Епідеміологічні показники поширеності туберкульозу

Для вивчення поширеності туберкульозу користуються такими епідеміологічними показниками: інфікованість, захворюваність, хворобливість і смертність, ризик інфікованості, параметр заразності.

Інфікованість - це відсоткове відношення кількості осіб, які позитивно реагують на туберкулін, до кількості обстежених, за винятком осіб з післявакцинним імунітетом. Інфікованість людини виявляється за допомогою туберкулінової проби Манту з 2 ТО ППД - Л. Вона значною мірою характеризує резервуар туберкульозної інфекції. Однак позитивна туберкулінова проба може бути також наслідком післявакцинного імунітету. Після вакцинації інфільтрат має характерні відзнаки від інфільтрату при інфекційній алергії, за якими проводиться їх диференційна діагностика. Показник інфікованості характеризує епідеміологічну ситуацію, але не завжди відповідає захворюваності, оскільки зменшення рівня захворюваності випереджає зменшення рівня інфікованості.

Інфікованість населення зростає з віком. Серед жителів міста вона на 5 - 10 % вища, ніж серед сільського населення. В останні роки у нашій країні спостерігається підвищення рівня інфікованості населення, що пов'язано з різким зниженням його життєвого рівня. Заданими Ю. І. Фещенка (2002), в сучасних умовах епідемії туберкульозу інфікованість дітей віком 7 - 8 років становить 8,5 % , віком 13 - 14 років - 19,5 %. У людей віком до 40 років - 80 - 90 %. Важливу роль у зниженні інфікованості має вилікування хворих на туберкульоз або досягнення абактеріальності. Це обмежує поширення мікобактерій туберкульозу в навколишньому середовищі і сприяє зменшенню рівня інфікованості населення.

Вивчення туберкулінових проб показує, що широке проведення антибактеріального лікування хворих на туберкульоз зменшує масивність туберкульозної інфекції, змінює імунологічну реактивність людей.

В останні роки частота гіперергічних туберкулінових реакцій зменшилась у 4 рази і не перевищує 25 %. Люди з гіперергічними реакціями хворіють частіше, ніж з гіпоергіч - ними, тому їх відносять до групи підвищеного ризику захворювання на туберкульоз.

Після вилікування хворого туберкулінова реакція залишається позитивною, що свідчить про наявність не лише інфікованості, а й імунітету. Туберкулінова реакція - це, насамперед, імунологічна реакція.

Результати туберкулінодіагностики не відображають епідеміологічної ситуації з туберкульозу. Точніше ефективність боротьби з туберкульозом характеризує ризик зараження, тобто приріст інфікованості. Ризик зараження - це приріст у відсотках (%) кількості людей, котрі інфікувались протягом року. Цей показник не повинен перевищувати 1 %. Якщо ризик інфікованості перевищує 2 %, то в 70 - річному віці буде інфіковано 90 % населення.

Для характеристики ефективності протитуберкульозних заходів вивчають параметр заразності - показник можливого інфікування населення одним хворим, який виділяє МБТ, протягом року. Якщо профілактика туберкульозу організована і проводиться добре, то параметр заразності не перевищує 10.

Під захворюваністю розуміють кількість вперше виявлених хворих з активною формою туберкульозу на 100 000 жителів даного району протягом року, а хворобливість - це загальна кількість хворих з активною формою туберкульозу на 100 000 жителів даного району на кінець року.

До 1998 р. в Україні не реєстрували рецидиви раніше перенесеного і вилікуваного туберкульозу. З 1999 р. такі випадки включають до складу захворюваності.

Для вивчення динаміки показник захворюваності співставляють з аналогічними даними за попередні роки та показниками в інших адміністративних територіях. Порівнюють також абсолютну кількість уперше виявлених хворих за різні роки з урахуванням змін чисельності населення.

Вивчається показник захворюваності за локалізацією і клінічними формами туберкульозу органів дихання та позалегеневої локалізації.

Якість діагностичної роботи протитуберкульозного диспансеру відображає питома вага серед хворих із вперше діагностованим туберкульозом наявності бактеріовиділення і процесу у фазі розпаду. Виявлення виділення мікобактерій туберкульозу або розпаду легеневої тканини у вперше виявленого хворого розцінюють як несвоєчасне виявлення. У разі високої кваліфікації працівників рентгенологічного та лабораторного відділень протитуберкульозного диспансеру, належній їх оснащеності та організації роботи питома вага хворих із бактеріовиділенням повинна бути вищою або дорівнювати частоті виявлення деструктивних явищ. Високі цифри цих показників свідчать про низьку якість роботи протитуберкульозного диспансеру щодо своєчасного виявлення туберкульозу.

Захворювання на туберкульоз можливе при зараженні первинно стійкими мікобактеріями туберкульозу. Форма туберкульозу, викликана первинно стійкими мікобактеріями туберкульозу, не відрізняється від форм при зараженні чутливими, але вона гірше піддається антибактеріальному лікуванню. Ю.І. Фещенко (2002) повідомляє, що в Україні відзначається висока частота первинної медикаментозної резистентності - 22 - 25 %, яка вдвічі перевищує середній показник ВООЗ (10,4 %). Вторинна резистентність проти основних протитуберкульозних препаратів складає 55 - 56 %, що перевищує середній показник ВООЗ у 1,5 рази.

Спосіб зараження не має вирішального впливу на ураження тих чи інших органів. Все ж у разі антенатального зараження уражуються печінка, селезінка, очеревина, брижові лімфатичні вузли, рідко - легені. Аліментарне зараження в половині випадків призводить до ураження органів черевної порожнини, а в половині - органів дихання. На рівень захворюваності на туберкульоз впливають масивність і тривалість інфекції.

Після спаду ендемії в захворюваності на туберкульоз основну роль відіграє не екзогенна, а ендогенна інфекція. Про це свідчить зростання частоти захворювань дорослого населення.

Спільне проживання з хворим на туберкульоз у сприятливих житлових та побутових умовах може призвести лише до випадкового або періодичного зараження, в іншому випадку можливе часте інфікування. Цим пояснюється частота випадків суперінфекції контактних осіб у сім'ї, квартирі або на роботі. Останнє досить часто трапляється серед персоналу протитуберкульозних закладів.

Фактори навколишнього середовища мають деякий вплив на захворюваність на туберкульоз. Аналіз захворюваності населення, яке проживає в різних кліматичних зонах, не дає підстав для встановлення закономірності, хоча відомо про негативний вплив періоду акліматизації, зазвичай при переселенні з півдня на північ. Захворюваність на туберкульоз серед мігруючого населення у 2 - 4 рази вища, ніж серед немігруючого. В одній природній зоні люди, які проживають у горах, рідше хворіють на туберкульоз, ніж ті, що живуть у долині. Частіші випадки захворювання в умовах вологого й холодного клімату.

Важливе значення має харчування хворих. Туберкульоз частіше розвивається в осіб, у раціоні котрих не вистачає тваринного білка.

Захворюваність на туберкульоз неоднакова також у різні вікові періоди. Рідко хворіють на туберкульоз у ранньому дитинстві та в підлітковому віці. У середньому віковому періоді чоловіки хворіють у 2 - 3 рази частіше, ніж жінки. В останні роки зросла захворюваність людей похилого віку.

На частоту захворювання на туберкульоз впливають інші хвороби. Особливо несприятливими в цьому відношенні є грип, кір, вірусний гепатит, кашлюк, цукровий діабет, психічні травми, захворювання шлунка і дванадцятипалої кишки, пневмоконіоз, захворювання щитовидної залози, які супроводжуються її гіпофункцією, СНІД. Захворюванню на туберкульоз сприяють алкоголізм, наркоманія, вагітність і пологи, ВІЛ - інфекція.

Розвиток пневмоконіозу пов'язаний з виконанням певних видів роботи. Доведено, що металевий і мінеральний пил є сильним механічним і хімічним подразником легеневої тканини. Люди, які дихають таким пилом, хворіють на туберкульоз у 2 рази частіше, ніж текстильники, пекарі, меблярі та ін. Захворювання на туберкульоз частіше зустрічається у людей, які весь час перебувають у закритих, недостатньо освітлених і вентильованих приміщеннях.

З урахуванням значення екзогенних і ендогенних чинників виділено групи населення з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз. До них належать особи, які перебувають у контакті з хворими на туберкульоз, вперше інфіковані (особливо з гіперергічною пробою Манту), особи, які вилікувались від туберкульозу, хворі на цукровий діабет, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, силікоз, алкоголізм і наркоманію, хворі, котрим призначали кортикостероїдні гормони, мігруюче населення, люди похилого і старечого віку, особи, що працюють в умовах підвищеної професійної шкідливості.

Смертність - це кількість померлих від туберкульозу протягом року на 100 000 жителів даного району.

Смертність від туберкульозу і хворобливість значною мірою залежать від ефективності лікувальних заходів, інфікованість і захворюваність - від профілактичних. Разом з тим, інфікованість, захворюваність, хворобливість і смертність пов'язані з соціально - побутовими умовами життя людей.

В усіх країнах світу захворюваність і смертність від туберкульозу серед чоловіків вища у 2 - 3 рази, ніж серед жінок. Серед дітей ця різниця нівелюється.

Показник летальності при туберкульозі — це відношення кількості померлих за рік від туберкульозу до кількості хворих на туберкульоз, що перебуває в тому самому році на обліку в диспансері. Окремо рекомендують вивчати летальність при бактеріовиділенні, тому що саме у бактеріовиділювачів частіше спостерігається несприятливий перебіг захворювання.

Нині туберкульоз є найпоширенішою в світі інфекційною хворобою, яка посідає перше місце за смертністю серед усіх інфекційних захворювань. Перед цим з'явилась нова медична і соціальна проблема: туберкульоз і СНІД.

За прогностичними даними, на початку третього тисячоліття у світі буде 30 - 40 млн. носіїв вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) і 10 млн. хворих на СНІД, які поповнять кількість хворих на туберкульоз. Причому найбільше ВІЛ - інфікованих і хворих на СНІД серед людей у віці 20^40 років. Зараз ВІЛ - інфекція в поєднанні з туберкульозом найпоширеніша в Африці (до 60 %), Азії (Китай, Індонезія), Європі.

За даними Ю. І. Фещенка, В. М. Мельника, в останні роки серед ВІЛ - інфікованих у світі хворі на туберкульоз становлять 3,5 %, що за критеріями ВООЗ свідчить про епідемію туберкульозу серед цього контингенту. Через 5 - 9 років за усередненими даними ця цифра може зрости до 15 %.

Серед ВІЛ - інфікованих і хворих на СНІД спостерігають найвищий рівень захворюваності на туберкульоз та смертності від нього.

За даними ВООЗ, одна третина населення світу, а точніше, 1,9 млрд осіб, уже інфіковані мікобактеріями туберкульозу, отже, можливе збільшення захворюваності на туберкульоз, яка супроводжується епідемією ВІЛ - інфекції. У деяких країнах, як і в Україні, інфікованість дорослого населення туберкульозом сягає 80 - 90 %. Кожної секунди хтось на нашій планеті інфікується туберкульозом. Вважають, що один хворий на туберкульоз може інфікувати 10 - 15 здорових осіб у перерахунку на 100 тис. населення. У місцях скупчення людей, наприклад, у великих містах, ці показники значно збільшуються.

Щорічно у світі захворюють на туберкульоз 7 - 10 млн. людей, у тому числі 4— 4,5 млн - із бактеріовиділенням, і помирає від нього приблизно 3 млн дорослих осіб і майже 300 тис. дітей, з них 97 % - у країнах, що розвиваються. Загальна кількість хворих на туберкульоз досягає 50 - 60 млн.

Кожний хворий, якого не вилікували від туберкульозу, є джерелом зараження і може інфікувати 10 - 15 і більше людей. Тому послаблення боротьби з туберкульозом за останні 15 - 20 років було передчасним, оскільки ця хвороба не ліквідована в жодній країні світу, а навпаки, епідемічна ситуація погіршується.

Туберкульоз нині є страшною загрозою для людства. Від цієї недуги в цілому світі помирає більше хворих, аніж від усіх інфекційних та паразитарних хвороб разом узятих. Сучасна епідемія туберкульозу набула глобальних масштабів. Ось чому в квітні 1993 р. ВООЗ оголосила, що туберкульоз нині є "глобальною надзвичайною ситуацією".

Найвищий рівень захворюваності на туберкульоз в Африканському й Азіатському регіонах, країнах Тихоокеанського узбережжя. Погіршується епідемічна ситуація з туберкульозу й у країнах Європи, особливо в Східній Європі. У цих регіонах також прогнозують зростання смертності від туберкульозу.

За критеріями ВООЗ, Європа, відповідно до рівня захворюваності на туберкульоз, розподілена на три категорії:

• країни з низьким рівнем поширення, де рівень захворюваності нижче ніж 10 випадків на 100 тис. населення, до яких належить Австрія, Німеччина, Греція, Норвегія, Франція, Швеція, Швейцарія, Чеська республіка та інші;

• країни із середнім рівнем поширення - Болгарія, Угорщина, Польща, Туреччина, Іспанія, Португалія. У них рівень захворюваності становить від 10 до 30 випадків на 100 тис. населення;

• країни з високим рівнем поширення, де показник захворюваності вищий, ніж 3 0 випадків на 100 тис. населення. До таких країн належать 15 колишніх республік СРСР та Румунія.

До третьої категорії належить і Україна, де з 1995 року зареєстровано епідемію туберкульозу.

Зросла кількість важких і занедбаних форм туберкульозу, з'явились нові проблеми фтизіатричної галузі - розвиток мультирезистентного туберкульозу та наступ епідемії ВІЛ - СНІДу.

За даними 2003 року в Україні виявлено 40659 хворих на туберкульоз. Загальна кількість контингентів, що перебувають під наглядом протитуберкульозних закладів, становить понад 670 тис. осіб, в тому числі кількість хворих на активні форми сягає понад 141 тис.

Серед тих, хто вперше захворів на туберкульоз, 17 % робітники, 3,6 % - робітники аграрного сектору, 4,3 % - службовці, а майже половина з них (2 %) - медичні працівники (850), 4,1 % - учні та студенти. 40 % усіх хворих - особи працездатного віку, які не працюють, 15,3 % - пенсіонери, 3,5 % - особи, що повернулися з місць позбавлення волі, 1,9 % - особи без певного місця проживання. В цілому соціально незахищені верстви населення становлять понад 60 %.

Останнє десятиріччя XX століття характеризувалось погіршенням епідемічної ситуації з туберкульозу. Щороку у світі виявляють від 7 до 10 млн чоловік, що вперше захворіли на туберкульоз, від якого помирає близько 3 млн чоловік. Загальна кількість хворих на туберкульоз сягає 50 - 60 мільйонів. На країни, що розвиваються, припадає 95 % хворих на туберкульоз і 98 % летальних наслідків від туберкульозу. При цьому 75 % хворих на туберкульоз припадає на продуктивні групи населення (18 - 55 років). Роль туберкульозу у світі поглиблюється у зв'язку із зростанням чисельності населення, поширеністю ВІЛ - інфекції та неефективною роботою програм боротьби з туберкульозом, що призводить до появи хіміорезистентних форм туберкульозу.

Якщо система боротьби з туберкульозом не буде покращена, то, за прогнозами фахівців, за період 2000 - 2020 роки у світі буде зареєстровано майже 1 мільярд інфікованих, 200 мільйонів людей захворіють на туберкульоз, а біля 40 мільйонів помре від цього захворювання.

Зважаючи на цю ситуацію, ВООЗ проголосила туберкульоз глобальною небезпекою (Программа ВОЗ по туберкулезу. Структура для эффективной борьбы с туберкулезом. - Женева: WHO, 1994. - 15 а). Жодна країна не може ігнорувати проблему туберкульозу, оскільки він загрожує здоров'ю населення, стану економіки й подальшому розвитку суспільства. Високий показник захворюваності на туберкульоз і смертності від нього найчастіше є наслідком невідповідних заходів боротьби та ігнорування хвороби. Здебільшого причинами повернення епідемії туберкульозу, як зазначає ВООЗ, є те, що:

• ігнорування хвороби урядами багатьох країн призвело до того, що системи боротьби з туберкульозом у багатьох країнах розпалися або взагалі були ліквідовані;

• незадовільне керівництво і неправильне програмування боротьби з туберкульозом сприяли підвищенню рівня захворюваності, а також виникненню стійкості мікобактерій туберкульозу проти антибактеріальних засобів;

• збільшення кількості населення та міграція призводять до підвищення рівня захворюваності на туберкульоз;

• зв'язок туберкульозної та ВІЛ - інфекції спричинив небезпечне підвищення рівня захворюваності на туберкульоз в ендемічних для ВІЛ зонах; ВІЛ створює сприятливі для мікобактерій туберкульозу умови, пришвидшує розвиток хвороби.

Контрольні питання

1. Які фактори визначають ризик контакту із збудником туберкульозу?

2. Які види МБТ патогенні для людини?

3. Від яких факторів ризику залежить вірогідність інфікування?

4. Хто може бути джерелом виділення М. bovisl

5. Яка кількість МБТ повинна бути в Імл мокротиння для виявлення їх мікроскопічним методом?

6. Яким лабораторним методом виявляють МБТ у тих хворих на туберкульоз, що є найнебезпечнішими в суспільстві?

7. Які показники використовують для оцінки епідеміологічної ситуації з туберкульозу?

8. Що таке інфікованість як епідеміологічний показник?

9. Що таке інфікованість як стан організму?

10. Що таке ризик інфікованості? В яких межах він повинен знаходитись?

11. Що таке параметр заразності?

12. Що таке захворюваність на туберкульоз?

13. Які хвороби можуть сприяти збільшенню захворюваності на туберкульоз?

14. Що таке хворобливість?

15. Що таке смертність?