Лекція 21. Сутність свободи, рівності та справедливості (2 год.).
Філософська сутність поняття “свобода”.
Егалітарне та елітарне розуміння поняття “рівність”.
Діалектика понять “свобода” та “рівність”.
Філософське обґрунтування поняття “справедливість”.
Література:
Арон Р. Эссе о свободах: «универсальной и единственной формулы свободы не существует» // Полис. – 1996. - № 1.
Гаджиев К.С. Политическая философия. – М.: «Экономика», 1999.
Політологія /ред. Сазонова М.І. – Харків: “Фоліо”, 1998. – С. 543-551.
Прокопчук І. Конфлікт цінностей свобода/рівність в умовах демократії. // Нова політика. – 2000. - № 1. – с. 65-68.
Окун А. Рівність та ефективність Великий компроміс. – К., 1996.
Хеффе О. Политика, право, справедливость. – М., 1994.
Ліберально-демократичний ідеал: домінує концепція свободи та справедливості
Соціал-демократичний ідеал: домінує концепція рівності та справедливості.
Філософська сутність поняття “свобода”.
Найбільш дискусійна тема у політичній філософії. Багато політичних філософів визначають саме свободу базовою політичною цінністю.
Свобода – спосіб подолання нестерпного стану, нав’язаного особі конкретно-історичними, матеріальними і духовними умовами життя.
Філософський словник: Свобода – це усвідомлена необхідність і дія людини у відповідності зі своїми знаннями, можливість і здатність вибору у своїх діях.
Історичні підходи до розуміння поняття “свобода”
Прихильність до ідеї “абсолютної свободи” тобто відсутності будь-яких обмежень особи в її діяльності.
Платон: свобода як діяльність “чистої думки”
Спіноза: свобода від зовнішніх обставин.
Гобс: свобода – відсутність опору (під опором розуміємо зовнішню перешкоду рухові). Вільна особа – це особа, якій ніщо не перешкоджає здійснювати бажане, оскільки за своїми здібностями вона є здатною це здійснити.
Русо: треба звільнити від усіх штучних обмежень.
Гегель: свобода – це прагнення бути насправді лише самим собою.
Бентам: кожен закон є злом, адже кожен закон є порушенням свободи.
Маркс: свобода як мета суспільного розвитку. Звільнення людини, набуття матеріальної свободи, повинно відбутися у сфері економіки.
Сучасна західна філософія: аксіологічна характеристика свободи тобто розуміння її як реальної та самодостатньої цінності, як способу подолання “необхідності”.
Ясперс: свобода – це долання того зовнішнього, яке все-таки підпорядковує нас собі. Однак свобода є разом з тим і долання власного свавілля.
Хаєк піддав критиці концепції можливості “абсолютної свободи”. Свобода – це одна з сформованих цілком спонтанно моральних цінностей, во є однією з основ ринкової економіки. Свобода не є можливою без певних обмежень, оскільки необмежена свобода кожного необмінно порушуватиме свободу іншої особи. Критикуючи ідею “абсолютної свободи”, Гаєк стверджує, во свобода – це результат культурної еволюції людства, який виник спонтанно.
Абсолютна свобода є неможливою, оскільки вона означає повну відсутність соціальних угрупувань людей. Максимальної свободи можна досягти для всіх, тільки однаковою мірою обмеживши цю свободу всіх через норми моралі та закони, які запобігають сваволі, дискримінації або насильству з боку одних людей щодо інших. Держава повинна прагнути до реалізації цих законів, примушувати до їхнього виконання усіх своїх громадян. Свобода є можливою лише при умові існування приватної власності. Володіння чимось – це фундамент формування незалежної сооби й особливого середовища, де можна пргнути до досягнення індивідуальної мети.
Ідеалом є свобода підприємця, який вибирає свої цілі і комбінує засоби заради їх досягнення.
Екзистенціалізм: Існування людини передує її сутності. Людина є такою, якою вона хоче стати. Ж-П. Сартр: “Людина приречена бути вільною. Приречена тому, во не сама себе створила, і, все таки вільна, тому, во несе відповідальність за все, во робить”.
Дві концепції свободи: поняття «позитивної» та «негативної» свобод. Н. Боббіо запровадив дві інтерпретації свободи:
право людини не бути зобов’язаною здійснювати певну дію тобто існування зарезервованого за особою простору, який не може бути зайнятим ні іншою особою, ні державою – “заперечення свободи або негативна свобода”.
обов’язок людей підпорядковуватися тільки законам, у розробці яких вони самі беруть участь – позитивна свобода.
Позитивная свобода характеризуется как возможность и наличие ресурсов для реализации своего собственного потенциала (это может подразумевать и свободу от внутренних барьеров);[1] используется в качестве противопоставления негативной свободе, которая является свободой от внешних ограничений.[2] Неотъемлемой частью концепции позитивной свободы является представление о том, что свобода определяется способностью граждан принимать участие в управлении или в добровольной кооперации (в случае с анархистами).
Исайя Берлин в своём эссе «Две концепции свободы» (1958) пишет о том, что позитивное значение свободы…подразумевается в ответе на вопрос: «Что или кто служит источником контроля или вмешательства и заставляет человека совершать это действие, а не какое-нибудь другое, или быть таким, а не другим?».[2]
Позитивное понятие свободы является центральной идеей социал-либерализма (в США также используют сокращенное название — либерализм), что отличает его от классического либерализма.[3][4][5] Также преставления о позитивной свободе оказали влияние на политическую философию социал-демократии.
Негативная свобода характеризуется как свобода от вмешательства других людей и противопоставляется позитивной свободе, которая определяется как свобода индивида от ограничений социальной системы внутри общества, таких как классизм, сексизм или расизм.
Различие между негативной и позитивной свободами описано Исайей Берлином в его лекции «Две концепции свободы». По мнению Берлина, это различие тесно связано с политической традицией. Понятие негативной свободы связано с британскими философами, такими как Локк, Гоббс, Адам Смит, Джереми Бентам, а понятие позитивной свободы — с континентальными мыслителями — Гегелем, Руссо, Гердером и Марксом.
По мнению Берлина,…значение [свободы в негативном смысле] подразумевается в ответе на вопрос: «Какова та область, в рамках которой субъекту — будь то человек или группа людей — разрешено или должно быть разрешено делать то, что он способен делать, или быть тем, кем он способен быть, не подвергаясь вмешательству со стороны других людей?».[1]
Ограничения негативной свободы налагаются людьми и не связаны с естественными причинами или неспособностью самого индивида.
Гельвеций ясно выражает эту точку зрения: Свободный человек — это человек, который не закован в кандалы, не заключен в тюрьму, не запуган как раб страхом наказания… неумение летать как орёл или плавать как кит не является отсутствием свободы.
Марксисты и социалисты считали ошибочным различение негативной и позитивной свободы, утверждая, что позитивная и негативная свободы на практике являются неразличимыми или не могут существовать одна без другой
Исайя Берлин выделял два основных типа свободы. Такое утверждение как «Я никому не раб» Берлин описывал как характерное для негативной свободы, то есть свободы от прямого вмешательства со стороны другого индивида. В качестве противопоставления Берлин использовал присущее позитивной свободе утверждение «Я сам себе хозяин», заявление о свободе выбора своего собственного пути в жизни.
Чарльз Тэйлор поясняет, что негативная свобода представляет собой идею «возможности» («opportunity-concept»), когда индивид обретает негативную свободу в том случае, если не порабощен внешними силами и имеет равный доступ к общественным ресурсам (независимо от того, как он решает проводить своё время). Позитивная свобода, утверждает Тэйлор, опирается на идею «тренировки» («exercise-concept»): обладание позитивной свободой может означать, что индивид свободен внутренне и должен быть способен благоразумно действовать в соответствии со своим «Я». Предположим, богатый и влиятельный деятель является одновременно наркоманом. Он может обладать большой негативной свободой, но иметь очень мало позитивной свободы, согласно Тэйлору. Позитивная свобода влечет за собой пребывание в положении взрослого, зрелого человека, способного принимать решения, свободного от внутренних ограничителей (слабость, страх, невежественность и т. п.).
Рей мон Арон підкреслив розподіл свобод на формальні та реальні.
Формальні свободи: бути вільним (свобод ним) робити во-небудь (to be free)
Реальні свободи: бути здатним зробити во-небудь. Нездатність щось зробити стає несвободою в умовах, коли її створює втручання інших осіб (to be able).
Герберт Спенсер: “”Відсутність безкоштовної системи публічних шкіл не наносить шкоди свободі будь-якої дитини отримати освіту і розвивати свої здібності, навіть якщо її батьки не є здатними оплатити шкільні витрати”.