2. Теорія “ідеальної держави” та тоталітарної справедливості Платона.

Вільнодумство та демократичний устій суспільного життя у грецьких полісах мали чітке спрямування – вони не могли бути використані на шкоду державі. Інтереси держави розглядалися як вищі аніж будь-які групові, тим більше індивідуальні інтереси. Держава розглядалася як необхідна форма співжиття людей, яка поглинає окрему людину.

Такі політичні погляди та вчення називаються етатистськими (фр. – etat – держава).

Одним з радикальних представників етатистського підходу є Платон (427-347 рр. до н.е.).

Праці: “Держава”, “Закони”, “Політик”.

Справжнє ім’я – Арістокл, походив з аристократичної сім”ї. Платон був учнем Сократа. Після смерті вчителя Платон подорожував (Єгипет – був посвячений жерцями у тайни буття; у Південній Італії 12 років вчився у школі піфагорійців). Після повернення в Афіни заснував школу, яку назвав Академія, яка, до речі, існувала майже 1000 років).

Платон, без всякого сумніву, вирішує основне питання політичної філософії на користь держави як первинної субстанції політичного життя.

Теорія держави Платона базується на його ідеї про на світ “несправжніх” явищ та “істинний світ ідей”. Якщо у світі все змінююється та зникає, то у світі ідей існує ідея держави, яка не змінюється через свою досконалість

У цій державі не має жодних протиріч, бо все побудовано на засадах розуму та досконалості. Досконалість держави пояснюється тим, що ідеальна держава відповідає природі людини. (З існуючих форм держави тобто з “світу явищ” найбільш близькою до ідеальної є аристократія, оскільки правління зосереджується в руках найкращих громадян.

Держава виникає як необхідність єдина форма, яка може справедливо задовільнити потреби людей.

Між станами, які проживають у суспільстві (виробничники, воїни та філософи), не існує протиріч і вони живуть як браття, оскільки в цьому їх переконують міфи як своєрідна ідеологія. (Якщо люди будуть виховуватися на таких міфах, то нове покоління повірить в нього і почне його реалізовувати на практиці).

Політична влада є первинною по відношенню до права (протилежна точка зору аніж у Сократа).

К. Попер: Платон відкрив важливий закон політичного життя, во доля держави залежить від долі пануючого прошарку (прошарок філософів-правителів та воїнів, оскільки кращі з воїнів можуть перейти до вищого прошарку).Зміни у державі можливі лише тоді, коли розпочинається розбрат у середовищі панівного класу.

Роль держави у регулюванні приватного життя людей (відсутність сім’ї у воїнів; регулювання правителями кількості дітей воїнів; спільне виховання дітей).

Негативне сприйняття Платоном ідеї громадянської свободи як шляху до рабства. Описуючи демократичний устрій грецьких полісів, мислитель підкреслював, во необмежена влада натовпу вела до вседозволеності, вседовозволенність до хаосу, коли люди перестали дотримуватися законів. Як результат, влада опиняється в руках тирана і у суспільстві встановлюється рабство.

Щодо поняття справедливості, то у Платона справедливим є те, що відповідає інтересам держави. Кожна окрема людина повинна займатися чим-небудь одним, що потрібно державі, причому якраз тим, до чого вона має найбільші здібності. Якщо людина буде втручатися у справи іншого прошарку, то це буде проявом несправедливості. “Держава є справедливою, якщо кожен з трьох класів робить свою справу”.

К. Попер: Платон є родоначальником теорії тоталітаризму. Держава є уособленням досконалості, свободи та справедливості.