Патогенетична і симптоматична терапія

Неспецифічне лікування полягає в проведенні гігієно - дієтичного режиму, патогенетичної та симптоматичної терапії.

Використання патогенетичних засобів підвищує ефективність антимікобактеріальної терапії. До таких засобів належать ті, дія яких спрямована на механізми, що визначають розвиток захворювання. їх призначення мобілізує захисні реакції організму, сприяє зменшенню ступеня запальної реакції і прискоренню її розсмоктування, загоєнню каверни, стимуляції процесів регенерації, зменшенню можливості розвитку фіброзних змін, нормалізації порушень функцій організму.

Гігієно - дієтичний режим має велике значення. До нього належать: раціональне харчування, свіже повітря, геліопроцедури, гідропроцедури та аеропроцедури, праця.

Потреба у правильному харчуванні зумовлена тим, що у хворих на туберкульоз значно порушуються процеси обміну. Причин цих розладів дві: туберкульозна інтоксикація і гіпоксія.

Задачі правильного харчування:

• нормалізація обміну білків, жирів і вуглеводів, вмісту вітамінів і мінеральних речовин;

• підвищення захисних сил організму, спрямованих проти інфекції й інтоксикації;

• відновлення тканин, уражених туберкульозною інфекцією.

Всім перерахованим вимогам відповідає дієта № 11. У дієті повинно бути не менше 100 - 110 г легкозасвоюваного (молоко, м'ясо, риба тощо) білка, а в період видужання - 120 - 140 г (60 % - тваринного походження). Вуглеводи дають у фізіологічних кількостях (400 - 500 г). Важливо, щоб їжа була багатою на вітаміни, особливо на аскорбінову кислоту, тіамін і піридоксин. Швидка і велика прибавка маси тіла може не поліпшити, а навпаки, погіршити стан хворого.

В останні роки проблема харчування більшості хворих на туберкульоз втратила свою колишню актуальність, оскільки апетит хворих і трофіка тканин швидко відновлюються після проведення антимікобактеріальної терапії. Це пов'язано з дезінтоксикацією організму.

Сонячне проміння використовується здебільшого для лікування хворих з позалегеневими формами туберкульозу, а щодо туберкульозу легень, то використовувати інсоляцію слід помірно, оскільки гіперінсоляція сприяє загостренню туберкульозного процесу. Повітря, багате на кисень, зменшує гіпоксію і нормалізує процеси обміну.

Розподіл лікарських засобів на патогенетичні і симптоматичні умовний. До патогенетичних засобів належать ті, що впливають на механізми патогенезу туберкульозного запалення.

Всі засоби патогенетичної терапії можна об'єднати у наступні групи:

• гормони кори наднирників (глюкокортикоїди) та їх синтетичні аналоги - кортизон, гідрокортизон, преднізолон, дексаметазон та анаболічні гормональні препарати - ретаболіл, неробол, метандростенолон тощо;

• негормональні протизапальні засоби - бруфен, реопірин тощо;

• імунокорегуючі препарати - Т - активін, тималін, тимоген, спленін, левамізол, індо - метацин, діуцифон, етимізол, нуклеїнат натрію тощо;

• антиоксиданти - тіосульфат натрію, а - токоферолу ацетат, три - ві, три - ві плюс;

• антигіпоксанти - оксибутират натрію, рибоксин;

• антикінінові препарати - контрикал, гордокс (інгібітори калікреїну) та пармедін, про - дектин (специфічні антикінінові препарати) і прокінінові препарати - андекалін;

• коректори системи ейкозаноїдів - вольтарен, есенціале, кверцитин тощо;

• вітаміни - групи В, С, А;

• стимулятори ретикулоендотеліальної системи - метилурацил;

• біогенні стимулятори - алое, плазмол, ФІБС, склоподібне тіло, торфот;

• препарати метаболічної терапії - мілдронат.

Гормональні препарати - пригнічують запальні реакції, зменшують секрецію слизової оболонки бронхів, мають бронхорозширювальну дію. У малих дозах покращують синтез білка, підвищують артеріальний тиск, знижують основний обмін, зменшуючи таким чином дефіцит кисню в організмі.

Глюкокортикостероїди призначають хворим з вираженим ексудативним характером запалення (ексудативний плеврит, поширені інфільтративні зміни), при надмірному формуванні сполучної тканини, а також для усунення і профілактики побічних реакцій. До них відносять кортизон (у перші дні лікування по 0,1 - 0,2 г на добу всередину, розподіливши цю дозу на 3 - 4 прийоми, потім дозу поступово зменшують до мінімальної - у середньому 0,025 г на добу), суспензію гідрокортизону 25 % (до 1 мл разом з антиміко - бактеріальними препаратами (стрептоміцин, розчин ізоніазиду, рифампіцину тощо) для інгаляцій при туберкульозі бронха; преднізолон (починають із 0,02 - 0,04 г на добу всередину, розділивши на 3 - 4 прийоми, потім дозу знижують до 0,005 - 0,01 г на добу); метилпреднізолон або метипред, або урбазон (починають із 0,006 - 0,02 г на добу, розділивши на 3—4 прийоми, дозу поступово знижують); дексаметазон (у середньому 0,002 - 0,003 г на добу всередину, розділивши на 3 - 4 прийоми й поступово знижуючи дозу); тріамцинолон (по 0,004 - 0,016 г на добу всередину на 3 - 4 прийоми, у разі потреби дозу збільшують, а за позитивного ефекту поступово зменшують до 0,002 - 0,001 г на день). Кортикостероїди хворим на туберкульоз дають переважно упродовж 1 - 1,5 міс.

Глюкокортикостероїди, як і адренокортикотропний гормон (АКТГ), знижують захисні сили організму і сприяють дисемінації туберкульозної інфекції. Однак за певних обставин важливою є протизапальна дія глюкокортикостероїдів: коли специфічний запальний процес набуває загрозливого для життя перебігу або запальна реакція переходить у поширений фіброзний процес. Глюкокортикостероїди не слід застосовувати без проведення ефективної антимікобактеріальної терапії.

Показання до глюкокортикостероїдної терапії при туберкульозі:

• Зменшення токсичних симптомів при блискавичному, швидко прогресуючому туберкульозі легенів, казеозній пневмонії, дисемінованому або міліарному, туберкульозі; глюкокортикостероїди не впливають на наслідки лікування при туберкульозі легенів, тому хворим із перебігом середнього ступеня тяжкості недуги призначати їх не варто.

• Запобігання стенозуванню бронхів у разі їх ураження туберкульозом.

• При туберкульозному менінгіті зменшити прояви токсемії, пришвидшити розсмоктування ексудату й запобігти розвитку спайок, арахноїдиту та гідроцефалії.

• При туберкульозі серозних оболонок (плеврит, перикардит), а також при туберкульозному артриті, орхоепідидиміті - прискорити розсмоктування рідини. Однак при туберкульозі кишок глюкокортикостероїди призначати небезпечно, бо вони можуть спровокувати перфоративний процес.

• Провести замісну терапію, наприклад, при хворобі Аддісона, якщо вона поєднується з туберкульозом будь - якої локалізації.

• Подолати реакцію непереносимості антимікобактеріальних препаратів, особливо в разі важких клінічних ситуацій.

• При туберкульозному ураженні очей, сечової і статевої систем запобігти важким проявам наслідків фіброзування тканин.

Протипоказання до глюкокортикостероїдної терапії: гнійна інфекція, вагітність, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гіпертонічна хвороба, декомпенсація серцевої діяльності з порушенням кровообігу, гострий ендокардит, тромбофлебіт, психоз, хвороба Іценка - Кушинга, тяжкі форми цукрового діабету.

Ускладнення внаслідок тривалої глюкокортикостероїдної терапії: стероїдний діабет, підвищення артеріального тиску, загострення виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки з можливою перфорацією, тромбози, синдром Іценка - Кушинга, ознаки вірилізму (ріст волосся у жінок на обличчі, зміна голосу), остеопороз, загострення латентних інфекцій або туберкульозного процесу.

Негормональні протизапальні засоби - похідні піразолону (бутадіон по 0,1 - 0,15 г всередину під час або після їди 2 - 3 рази на добу, реопірин або пірабутол по 1 драже всередину після їди 3 - 4 рази на день, бруфен або ібупрофен по 0,2 г всередину після їди 3 - 4 рази на день).

Антигіпоксанти - натрію оксибутират по (0,75 г всередину 2 - 3 рази на добу).

Препарати поєднаної та імунотропної дії - рибоксин (по 0,2 - 0,4 г всередину до їжі 3 - 4 рази на добу).

Електролітні розчини і неокомпенсан — по 200 - 400 мл внутрішньовенно крапельно 1 раз на добу, глюконеодез по 200 - 400 мл внутрішньовенно крапельно 1 раз на добу, розчин Рінгера - Локка по 200—400 мл внутрішньовенно крапельно 1 раз на добу, рекомендують також реополіглюкін по 400 мл внутрішньовенно крапельно 1 раз на добу, реомакродекс по 400 мл внутрішньовенно крапельно 1 раз на добу тощо; ці препарати особливо показані при інтоксикації організму. При вираженому ацидозі внутрішньовенно крапельно вводять 100 - 200 мл 4 % розчину натрію гідрокарбонату.

Переливання препаратів крові - плазми (по 200 мл внутрішньовенно крапельно 1 раз на тиждень), альбуміну (по 100 - 200 мл внутрішньовенно крапельно 1 - 2 рази на тиждень), протеїну (по 200 мл внутрішньовенно крапельно 1 - 2 рази на тиждень); вони показані при інтоксикації, у разі прогресування туберкульозного процесу або заґрози переходу його в хронічну форму.

Корекцію стану імунної системи проводять диференційовано після вивчення функції системи клітинного та гуморального імунітету, неспецифічних чинників захисту (табл. 4.9).

Таблиця 4.9. Показання до призначення імунокоригуючої терапії

Препарат	Показання до призначення
Левамізол	Зниження числа Т - лімфоцитів, натуральних кілерів, Т - супресорів
Діуцифон	Зниження числа Т - лімфоцитів, Т - супресорів, натуральних кілерів
Продигіозан	Зниження Т - хелперів, зменшення активності К - клітин і В - лімфо - цитів, зниження фагоцитарної активності лейкоцитів
Зиксорин	Зниження активності натуральних кілерів, збільшення активності Т - супресорів
Катерген	Селективне зменшення активності натуральних кілерів
Задітен (кетотіфен)	Підвищення активності Т - супресорів
Натрія нуклєїнат	Помірне зниження вмісту Т - і В - клітин та їх функціональної активності, зниження фагоцитарної активності макрофагів, лейкоцитів
Анабол	Зниження активності натуральних кілерів, функціональної активності Т - клітин, фагоцитарної активності лейкоцитів
Т - активін, тималін	Зниження фагоцитарної активності лейкоцитів, зниження функції Т - кілерів, зниження загальної популяції Т - лімфоцитів

Серед засобів імунокорекції за показаннями застосовують тималін (по 0,005 - 0,01 г внутрішньом'язово щоденно), Т - активін (0,01 % розчин із розрахунку 1 - 2 мкг/кг маси тіла підшкірно на ніч впродовж 7 - 14 діб), тимактид (по 0,25 мг під язик перед вечерею 1 раз на 4 дні, на курс 5 - 7 таблеток), тимоптин (до 100 мкг підшкірно 1 раз на добу, на курс 4 - 5 ін'єкцій), тимоген (по 5 крапель 0,01 % розчину у кожну ніздрю 2 - 3 рази на день), вілозен (по 5 - 7 крапель закапують у кожну ніздрю 4—5 разів на день, курс 14 - 20 діб), натрію нуклєїнат (по 0,5 г всередину після їди 2 - А рази на день), діуцифон (по 0,1 г всередину 3 - 4 рази на день або по 4 мл 5 % розчину (0,2 г) внутрішньом'язово 1 раз на добу), спленін (по 2 мл внутрішньом'язово щоденно впродовж 20 діб, потім по 1 мл через день впродовж 2 міс), левамізол або декарис (по 0,15 г всередину 1 раз на день З дні поспіль, потім 1 раз на тиждень 3 тиж. поспіль), інтерферон (по 5 крапель у кожен носовий хід 1 - 2 рази на добу), індометацин ретард або метиндол ретард (по 0,025 г всередину 2 рази на день), продигіозан (0,005 % розчин по 0,5 - 0,6 мл (25 - 30 мкг) внутрішньом'язово 1 раз на 4 - 7 діб, на курс 3 - 6 ін'єкцій), етимізол (по 0,1 г всередину після їди 3 - 4 рази на день), гістаглобулін (починають із 1 мл внутрішньом'язово, потім по 2 - 3 мл з інтервалами 2 - 3 - 4 дні, на курс - 4 - 10 ін'єкцій).

Особам літнього віку імунорегулятори левамізол і діуцифон варто призначати з обережністю, тому що у них, навпаки, можливе пригнічення того імунного механізму, на який спрямована дія препарату. У цих випадках доцільніше застосування "м'яких" імуномодуляторів - анаболу, натрію нуклеїнату.

Слабко вираженою імунокорегуючою дією, з практично відсутніми побічними діями володіють адаптогени. Застосовуються екстракт елеутєрокока по 1 чайній ложці 2 - 3 рази на день, настоянку женьшеня по 20 - 30 крапель 3 рази на день, настоянку китайського лимонника по 30 - 40 крапель 3 рази на день, сапарал по 0,05 - 0,1 г 3 рази на день, пантокрин по 30 крапель 3 рази на день.

Позитивний, але слабко виражений вплив на імунну систему можуть мати засоби, що підвищують неспецифічну резистентність, - екстракт алое, склоподібне тіло, ФІБС, біосед. Вони вводяться підшкірно або внутрішньом'язово по 1 мл 1 раз на день протягом 15 - 20 днів.

При зниженні функції В - лімфоцитів і недостатності імуноглобулінів доцільне лікування імуноглобуліном, у - глобуліном по 3—4 мл 1 раз на 3 дні (4—5 ін'єкцій).

Як імуномодулюючі засоби застосовують також препарати інтерферонів.

Інтерферони - ендогенні низькомолекулярні білки з молекулярною масою від 15 000 до 25 000, що мають противірусні, імуномодулюючі і протизапальні властивості.

Методом генної інженерії отриманий препарат реаферон, що відповідає людському Р₂ - інтерферону.

Інтерферони вводять внутрішньом'язово (вміст 1 ампули розчиняють в 1 мл ізотонічного розчину натрію хлориду) по 1000000 МО 1 - 2 рази на день щодня або через день протягом 10—12 днів. Препарат високоефективний, не токсичний, комбінація реа - ферону з антибіотиками підвищує їх ефективність. Найкращі результати досягаються при одночасному застосуванні інтерферону з антибіотиками.

Антиоксиданти - зменшують інтенсивність перекисного окислення ліпідів (продукти перекисного окислення ліпідів пошкоджують мембрану клітини і таким чином сприяють розвитку запального процесу). Препарати прискорюють розсмоктування інфільтрації у легенях, загоєння порожнин розпаду, запобігають надмірному розвитку фіброзу у легенях. Призначають натрію тіосульфат 30 % розчин по 5 мл внутрішньовенно 1 раз на добу, токоферолу ацетат по 1 капсулі (0,05 - 0,1 г) всередину 1 - 2 рази на день.

Коректори системи ейкозаноїдів - зменшують вираженість запальної реакції, сприяють розсмоктуванню інфільтративних змін і загоєнню свіжих каверн.

Вітаміни - гіповітаміноз С виявляється у всіх хворих на туберкульоз, і вживання протитуберкульозних препаратів його поглиблює. Призначення вітаміну С нормалізує його концентрацію, що покращує окисні реакції, надає десенсибілізуючу дію. Вітаміни В , В₆ призначають разом з ізоніазидом або його похідними, бо препарати групи ГІНК порушують біотрансформацію піридоксину, що може викликати тяжкі порушення з боку центральної та периферичної нервової системи. Вітамін В_]2 показаний хворим на туберкульоз при застосуванні антибіотиків, тривалий прийом яких викликає дисбактеріоз і порушення всмоктування цього вітаміну.

Симптоматична терапія - це призначення хворим у разі потреби жарознижувальних ліків, протикашльових та відхаркувальних засобів, анальгетиків та препаратів, що зменшують потовиділення.

Протеолітичні ферменти - трипсин або хімотрипсин.

Інгібітори протеолітичних ферментів - контрикал (по 10 000 - 20 000 ОД у 300 - 500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду внутрішньовенно крапельно 1 раз на день), гордокс (по 100 000 - 300 000 ОД у 300 - 500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду внутрішньовенно крапельно 1 раз на добу).

Димексид (диметилсульфоксид, ДМСО) - чинить протизапальний ефект і здатний транспортувати інші ліки всередину тканин. Застосовують 1 - 2 мл 5 - 10 % розчину разом із гепарином, новокаїном, антимікобактеріальними і кортикостероїдними препаратами для аплікацій на шкіру грудної клітки, промивання гнійної плевральної порожнини, трахео - бронхіального дерева, каверн;

Група біологічно активних препаратів, яка має протизапальний і протиалергій - ний ефект, містить: пірогенал (починають із дози 25 - 50 МПД внутрішньом'язово 1 раз на 2 - 3 дні, збільшуючи її до підвищення температури тіла до 37,5 - 38 °С, але не більше, ніж до 1000 МПД препарату, а потім дозу поступово зменшують до початкової), гепарин (по 5000 - 10 000 ОД 2 рази на добу внутрішньом'язово).

Етимізол - стимулятор гіпофізарно - наднирникової системи, інгібітор запальних процесів ( призначають по 0,1 г всередину після їди 3 - 4 рази на день протягом 20 - 30 діб).

Фізіотерапія - електрофорез кальцію хлориду, новокаїну, гепарину, протитуберкульозних препаратів, внутрішньоорганний електрофорез, інгаляції.

Психотерапія - аутогенне тренування, психотерапія індивідуальна та колективна, музикотерапія, гіпноз та навіювання; вона дає змогу усунути необгрунтовані відмови хворих від лікування, запобігти зловживанню алкоголем і наркотиками, налагодити регулярне приймання антимікобактеріальних препаратів.

Стимулятори репаративних процесів і загоєння каверн - їх застосовують через 3 - 4 міс. лікування, тобто в другій фазі антимікобактеріальної терапії (доліковування). До них належить: соматотропін (по 4 ОД внутрішньом'язово 2 - 3 рази на тиждень упродовж 1 - 3 міс), ергокальциферол (по 4000 - 5000 МО всередину 1 - 2 рази на день), пірогенал (бактеріальний ліпополісахарид; дозування див. вище), 0,005 % розчин про - дигіозану (по 0,025 - 0,03 г внутрішньом'язово через 4 - 7 днів, на курс 3 - 6 ін'єкцій), проперміл (починають із 0,1 мл внутрішньовенно 1 раз на день, щоденно дозу збільшують на 0,1 мл (за переносимості з 8 - 10 - ї доби дозу збільшують на 0,2 мл, поступово доводячи її до 2,5 - 3 мл, курс лікування 30 - 40 діб), інсулін (до 10 ОД внутрішньом' - язово вранці до їжі 1 раз на добу), біостимулятори (склоподібне тіло по 1 - 2 мл підшкірно щоденно), плазмол (по 1 мл підшкірно щоденно або через день), екстракт алое (по 1 мл підшкірно щоденно), ФІБС (по 1 мл підшкірно щоденно), завис плаценти (по 2 мл підшкірно 1 раз на 7 - 10 днів), солкосерил (по 1 - 2 мл внутрішньом'язово або внутрішньовенно 1 - 2 рази на день).

Обґрунтоване застосування патогенетичної терапії поряд з антибактеріальними препаратами у 3—4 рази збільшує ефективність лікування.

Санація бронхіального дерева посідає одне з чільних місць у комплексному лікуванні хворих на туберкульоз органів дихання.

Методи санації бронхіального дерева поділяють на пасивні та активні. До перших відносять постуральний дренаж, призначення відхаркувальних ліків, до других - всі методи, в основі яких - аспірація вмісту бронхіального дерева і безпосереднє введення в нього лікарських засобів.

Пасивні методи санації показані хворим на туберкульоз органів дихання, у яких діагностовано запальний процес у бронхах.

Відхаркувальні препарати поліпшують відкашлювання харкотиння з дихальних шляхів та запобігають його застою. З цією метою застосовують препарати, що стимулюють відкашлювання за рахунок посилення секреції бронхіальних залоз, зменшення в'язкості харкотиння, поліпшення фізіологічної активності війчастого епітелію та перистальтики бронхіол:

а) препарати рефлекторної дії: терпінгідрат по 0,25 - 0,5 г всередину 3 рази на день, порошок трави термопсису ланцетного по 0,01 - 0,05 г всередину 2 - 3 рази на день, настій кореня алтеї лікарської (6:180) по 1 столовій ложці всередину через кожні 2 - 3 год., настій кореня солодки голої (6:180) по 1 столовій ложці всередину кожні 2 - 3 год., настій листя мати - й - мачухи (5 - 10:200) по 1 столовій ложці всередину 4 - 6 разів на день; їх застосовують у поєднанні один з одним та з іншими препаратами;

б) препарати резорбтивної (або прямої) дії: калію йодид 1 - 3 % розчин по 1 столовій ложці всередину 3 - 5 разів на день, натрію йодид по 0,3 г всередину 3^ рази на день, краплі нашатирно - анісові по 10 - 15 крапель всередину 2 - 3 рази на день, олія анісова по 2 - 3 краплі всередину 1 - 2 рази на день тощо; їх теж комбінують з іншими препаратами.

Муколітичні (секретолітичні) препарати, які поліпшують відкашлювання за рахунок розрідження харкотиння і стимулювання продукування ендобронхіального вмісту:

а) протеолітичні ферменти: трипсин, хімотрипсин, хімопсин; рибонуклеаза по 0,025 г у 3—4 мл ізотонічного розчину натрію хлориду (або в 0,5 % розчині новокаїну) для інгаляцій, ендобронхіального введення за допомогою гортанного шприца, катетера, мікротрахеостоми, під час бронхоскопії; дезоксирибонуклеаза 0,2 % розчин по 3 мл на інгаляцію 1 - 2 рази на день;

б) синтетичні препарати: ацетилцистеїну 20 % розчин по 2 - 5 мл на інгаляцію 3 - 4 рази на день, 10 % розчин по 1 мл внутрішньотрахеально 1 - 2 рази на день або 5 - 10 % розчин для введення під час бронхоскопії, а також по 1 - 2 мл 10 % розчину внутрішньо - м'язово 2 - 3 рази на день; бромгексин по 0,016 г всередину 3 - 4 рази на день.

Призначаючи відхаркувальні засоби, рекомендують вживати багато (до 1 - 1,5 л на добу) теплого питва (молоко з питною содою та медом, мінеральні води "Боржомі", "Лужанська" тощо).

Активні методи санації містять: інгаляції аерозолів, ендобронхіальні вливання антимікобактеріальних препаратів, патогенетичних засобів за допомогою катетера, гортанного шприца, під час пункції трахеї, через мікротрахеостому, під час бронхоскопії. Вони показані хворим на туберкульоз із такими проявами патологічного процесу: деструктивні форми вперше діагностованого туберкульозу легень та його реакти - вації з інфільтрацією та обсіменінням; поширений фіброзно - кавернозний туберкульоз легень у фазі інфільтрації та обсіменіння; стійке бактеріовиділення, незважаючи на інтенсивну антимікобактеріальну терапію; супутній специфічний і виражений неспецифічний ендобронхіт; туберкульоз органів дихання із супутнім нагнійним процесом бронхо - легеневої системи.

Туберкулінотерапія. Лікування туберкуліном проводиться сьогодні лише в окремих клініках і диспансерах. Його завжди поєднують з призначенням протитуберкульозних препаратів. Механізм терапевтичного впливу туберкуліну полягає у виникненні вогнищевої реакції. Тривале введення малих доз туберкуліну може викликати адаптацію клітин і тканин організму, тобто може розвинутись десенсибілізація і зниження чутливості до туберкуліну.

Вогнищева реакція на туберкулін полягає в загостренні специфічного запалення, розширенні кровоносних і лімфатичних судин, підвищенні проникності стінки судин і кращому проникненні протитуберкульозних препаратів в уражену зону. Туберкулін підвищує проникність протитуберкульозних препаратів крізь стінку судин. Це спричинює краще розсмоктування вогнищ і підвищення ефективності лікування. Чим вища чутливість до туберкуліну, тим обережніше слід призначати туберкулінотерапію. У гострій фазі перебігу і при тяжких декомпенсованих формах туберкульозу або у разі загального виснаження хворого туберкулінотерапія протипоказана.

Під час застосування туберкуліну разом з протитуберкульозними препаратами класична вогнищева реакція не спостерігається. Протитуберкульозні препарати запобігають виникненню вогнищевої реакції, в тому числі й розплавленню казеозних мас і утворенню деструктивних явищ. Під впливом туберкуліну збільшується кількість лімфоцитів, інтенсивнішою стає фагоцитарна реакція в ураженій зоні.

Туберкулінотерапію краще проводити сухим очищеним туберкуліном (ППД - Л), оскільки він має меншу сенсибілізуючу дію. Туберкулін вводять під шкіру передньої ділянки поверхні плеча 2 рази на тиждень. Доза туберкуліну становить 10 - 50 ТО. Якщо після введення виникла виражена місцева або загальна реакція, то дозу повторюють або знижують її. Тривалість лікування туберкуліном близько 2 місяців.

З огляду на те, що існує багато протитуберкульозних препаратів, які мають виражений десенсибілізуючий і антитоксичний ефект, туберкулінотерапію застосовують обмежено.

Контрольні питання

1. Яка мета патогенетичної терапії туберкульозу?

2. Чим обґрунтовується роль гігієно - дієтичного режиму при туберкульозі?

1. Які групи лікарських засобів переважно впливають на механізми патогенезу туберкульозного запалення?

3. Які показання та протипоказання до глюкокортикостероїдної терапії?

2. На яких показниках ґрунтується диференційована корекція стану імунної системи у хворих на туберкульоз?

3. Які стимулятори репаративних процесів і загоєння каверн і в якій фазі антибактеріальної терапії рекомендовані для лікування туберкульозу?

4. У чому полягає активна і пасивна санація бронхіального дерева в комплексному лікуванні хворих на туберкульоз органів дихання?