Побічна дія антимікобактеріальних препаратів

Побічні явища (реакції)

Побічне явище - це будь - яка небажана подія, що спостерігається під час прийому препарату незалежно від того, чи пов'язана вона з прийомом препарату, чи ні. Побічні явища включають токсичні або алергічні реакції, небажані клінічні або лабораторні зміни.

Побічна реакція - небажана і небезпечна для здоров'я хворого реакція, під час виникнення якої не може бути виключений зв'язок між цією реакцією і прийомом лікарського препарату.

Побічні реакції класифікуються як серйозні і незначні.

Серйозними вважаються побічні реакції, які:

• призводять до смерті;

• загрожують життю або здоров'ю хворого;

• вимагають госпіталізації або збільшують строк госпіталізації;

• призводять до інвалідності;

• викликають аномалії розвитку.

Незначні - це всі небажані реакції, що не відповідають зазначеним вище критеріям.

Побічна дія лікарського засобу - будь - яка небажана реакція, зумовлена фармакологічними властивостями лікарського засобу, яка спостерігається виключно при його використанні в дозах, рекомендованих для медичного застосування.

Захворювання, ознаки або симптоми і/або лабораторні показники, що не відповідають нормі, які спостерігались до початку лікування, не вважаються побічними явищами, якщо вони проявляються під час лікування, за винятком тих випадків, коли відбулось погіршення за інтенсивністю або частотою їх виникнення.

Всі випадки побічних реакцій мають бути проаналізовані і зареєстровані в історії хвороби з описанням характеру, ступеня важкості та заходів, проведених для ліквідації побічної реакції.

На кожен випадок побічного явища (реакції) заповнюється "Карта побічних реакцій", яку спрямовують у відділ фармакологічного нагляду Державного фармакологічного центру МОЗ України.

З метою запобігання розвитку побічних реакцій (явищ) Б. М. Пухлик пропонує до початку антимікобактеріальної терапії проводити цілеспрямований збір анамнезу з наступним нашкірним тестуванням за допомогою спеціально створеного набору для діагностики медикаментозної алергії.

Побічні реакції, що виникають у хворого при введенні антимікобактеріальних препаратів, поділяються на усувні та неусувні.

Усувні побічні реакції характеризуються незначним порушенням функцій органів. Частіше виникають на початку лікування і пояснюються відсутністю адаптації організму хворого на туберкульоз до призначених препаратів, а також підвищенням інтоксикації внаслідок масивного розпаду МБТ.

Після зменшення дози препарату і призначення симптоматичних засобів лікування можна продовжувати. Через 1 - 2 тижні організм адаптується до протитуберкульозних препаратів; тоді дозу їх можна поступово підвищувати до оптимальної терапевтичної. Не слід поспішати з відміною таких високоефективних протитуберкульозних препаратів, як ізоніазид і рифампіцин.

Неусувні побічні реакції - це реакції, які не вдається ліквідувати після зменшення дози препарату і призначення симптоматичної терапії. В такому разі протитуберкульозний препарат потрібно замінити іншим.

За характером клінічних ознак розрізняють токсичні, алергічні, токсико - алергічні побічні реакції, дисбактеріоз та реакцію Яриша - Герексгеймера.

Механізм виникнення побічних реакцій проти антимікобактеріальних препаратів зумовлений порушенням процесів обміну в організмі хворого на туберкульоз. Протитуберкульозні препарати блокують різні ферментативні системи мікобактерій туберкульозу та одночасно понижують утримання вільних сульфгідрильних груп у сироватці крові, спричинюють гіповітамінози і порушують окисно - відновні процеси. У сироватці крові підвищується кількість гістаміну, знижуються гістамінозв'язувальні властивості у зв'язку з посиленим розпадом мікобактерій туберкульозу.

Побічні реакції можуть також виникати при передозуванні лікарських засобів, а також коли не враховується маса тіла та вік хворого. Більшість протитуберкульозних препаратів виводиться з організму нирками. Тому при порушенні видільної функції нирок може виникнути побічна дія протитуберкульозних препаратів внаслідок їх кумуляції.

Деякі антимікобактеріальні препарати вибірково накопичуються у високих концентраціях в окремих органах та системах організму. Так, підвищена концентрація стрептоміцину сульфату, канаміцину, флориміцину сульфату спостерігається в ендо - та перилімфі внутрішнього вуха і може зумовлювати зниження слуху. Натрію парааміносаліцилат, накопичуючись у кістковому мозку, може викликати токсичну зернистість нейрофільних гранулоцитів та лімфоцитів, а накопичення його в щитовидній залозі призводить до її гіпофункції. Піразинамід, рифампіцин спричинюють порушення функції печінки.

Діагностика побічних реакцій відносно проста.

Токсичні реакції характеризуються ознаками порушення функцій центральної і автономної нервової системи, ураженням VIII пари черепномозкових нервів, появою периферичних поліневритів, порушеннями функцій серцево - судинної системи, органів травлення, нирок. При токсичних побічних реакціях показані лікарські речовини, що мають антигістамінну дію, нормалізують окисно - відновні процеси, поповнюють дефіцит вітамінів.

У випадках периферичних невритів і для їх профілактики, а також порушень вестибулярного парату призначають вітаміни B₁ і В₆ в/м і кальцію пантотенат (200 мг 2 рази на добу). В усуненні токсичних реакцій важливе значення мають вливання неогемодезу.

Алергічні реакції мають більш загальний характер. Вони виявляються підвищенням температури тіла, висипом на шкірі і слизових оболонках, іноді еозинофілією та лімфоцитозом. Деякі антимікобактеріальні препарати (стрептоміцину сульфат, рифампіцин, піразинамід, меншою мірою ізоніазид) здатні утворювати з білками сироватки крові комплекси, які за певних умов стають антигенами. Крім того, швидкий розпад мікобактерій туберкульозу призводить до появи у вогнищах запалення аутоантигенів, що викликають алергічні реакції в організмі.

У разі виникнення алергічних реакцій доцільне внутрішньовенне введення по 10,0 - 10 % розчину кальцію глюконату протягом 10 - 15 днів, призначення антигістамінних препаратів. Досить ефективне введення преднізолону (5 - 10 мг), тріамцинолону (0,008 - 0,02 г) 3—4 рази на день. У випадках анафілактичного шоку внутрішньовенно крапельно вводять 500 мл 5 % розчину глюкози з 1,0 мл 0,2 % норадреналіну гідротартрату та 50 - 100 г гідрокортизону, потім 1,0 мл 0,06% розчину корглікону, у разі бронхоспазму вводять 5—10 мл 2,4 % розчину еуфіліну внутрішньовенно.

Токсикоалергічні реакції поєднують у собі ознаки обох видів побічної дії протитуберкульозних препаратів:

Дисбактеріоз. Антибіотики, що використовуються для лікування хворих на туберкульоз, пригнічують життєдіяльність інших мікроорганізмів, внаслідок чого порушується нормальна мікрофлора. У рідких випадках розвивається кандидомікоз. Для профілактики дисбактеріозу під час лікування антибіотиками призначають протигрибкові препарати - ністатин, леворин, дифлюкан, флюконазол. Диспептичні явища ліквідують призначенням шлункового соку, пепсину, обволікаючими засобами (альмагель).

Реакція Яриша — Герексгеймера - погіршення загального стану хворого в перші дні від початку лікування. Виникає внаслідок масивного розпаду МБТ.

Якщо при комплексному призначенні протитуберкульозних препаратів не вдалось виявити, який з них викликає побічні дії, тоді при слабких і середніх побічних реакціях послідовно відміняють препарати, а при тяжких реакціях специфічне лікування відміняють взагалі.

Для профілактики побічних реакцій не слід призначати одночасно хіміопрепарати з аналогічним механізмом дії або які викликають однакові токсичні явища. Не можна одночасно призначати ізоніазид і метазид. Протипоказане поєднання стрептоміцину сульфату, канаміцину, флориміцину сульфату, оскільки всі вони мають ототоксичну дію. Хворим похилого віку рекомендується призначати 75 % добової дози кожного протитуберкульозного препарату і робити перерви в лікуванні на 1 - 2 дні щотижня.

Для профілактики і усунення гіповітамінозів під час лікування ізоніазидом обов'язково призначають тіаміну хлорид (0,01 г 3 рази на день) або тіаміну бромід (1 мл 6 % розчину внутрішньом'язово), піридоксину гідрохлорид (0,025 - 0,1 г 2 - 3 рази на день або 1 мл 5 % розчину внутрішньом'язово). Вітаміни В, і В₆ вводять через день. Призначення стрептоміцину сульфату, канаміцину, флориміцину сульфату, піразинаміду поєднують із застосуванням аскорбінової кислоти. При лікуванні етіонамідом слід призначати ніацин (нікотинова кислота - 0,05 г двічі на день) або нікотинамід (0,1 г 3 рази на день).

Серед антигістамінних препаратів частіше призначають діазолін (1 - 2 драже 3 рази на день) або супрастин (0,025 г 3 рази на день), кларитин, лоратадин (по 1 таблетці на добу), тавегіл (по 0,001 г всередину 2 рази на добу).

Для нормалізації окисно - відновних процесів показане призначення аскорбінової кислоти (0,2 г 3 рази на день або внутрішньовенно 5 мл 5 % розчину разом з 40 % розчином глюкози), кокарбоксилази (50 - 100 мг) і аденозинтрифосфорної кислоти (1 мл 1 % розчину) протягом 15 - 20 днів.

Для поповнення дефіциту сульфгідрильних груп призначають їх донатори: метіонін (0,5 - 1г 3 - 4 рази) або унітіол (5 мл 5 % розчину).

Усунення побічних реакцій, зумовлених порушенням дезамінування, досягають застосуванням глютамінової кислоти (1г 3 - 4 рази на день). Призначення глютамінової кислоти обов'язкове у випадках порушення функції центральної нервової системи та печінки, особливо при лікуванні циклосерином, етіонамідом і піразинамідом.

Профілактика та усунення побічних реакцій сприяють підвищенню ефективності лікування.

Контрольні питання

1. Яка принципова різниця між побічним явищем, побічною реакцією і побічною дією лікарського засобу?

1. Які побічні реакції класифікуються як серйозні?

2. Як класифікується побічна дія лікарських засобів, яка виникає внаслідок тривалої антимікобактеріальної терапії?

2. Який механізм виникнення побічних реакцій?

3. Якими клінічними ознаками характеризуються токсичні реакції?

4. Яка лікувальна тактика має бути у разі виникнення алергічних реакцій?

5. Які методи профілактики дисбактеріозу?

6. У чому полягає сутність реакції Яриш - Герексгеймера?

3. Як проводиться профілактика і лікування гіповітамінозів під час тривалого і безперервного прийому протитуберкульозних препаратів?