до даної обстановки (поточна дезінфекція, спілкування з дітьми, внутрішньоквартирна ізоляція тощо). Якщо хворий або члени його родини не виконують тих чи інших гігієнічних розпоряджень внаслідок невміння, сестра повинна навчити їх виконанню відповідної гігієнічної процедури. У важких випадках сестра повинна залучити на допомогу дільничного лікаря чи епідеміолога.

Особлива увага має бути приділена підвищенню санітарної грамотності і знань про туберкульоз серед молодшого персоналу протитуберкульозних закладів. По - перше, ідеальна чистота і дотримання правил гігієни в обстановці лікувального закладу можливі лише при свідомому ставленні персоналу. По - друге, хворі нерідко вступають в розмову з молодшим персоналом з різних питань життя закладу. Неправильна відповідь санітарки нерідко є причиною психічної травми хворого. Правильні відповіді молодшого персоналу можуть бути допомогою санітарно - просвітній роботі лікарів. По - третє, санітарна грамотність потрібна для профілактики зараження туберкульозом молодшого персоналу, в обов'язки якого входить миття контейнерів, прибирання ліжок та інші процедури, при яких можливе зараження туберкульозом. І, нарешті, молодший персонал повинен мати достатній досвід у практиці догляду за хворими на туберкульоз.

Для успіху санітарно - просвітньої роботи має значення не тільки зміст, але й форми і методи цієї роботи. Класичною формою є популярна лекція. У такій лекції, що потребує підготовки, доступність і ясність форми повинні сполучатися із серйозністю і сучасним характером її змісту; спрощення і поверхневість зовсім неприпустимі. Дуже важливо під час лекції використовувати малюнки, таблиці, діапозитиви, кінофільми. Під час перебування хворих у санаторіях варто організувати не тільки окремі лекції, але і цикли лекцій. Після лекції повинен бути відведений час для відповідей на запитання.

Значний інтерес представляють ті форми пропаганди, при яких забезпечується можливість активної участі слухачів. Сюди належать влаштування деякими диспансерами конференцій для хворих. Важливо, щоб після доповіді лікаря на конференції мали право виступу хворі, які повинні бути добре підготовлені. Виступ хворого, який говорить простою, нерідко образною мовою і який на підставі свого особистого досвіду повідомляє про реальні результати того чи іншого профілактичного чи лікувального заходу, буває для слухачів дуже переконливим. Прекрасною формою є також вечір питань і відповідей. Питання хворих варто зібрати завчасно в письмовому вигляді через старшу чи палатну медичну сестру. При такому методі хворі задають більш обмірковані питання, а лектор має досить часу, щоб систематизувати питання і заздалегідь підготуватися до відповідей. У багатьох протитуберкульозних закладах вивішуються стінні газети на санітарно - просвітні теми. До участі у випуску таких газет бажано залучати хворих.

Виховання хворого має вирішальне значення для успіху профілактики туберкульозу. Одночасно санітарна пропаганда повинна впливати на все населення. Варто роз'яснювати основи соціальної і санітарної профілактики туберкульозу, особливості боротьби з туберкульозом, а також популяризувати такі масові заходи, як своєчасне виявлення туберкульозу, профілактична вакцинація. Прекрасним провідником санітарно - культурної пропаганди є засоби масової інформації: газети, радіо, телебачення. Статті і виступи повинні бути короткими, виклад - простим і конкретним. Варто висвітлювати і наукові, й організаційні питання.

Особливу увагу слід приділяти пропаганді здорового способу життя серед дітей, підлітків і учнівської молоді. На сьогодні у програму шкільних занять з валеології потрібно включити також і питання про туберкульоз. Але для того щоб ці заняття були плідними, потрібна постійна робота з педагогами. Цю роботу мають проводити як шкільні лікарі, так і педіатри, що працюють у диспансерах; сюди відносяться виступи на педагогічних радах, конференціях вчителів, але ще більше значення мають семінари з педагогами по спеціальній програмі. Важливу роль відіграють лекції і бесіди про профілактику туберкульозу в дітей, проведені на батьківських зборах.

Однією з задач санітарно - просвітньої роботи є запобігання фтизіофобії. Під цим терміном ми розуміємо панічний страх перед зараженням туберкульозом. Фтизіофобія нерідко зустрічається серед різних верств населення, зокрема, серед сусідів хворих на туберкульоз, а також серед деякої частини медичного персоналу. Корені фтизіофобії варто шукати у нерозумінні особливостей епідеміології туберкульозу, у різкому перебільшенні його інфекційної небезпеки. Нерідко фтизіофобія є прямим наслідком помилок, допущених при проведенні санітарно - просвітницької роботи.

Фтизіофобія наносить шкоду лікувально - профілактичній роботі, тому що завдає туберкульозним хворим важких психічних травм, змушує їх іноді звільнятися з роботи, змінювати квартиру, руйнує родину, створюючи вкрай несприятливий вплив на умови праці і побуту хворого, різко знижуючи ефективність лікування. У результаті фтизіофобії деякі хворі вдаються до алкоголю, щоб розсіяти сумні думки. Нерідко у хворого виникає стан пригнічення вищої нервової діяльності, що послабляє опірність організму.

Фтизіофобія іноді спонукає хворого приховувати своє захворювання від членів родини, сусідів по квартирі, товаришів по роботі, друзів. У рідких випадках хворі навіть побоюються відвідувати диспансер і воліють звертатися у позарайонні лікувальні заклади, наприклад, у приватні клініки. Нерідко хворий просить диспансерну сестру не призначати заключну дезінфекцію в зв'язку з його поступленням до лікувального закладу, тому що він побоюється ворожого поводження сусідів після повернення додому.

Потрібно, щоб під час санітарної пропаганди при роз'ясненні населенню питань про заразність туберкульозу, джерела і шляхи зараження у слухачів не створювалося невірних уявлень. Варто невпинно роз'яснювати хворим, членам їх родин, їх сусідам, товаришам по роботі і всьому населенню, що заразність туберкульозу умовна, що дійсну небезпеку представляє лише масивна інфекція, що обережний хворий, який дотримується потрібного мінімуму профілактичних вказівок диспансеру, не стає джерелом масивної інфекції і практично безпечний для оточення.

Для того щоб протитуберкульозна пропаганда набула достатнього розмаху, у цій роботі найактивнішу участь повинні приймати епідеміологи, санітарні лікарі, терапевти, педіатри й інші працівники загальної медичної мережі.

Задачею санітарно - просвітньої роботи є також залучення уваги громадськості до питань боротьби з туберкульозом. З цього погляду фтизіатри, санітарні лікарі та епідеміологи повинні висвітлювати питання боротьби з туберкульозом на нарадах різного рівня.

Досвід показує, що успіх будь - якого розділу багатогранної роботи протитуберкульозних закладів, і в першу чергу диспансерів (профілактична робота у вогнищах, ревакцинація, своєчасне виявлення, лікування, працевлаштування, залучення громадськості тощо), у значній мірі залежить від змісту, правильності методики і масштабу санітарно - просвітньої роботи. Санітарна пропаганда є однією з основ боротьби з туберкульозом у нашій країні.

Контрольні питання

1. З якою метою проводиться вакцинація і ревакцинація?

2. З чого складається вакцина БЦЖ?

3. Скільки мікробних тіл вміщується в 1 мг БЦЖ?

4. Чим відрізняється БЦЖ від БЦЖ - М?

5. Яка доза вакцини БЦЖ та БЦЖ - М застосовується для щеплення і які умови зберігання вакцини?

6. Що утворюється на місті введення БЦЖ?

7. Через який час виникає імунітет після вакцинації?

8. Що таке післявакцинний знак?

9. Про що свідчить післявакцинний знак?

10. Які строки згасання післявакцинального імунітету та яким методом можна їх проконтролювати?

10. Які протипоказання до вакцинації?

11. Коли проводять ревакцинацію?

12. Який інтервал між проведенням проби Манту з 2 ТО ППД - Л і ревакцинацією?

13. Які протипоказання для ревакцинації?

14. Які існують ускладнення вакцинації, ревакцинації?

15. Що таке хіміопрофілактика?

16. Які є методи хіміопрофілактики?

17. Які контингенти населення підлягають хіміопрофілактиці?