Лекція 3-4. Політико-філософські концепції Античності та Середньовіччя (4 год.).

1. Сократ як засновник політичної філософії.

2. Теорія “ідеальної держави” та тоталітарної справедливості Платона.

3. Зародження концепції “громадянського” у вченні Аристотеля.

4. Теологічна філософська парадигма періоду Середньовіччя.

5. Ідея теократичного панування у вченні Августина..

6. Фома Аквінський і зародження ідеї суверенітету влади народу.

Основні категорії: етатизм, теократизм, антропоцентризм, ідеальна держава, громадянське.

Література:

1. Актон Дж. История свободы в античности. // Полис. – 1993. - № 3.

2. Аристотель. Сочинения. – М., 1983. – Т.4.

3. Бенеттон Ф. Введение в политическую науку. – М.: Весь Мир, 2002.

4. Платон. Сочинения. – М., 1994. – Т. 4.

5. Гаджиев К.С. Политическая философия. – М.; «Экономика», 1999.

6. Гобозов И.А. Философия политики. – М.: “Теис”, 1998.

7. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. – М., 1988.

8. Кирилюк Ф.М. Історія політології: Підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Знанн України, 2001.

9. Поппер К. Відкрите суспільство і його вороги. – К.: “Основи”, 1994. – Т.1.-2.

10. Рассел Б. История западной философии. – М., 1994. – Т.1.

11. Скиба В., Горбатенко В., Туренко В. Вступ до політології. – К.: “Основи”, 1998.

12. Федорова М. Классическая политическая философия. – М.: Весь мир, 2001.

13. Фролов Э.Д. Огни Диоскуров Античные теории переустройства общества и государства. – Л., 1984.

14. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. – М.: «Высшая школа», 1991.

1. Сократ як засновник політичної філософіі.

К. Ясперс назвав суспільства Середньоземномор’я такими, які першими вступили в епоху “вісьогового часу” тобто прогресивного розвитку (від простішого до складнішого).

Стародавня Греція вважається батьківщиною філософською думки, політичної зокрема. Цьому сприяло два чинники:

2. на відміну від суспільств Стародавнього Сходу, в старогрецьких державах полісах релігійні погляди не були єдиною формою світогляду. Навпаки, відбувався процес “антропологізації” тобто “олюднення” релігії тобто надання богам людських рис та характеристик. Як результат, у свідомості греків, відбувається поєднання в єдине ціле богів та держави-суспільства. (Греки створюють храми в містах для того, щоб прославляти не лише богів, алей й суспільство, що їх побудувало.

3. існування свободи людей – громадян полісів як громадянського колективу, який свідомо будував систему державного правління над собою. К. Ясперс: “Поліс створив передумови для існування західного усвідомлення свободи”.

VII-V ст.. до н.е. – відокремлення політико-філософської думки від релігії та міфів (завершення періоду синкретизму світогляду).

Сократ (469-399 рр. до н.е.)

Був другом уславленого грецького стратега Перікла, його жінки Астазії, автором знаменитих “сократівських бесід”, неперевершеним оратором, який вмів переконувати у своїй правоті, беручи участь у публічних дискусіях.

Сократ не записував свої думки, однак, Платон, який був його учнем, упродовж 8 років “ходив за ним по п’ятам» і записував все, що чув від свого вчителя. Пізніше Платон писав свої товри у формі діалогів з Сократом і, таким чином, ми можемо ознайомитися з поглядами обох мислителів.

Основні політико-філософські ідеї Сократа:

1. всі суспільні негаразди пояснюються невіглаством людей. Необхідно познавати істину за допомогою знань та розуму. «Доброчесність є знання, а знання є доброчесність».

Справедливість, доброчесність та знання є абсолютними божественними істинами.

2. Загальне суспільне, а отже політичне благо є можливим лише як результат розумного впорядкування поведінки людей. Політика є “мистецтво, засноване на справжньому знанні”, яке є притаманним “мудрим пастирям”.

Для впорядкування політичних відносин необхідним є панування розуму над свавільною волею – державою повинна правити не натовп, а добрі, відмінно знаючі свою справу люди.

3. Основою державного порядку є закон і право, лише за допомогою яких можна досягти ідеалів “доброчесності” і “справедливості”.

4. Проблему співвідношення між індивідуальним (громадянським) та державним Сократ вирішує за допомогою третьої субстанції – моралі. Вищій моральній нормі повинна підпорядковуватися і держава, і громадяни. Моральним є те, що є розумним і законним.

5. Розум є критерієм справедливості та доброчинності дій людини. Виникає запитання: як розв’язати суперечність, яка може виникнути між індивідуальною незалежністю людини, яка керується у своїх діях розумом, та необхідністю підпорядковуватися законам, які оберігає держава ? Сократ пропонує критикувати поведінку як окремих людей, так і держави в цілому, якщо їх дії є не розумними, а отже, не доброчесними і справедливими.

6. Сократ був противником “жеребкової” форми демократії. Правити повинні ті, “хто вміє це робити”. Сократ: “політика – це мистецтво державного управління”. “Правити повинні ті, хто володіє знанням”.