4. Теологічна філософська парадигма періоду Середньовіччя.

Період середньовіччя: 4 ст. - кінець 14 ст. (“Серединний час між періодами Античності та Відродження”). У Західній Європі, без всякого сумніву, теоретичної основою середньовіччя було християнство.

Головний принцип середньовічної філософської думки - теократизм тобто зверхність ідеї бога та церкви над ідеєю держави та особи. Теократична ідея набула поширення у зв’язку із зміцненням церковної ієрархії (Як відомо, упродовж перших століть нашої ери будь-якої церковної ієрархії не існувало).

311 р. – християнство було визнано однією з рівноправних релігій у Римській імперії, у 324 рр. – державною релігією. У 529 р. благочестивий імператор Юстиніан закриває всі грецькі академії, включно і платонівської. Б. Расел ввважає,що саме рік закриття академії як останнього осередку язичництва можна вважати початком “ери темряви”. Однак, з цією ідеєю можна посперечатися.

Справа в тому, що для обґрунтування догматів християнства використовувалося багато політико-філософських ідей, запропонованих стародавніми греками, зокрема Арістотелем. Однак, ті ідеї, які суперечили основним християнським постулатам нещадно заперечувалися.

У перші століттях нащої ери розвиток християнської філософії відбувалося під іменем патристики. Оскільки, божественне “откровение” є вищим аніж людський розум і суперечить йому, то Євангеліє вступає у конфлікт з пізнавальною здібністю людини. Терту ліан вірив тому, во життя є абсурдним. Тому ми можемо вважати, во у цій частині теорія християнства не мала нічого спільного з філософією, зокрема політичною.

Однак, ми можемо відокремити головні християнські ідеї, які вплив на формування політико-філософської думки:

1. ідея самоцінності людської особистості. Кожна людина створена по образу Бога і тому кожна людина має незкінченну цінність. Християнин не може відректися від своєї особистості, в основі якої знаходиться образ Бога, заради якихось інших цінностей. Таким чином, характерною рисою християнської філософії є антропоцентризм. Мірою справедливості є завдання спасіння людства.

2. Ідея рівності усіх людей перед богом як дітей божих.

3. ідея індивідуалізму. Кожна людина має безсмертну душу, яка має свободу волі і тому несе особисту відповідальність за свої дії перед богом.

4. Християнська етика, яка підкреслює моральну цінність особи, що не залежить від його політичного та соціального становища.

5. Християнство, проголошуючи самоцінність особи, а не сім’ї, групи, етносу, держави, денаціоналізувало релігію та поставило під сумнів етатистську парадигму.

6. Християнство сформулювало принцип розподілу духовної та політичної влади:

а) земне є відділеним від небесного;

б) земна влада контролюється вищою небесною владою;

в) особа має духовного союзника у боротьбі із земними володарями та державою.

Християнство протиставляла абсолютному праву держави визначати принцип, за яким потрібно жити людині, її обовязок жити згідно внутрішнього закону совісті. Над державою завжди знаходиться божа заповідь. Таким чином, виникає питання про відносини між людиною-християнином та державою. Це питання не було актуальним до 4 ст. н.е., коли ще не існувало церковної організації, християнство було напівлегальним. Однак, у 313 р. імператор Костянтин проголошує християнство офіційною релігією Римської імперії, тож виникає проблема побудови відносин між владою церкви та авторитетом імператорської влади. (325 р. н.е. – у м. Нікеї було скликано Перший Вселенський собор).