Філософське обґрунтування поняття “справедливість”.
Поняття “справедливість” характеризує існуючий стан як належний, такий який відповідає правам і потребам людини (і це має бути закріплене державною системою).
На відміну від рівності, справедливість розуміють не просто як одне якесь явище, але як певне співвідношення декількох явищ з точки зору розподілу добра і зла між людьми:
співвідношення між роллю великих груп людей у суспільстві (у виробництві) та їх соціальним статусом;
між працею та винагородою за неї;
між злочином та покаранням;
між чеснотами людей та їх визнанням.
Період античності та середньовіччя:
Справедливість було одним з понять теологічного світосприйняття. Справедливість визначалася як фіксація “божественного порядку”, во його не можна порушувати, а також як визнання нерівності людей щодо ставлення до Бога (грішники та праведники).
Конфуцій: справедливим є розподіл людей на “благородних” і “низьких”, справедливим є все те, во забезпечує патріархальну організацію суспільства та держави (принцип підкорення “молодших” “старшим”).
Сократ: справедливість як додержування мудрості, справжніх знань, природного порядку речей, законів.
Платон: справедливість – це майже синонім права. Усе, во є в законах – справедливе. Справедливість – це одна з чеснот держави. Справедливість – це забезпечення для кожної людини можливості робити те, для чого вона є народженою.
Аристотель: справедливість існує у державі, де існує “золота середина” (рівновага). Справедливість – це розподіл благ і пошанування залежно від чеснот.
Середньовіччя: теологічна ідея справедливості: усе створене Богом (тобто існуючий суспільний порядок) є справедливим.
Гобс, Спіноза, Кант, Гегель: співвідносять справедливість з правом. Гобі: справедливість – це третій природний закон, за яким люди повинні виконувати укладені ними угоди. Кант: справедливість має бути в центрі діяльності держави. Справедливість – це один з принципів моралі, який є аксіоматичним тобто таким, який не потрібно доводити.
Марксизм: соціальна справедливість – це відсутність будь-яких форм соціальної нерівності.
Сучасне розуміння справедливості:
Дж. Роулз: справедливість – це основна чеснота соціальних інститутів.
Справедливе суспільство повинно відповідати двом критеріям:
принцип рівного права для всіх членів суспільства на основні свободи;
принцип диференціації, за яким відносна економічна рівність може існувати лише у межах, у яких вона сприятиме досягненню ще вищого абсолютного рівня життя для найменш спроможних членів суспільства.
Ф. Гаєк: спроби здійснити соціальну справедливість є несумісними із суспільством вільних людей. Ці полюси являють собою по суті протилежні розв’язки традиційної для політичної філософії проблеми зв’язку рівності, свободи та справедливості. Неприпустимим є термін “соціальна справедливість”, оскільки – це є фактично закликом до розподільної справедливості, во є несумісним із принципом вільного ринку.
Найбільш поширене сучасне розуміння справедливості: справедливим можна ввважати таке суспільство, де є свобода особи. Мірою такої свободи є свобода для інших (тобто відсутність кривдження своєю свободою інших). Однією з найбільш важливих функцій політики і є якраз забезпечення справедливості. Хаєк: дотримуватися принципів справедливості можна лише до керівників держави, політиків, оскільки вимоги справедливості не можуть бути застосовуваними щодо характеристики еволюційного розвитку суспільства.